День сірої хвилі - Коломиец Петр Афанасьевич (читать хорошую книгу .txt) 📗
Дійсно, підводний світ з кожною сотнею метрів дедалі біднішав. Зникли морські лілії, вже не потрапляли на очі потворні риби. Змінювалося й дно. Синюватий діатомовий намул поступився місцем розсипам дрібних камінців.
Олег зрозумів, що підводний дім дістався до зони значної концентрації залізомарганцевих конкрецій — своєрідних рудних утворень. А де менше намулу, там відповідно біднішає й тваринний світ. Уже не так цікаво дивитися на телеекран. Швидше б піднятися у приповерхневі води і розвинути вищу швидкість.
Воронцов наче відгадав думки хлопця і мовив:
— Ми пройшли дном майже п’ять кілометрів. Незабаром спливатимемо. Треба було б попередити наших колег про затримку.
Та ще одна несподіванка не дала Воронцову змоги виконати цей план. На телеекрані раптом з’явився якийсь незвичайний предмет. Ні, це не була скеля чи згусток залізомарганцевих конкрецій. Впадали в око насамперед майже правильні, геометрично чіткі форми того таємничого “чогось”. Бортінженер підвів підводний дім ще ближче. Чіткий геометризм ліній предмета зник. Натомість проступили деякі вигини й випуклості. Вже не було сумнівів у тому, що річ виготовили людські руки. Щось схоже на велетенський черевик із відірваною спереду підошвою лежало на дні. Олег аж мимоволі посміхнувся.
— Та це ж драга, — сказав Воронцов. — Як же ми одразу не здогадалися?
Нарешті й Олег упізнав у чудернацькому черевикові звичайну автоматизовану драгу. Такі механізми використовують не вчені-дослідники океанського дна, а промисловики. Кілька рук-маніпуляторів кладуть куски породи в бункер. Потім вщерть завантажену драгу піднімають на судно. Породу засипають у трюм, а драгу знову опускають на дно.
— Як же сюди потрапила ця драга? — дивувався Воронцов. — До континентального шельфу дуже далеко.
Олег зрозумів, що саме непокоїть бортінженера. Річ у тім, що відповідно до Міжнародної угоди, підписаної представниками усіх країн світу, центральні райони Світового океану були оголошені заповідною територією. Тут дозволялося виловлювати лише певну, чітко обумовлену кількість риби та інших морських тварин. Всіляко заохочувались наукові дослідження. А от добувати в заповідних водах якісь корисні копалини суворо заборонялось. По-перше, їхні поклади були оголошені недоторканим запасом усього людства, своєрідним “страховим резервом” на випадок передчасного виснаження підземних комор суші, а по-друге, вчені та інженери ще не розробили таких методів видобутку сировини з дна, які б не шкодили флорі та фауні океану. За дотриманням усіма державами статей цієї угоди стежила спеціальна міжнародна інспекція.
— Що ж, тут погосподарювали браконьєри, — зробив висновок бортінженер. — Драга зіпсувалася або просто відірвалася. У першому випадку над нами має курсувати браконьєрське судно. От ми зараз і приголомшимо браконьєрів, коли випірнемо поряд. А от у другому випадку господарів драги доведеться шукати далеченько…
Врешті-решт з’ясувалося: драга таки відірвалася. Коли підводний дім підступив майже впритул, акванавти побачили, що кілька товстих кабелів од апарата не піднімалися угору, а лежали на дні. Бункер драги був наполовину заповнений конкрецїями. Чотири маніпулятори-клешні опали на груддя коричневих камінчиків.
А Воронцов все ще не міг заспокоїтись:
— Ось до чого призвела чиясь зажерливість! Недешево коштує така драга. Браконьєри весь час хапають, поспішають. Крадуть конкреції здебільшого уночі, бо бояться повітряних патрулів. От іспустошують океанське дно.
Воронцов старанно наніс на карту координати знахідки. Про неї треба негайно ж повідомити співробітників міжнародної інспекції.
