Людина, що знайшла своє обличчя - Беляев Александр Романович (читать книги без сокращений .TXT) 📗

«Яке в неї красиве волосся…» це, звичайно, не вголос.

Елеонора помітила мій погляд, перш ніж я встиг опустити повіки, поправила локон, що вибився з-під косинки, ледве помітно усміхнулася і сказала з поважністю, яка їй зовсім не підходила:

— Поверхово і не зовсім точно, проте для початку досить. Ви знаєте цей апарат?

— Апарат Лінде для згущення повітря, — відповів я, радіючи, мов школяр, з свого знання.

Елеонора кивнула.

— Так, але це дитяча іграшка. Ви побачите складні машини, які сконструював мій батько…

Екзамен тривав.

— Проте вам ще треба набути багато теоретичних знань. Добування рідкого повітря…

І вона, не відриваючись од роботи, почала свою першу лекцію. Я зосереджував усю свою увагу, але мимоволі думав зовсім про інше. В цей час мені було набагато цікавіше знати, яким чином вона і її батько опинилися в цьому підземному містечку, чому загинув «Арктик», хто був той мрець, якого бачив Нікола на носі корабля, як використовує Бейлі рідке повітря, які взаємини між ним і Енгельбректами… Тисячі запитань роїлися в моїй голові, але я не наважувався запитати про все це мою вчительку.

— …Рідке повітря являє собою легку рухливу прозору рідину блідоголубого кольору з температурою мінус сто дев’яносто три градуси Цельсія при атмосферному тиску, — говорила далі Елеонора. — Одержане з апарата повітря буває мутне внаслідок домішки замерзлої вуглекислоти, яка в невеликій кількості є в повітрі. Після профільтрування через паперовий фільтр повітря стає прозорим…

«Бідна дівчина! Невесело, мабуть, їй в такій норі. Невже вона з батьком добровільно зважилася на це заслання?» думав я.

— …Під час випаровування рідкого повітря спочатку виділяється киплячий азот, точка кипіння якого мінус сто дев’яносто чотири градуси Цельсія, потім аргон… Що виділяється під час випаровування рідкого повітря? — раптом перепитала вона, помітивши мій розгублений вигляд.

— Аргон, — відповів я машинально, вловивши останнє звукове враження її грудного голосу.

Елеонора нахмурилась.

— Ви неуважно слухаєте мене, — сказала вона з докором.

— Пробачте, але ж я лише кілька годин тому упав з неба. Погодьтеся, що несподівано потрапити після такої незвичайної повітряної подорожі на лекцію про рідке повітря…

На обличчі суворої вчительки з’явилася посмішка. І раптом, не втримавшись, вона розсміялася з дитячою веселістю.

— Мабуть, ви праві, вам треба відпочити і трохи отямитися.

Я дуже зрадів цій «зміні» і поспішив запитати її:

— Але скажіть, як я залишився живий?

— Вас випадково помітили, коли ви летіли. Вентилятори зупинили, і ви досить м’яко впали на перші грати. У трубі є цілий ряд сит, щоб затримувати сміття. Все це ви зрозумієте, коли побачите будову її. Завтра неділя, і я покажу вам.

— Ще одне запитання…

Але Елеонора вже зосереджено працювала.

— Ідіть і відпочивайте, — м’яко і водночас владно сказала вона.

На моєму обличчі, мабуть, відбилося засмучення, бо, поглянувши на мене, дівчина поспішила додати, як завжди, добродушно посміхаючись:

— Ми з вами ще сьогодні побачимось в бібліотеці після шостої. Другий поверх, номер сорок один. — І, кивнувши мені, вона знову заглибилася в роботу.

Я пішов у свою кімнату…

VI. ПІДЗЕМНЕ МІСТЕЧКО

На другий день мого перебування в «полоні» я вже досить добре ознайомився з містом. Елеонора охоче мені все пояснювала. Перший верхній поверх було відведено під житлові кімнати для адміністрації містечка. Тут жив вищий технічний персонал, містилися квартири Енгельбректів, інженерів та офіцерів.

— Офіцерів? — здивовано перепитав я.

Елеонора зніяковіла. Вона, мабуть, сказала більше ніж слід і тепер не знала, як виправити свою помилку.