За пару сотень метрів від драги апарат різко відірвався од дна і поплив назустріч денному світлу.
Він випірнув з води неподалік од біостанції, що утримувала біля себе за допомогою магнітних присосків довжелезний вантажний корабель. Велика блакитна сфера і судно гойдалися в одному ритмі, і напнута між ними сталева драбина ледь-ледь пружинила.
Так ось який корабель зазнав катастрофи! А чому ж не видно ні слідів пожежі, ні інших пошкоджень? Судно не занурилося у воду нижче ватерлінії. Не помітно й крену.
Воронцов причалив підводний дім до випуклого боку біостанції. Потім акванавти відкрили верхній люк і вийшли назовні.
— Агов! Відгукніться! — крикнув Воронцов у мікрофон, прикріплений до високої гнучкої ніжки, що стриміла посередині оглядового майданчика. Жодний голос не відповів з надр біостанції. Олег та Воронцов здивовано перезирнулися. Та за мить вони почули тупіт чиїхось ніг на палубі таємничого судна, а потім над парапетом звівся Хоменко.
— Де це ви загаялись? — спитав він суворо.
Позирнувши на його бліде, аж сіре обличчя, акванавти враз зрозуміли, що сталося неабияке нещастя.
— Олег, будь мужнім! Не жахайся того, що побачиш за хвилину. Пам’ятай, нам потрібна твоя допомога, — мовив Хоменко.
— Я постараюсь. А що там? Знайшли кого-небудь?
— Немає часу для балачок. Тримайся!..
— Гаразд!
Коли Усольцев та Хоменко вивели з салону на палубу двох грецьких моряків, хлопець, який саме прилаштовував ширший перекидний місточок, од несподіванки аж зойкнув. Хоменко насварився на нього пальцем. Олег мовчки кивнув і, хоча враз спітнів, кинувся назустріч першому хворому.
Моряків влаштували у конференц-залі біостанції. Олег лишився наглядати за бідолахами, а троє акванавтів зібралися біля пульта управління біостанції. Воронцов вимкнув систему телеочей.
— Геннадію Миколайовичу, — раптом запитав Хоменко біолога. — Що ми можемо зробити, так би мовити, по гарячих слідах?
— Не дуже багато. Візьмемо у когось із хворих кров на аналіз. Добудемо проби забортної води. Зараз в океані трапляються ділянки, отруєні нафтопродуктами та пестицидами.
Усольцев метнувся із залу керування в лабораторію. Хоменко ж заходився вголос розмірковувати:
— Завперше необхідно подбати про греків. За двісті кілометрів од нас — островки архіпелагу Танео. На найбільшому з них арказійці збудували дослідну станцію концерну “Океанікс продюкс”. Очолює її, здається, менеджер Дон Блаєр. Хай бере під свою опіку хворих. А ми йому чим зможемо, тим і допоможемо.
Не минуло й півгодини, як у зал керування, розмахуючи жмутом перфострічок, забіг Усольцев.
— Ну, що там? — звів на нього втомлені очі начальник біостанції.
— Не зафіксовано жодних порушень хімічного складу води. А от у крові одного з греків помітні сліди якоїсь отруйної речовини. Автодіагност не зміг розшифрувати її складу. “Візитна картка” цієї сполуки не зазначена в комірках електронної пам’яті автодіагноста. Ось що мене найбільше дивує.
— Значить, отруєння, — сказав Хоменко. — Втім, інакше не могло й бути. Прошу надіслати в Москву радіограму: “Голові Комітету по освоєнню багатств океану при Раді Міністрів СРСР. Надзвичайне повідомлення. З грецького судна “Геракл” знято всіх членів екіпажу, що мають ознаки розладу головних психічних функцій. Вирішено відвезти їх для обстеження та лікування на головний острів архіпелагу Танео. З’ясувати причини нещастя поки що не вдалося”.