— Таке велике містечко не може залишитися без охорони, — відповіла вона. — Ми маємо щось на зразок міліції або сторожової охорони. На чолі стоїть кілька начальників, яких ми і називаємо офіцерами… Ви тільки нікому не кажіть про те, що я повідомила вам. Містер Бейлі просив мене нічого не говорити вам про нашу охорону, а я вибовкала… Чистісінько по-жіночому! — сказала вона, обурюючись на себе.

Я запевнив дівчину, що мовчатиму, як риба.

— А скільки у вас міліції? — запитав я.

Але Елеонора почала запевняти, що вона більше нічого не знає про збройні сили.

— Лічать поверхи у нас зверху, — знайомила вона далі мене з влаштуванням незвичайного містечка. — На другому поверсі, у двох зовнішніх його кільцях, живуть службовці середньої кваліфікації.

Мене теж помістили на другому поверсі, і тому я запитав з жартівливою образою:

— Такі, як я?

— Так, як ви, — відповіла Елеонора, — тільки вони знають трошки більше, ніж ви. А вздовж усього внутрішнього кільця розташовані бібліотеки і лабораторії. Третій поверх відведено для робітників. На цьому ж поверсі містяться склади для провізії, кухні, їдальні, лазні, клуби, кіно…

— Навіть кіно!

— І кіно, і театр. А що ж тут дивного? Коли б у нас не було розваг, то, мабуть, багато хто помер би від нудьги.

— А чи не краще розбігтися від нудьги?

Елеонора удала, що не почула мого запитання.

— Четвертий поверх, або перший під рівнем землі, займають машини, що переробляють рідке повітря на азот у вигляді аміаку, азотної кислоти і ціан-аміду — речовини, дуже важливої для промисловості і сільського господарства. — Вона говорила без упину, наче боялась, що я знову переб’ю її. — Ми добуваємо азотної кислоти понад мільйон тонн за рік, причому весь час розширюємо виробництво. Крім того, ми добуваємо кисень. В одному з секторів четвертого поверху сортирують матеріали, які потрапляють зовні через головну трубу. На висоті четвертого поверху в трубі влаштована ціла система сит. Крізь решітку перших із них може пролізти людина, останні ж сита такі густі, що не пропускають навіть пилу.

— Мене з Ніколою, значить, теж «відсортували» у сортувальні?

— Так. У трубу потрапляють іноді найнесподіваніші предмети й істоти. А найбільше втягує труба уламки дерев. Інколи вітер приносить і вирвані з корінням величезні кедри, ялини, сосни, смереки, модрини. Весь цей матеріал іде на паливо. Весною і восени, під час пташиного перельоту, труба втягує величезну кількість птахів.

Частину їх ми заморожуємо, готуючи запаси на рік, а частину, охолодивши рідким повітрям, перетворюємо на крихке каміння, яке потім розтирається на порошок і зберігається в кладових, а може, й експортується. Часто в трубу потрапляють дрібні чотириногі хижаки, а інколи й крупніші: єнотові собаки, песці, а були випадки, коли до нас завітали в гості, здійснивши повітряну подорож, білий ведмідь і навіть тигр! На п’ятому поверсі проходить труба, по якій пневматично викидаються всі вже непотрібні покидьки, що надходять до неї з четвертого поверху. У всіх підземних поверхах — від четвертого до восьмого — відбувається перетворення атмосферного повітря, що йде з центральної труби, на рідке. На кожному з цих поверхів є склади для зберігання рідкого повітря. Особливо багато таких складів на шостому поверсі. Проте найбільший інтерес являють сьомий і восьмий поверхи. На сьомому поверсі за допомогою рідкого повітря ми добуваємо рідкий водень, що має температуру лише на двадцять градусів вище від абсолютного нуля. [6] А за допомогою рідкого водню ми перетворюємо газ гелій на рідкий. Це найважче і найскладніше виробництво. Весь восьмий поверх відведено для добування рідкого гелію — дуже цінного продукту. Ми маємо його вже кілька сот тисяч літрів.

— Але куди ж іде вся ця гігантська продукція?!

— Ми не цікавимося комерційними операціями містера Бейлі, — відповіла Елеонора, повторюючи слова, які вже я чув від її батька.

Мені хотілося поставити їй ще кілька запитань: де розташоване машинне відділення, що міститься в підземних печерах. Але задзвонив електричний дзвінок. Він скликав на сніданок, і я ні про що більше не встиг довідатися.