Бот - Кидрук Максим Иванович (книги без регистрации бесплатно полностью сокращений .txt) 📗

— Це я, — сказав амбал, — доброго ранку.

Мружачись та кліпаючи, українець натягнув на ноги ковдру.

— …ранку, — мугикнув він. Налякана кров спливала з кінцівок. Колюче оніміння минало. Хлопець порадів, що таки приборкав переляк і не закричав.

— Я тебе налякав?

— Ні, — зронив Тимур. — Ти давно тут стоїш?

— Щойно зайшов.

Обличчя найманця відсвічувало втомою. Відчувалося, що Ріно цієї ночі не спав.

— То тобі чого? — спитав програміст, все ще трохи захриплий після сну.

— Є дві новини, — інертно промовив південноафриканець. — Обидві погані.

— Валяй.

— Джеп застрелився.

— Коли?! — новина була несподіваною, проте не так щоб струсонула Тимура. Він здогадувався, що ботів не знайшли, тож самогубство Кейтаро не приголомшувало. Як не крути, смерть японця нічого не міняла: боти загинули, все скінчилося. Обіцяних контрактом грошей — Тимур давно це зрозумів — йому однаково не бачити. Незалежно від того, живий Кейтаро чи мертвий.

— Сьогодні вночі, — вимовляючи слова, Ріно дивився кудись повз українця. Погляд прилип до шибки, але не сфокусувався. Хедхантер не визирав крізь вікно, він просто відвів очі, щоб не дивитися на співрозмовника.

Тимур раптом зрозумів, що наступна новина буде набагато гіршою.

— Яка друга?..

— «Туарег» з моїми бійцями не повернувся.

— О Господи… — голос Тимура змінився, він наче заквилив з глибокого підвалу.

— О 20:35 я втратив зв’язок. Востаннє Сем зв’язувався зі мною за хвилину до того і повідомив, що вони знайшли сліди. Схоже, боти вшилися на Ель-Татіо.

— Що за Ель-Татіо?

— Плоскогір’я з гейзерами.

— А де воно? — Тимур зліз із ліжка і почав одягатися.

— Норд-норд-ост від Сан-Педро, кілометрів шістдесят по прямій.

«Той напрям, куди дивилися боти…» — бентежно подумав Тимур.

— Боти рушили туди, бо на плато є вода, — сказав крізь зуби Ріно. — Вдосталь. Там кілька десятків гарячих гейзерів, підземні джерела. А ще печери…

— Може, твої хлопці знайшли ботів і просто не встигли повернутися?

— Від Сан-Педро, де Сем востаннє виходив на зв’язок, до Ель-Татіо дві години їзди. Максимум. Навіть у темряві. Враховуючи різні затримки, Сем і Ндонґа мали б повернутися щонайпізніше о третій ранку.

— Ти натякаєш, що боти живі? — приголомшено вирячив очі програміст.

— Так.

— Але як же той сраний альдостерон? Як вони вижили без гормону?

— Не знаю… Я чекав біля рації всю ніч. Жодного сигналу. Сем і Ндонґа залишились на Ель-Татіо.

— Мертві?

— А ти думаєш, вони там пікнік влаштували чи що?

Українець спинився, так і не натягнувши до кінця футболку. У відчаї схопився руками за голову. Отже, нічого не скінчилося. Звісно, могло статися, що в машині спустили відразу два колеса або ж потік радіатор і перегрівся двигун, але Тимур нутром відчував, що це не так. Він міг заспокоювати себе скільки завгодно, проте тверезий і невблаганний внутрішній голос нашіптував, що африканці не повернуться. Не повернуться більше ніколи. Відчай, як кислота, в’їдався в серце.

— Доброго ранку, — привітався Тимур.

Ральф Доернберг відповів анемічним кивком. Канадець сидів спиною до дверей, примерзнувши поглядом до столу. Великий палець лівиці намацував пульс на правій руці. Долоні тремтіли.

Зайшовши, хлопець роззирнувся. Він уперше опинився у кабінеті Кейтаро. Кімната знаходилась на найвищому поверсі, з вікна відкривався чудовий краєвид на пустелю. Більшу її частину займали два прямокутні столи, зіставлені літерою «Т» — перпендикулярно один до одного. Довкола гуртувалось кілька крісел. Майже весь простір на столах займали два велетенські монітори «Sony», відіпхавши на краї лампу, телефони та канцелярське приладдя. Кілька шухляд були розкритими. Одна лежала на найближчому до Тимура кріслі. Десь унизу, під столами, гудів системний блок.

Не відшукавши очима тіла, Тимур подумав, що мерця прибрали. Ступивши крок убік, зрозумів, що помилився. Кейтаро Рока лежав у дальньому куті кабінету, витягнувшись уздовж лівої від входу стіни. Поверхня стола закривала плями крові та бризки вибитих кулею мізків на стіні й підлозі, а монітори затуляли самого небіжчика. Поміж столом і стіною застрягло перевернуте шкіряне крісло. Довкола мерця були розкидані якісь папери.

Просунувшись ще трохи вліво, хлопець побачив револьвер. Невеликий, з коротким стволом, одначе назвати його «дамським» язик не повертався — калібр був чималий. В дульний отвір міг легко залізти мізинець дорослого чоловіка. Пострілом пістолет відкинуло від тіла. Револьвер зараз валявся біля ніг мертвого японця. Тимур витягнув шию, зазирнувши в куток, де лежала голова, і скривився. На місці правої скроні чорніла діра з обпаленими краями завбільшки з персикову кісточку. Ударною хвилею Джепу вичавило очі — баньки вип’ялися, мов у жаби. З ніздрів та вушної камери вибивалися цівки засохлої крові.

Тимур збирався йти, коли випадково ковзнув поглядом по монітору. Екран займало вікно поштового клієнта від MS «Outlook Express». У полі перегляду був відкритий лист, надісланий відправником з ніком «Донощик02» (Snitch02) і адресований «Слухачу» (Hearer).

— Монітор працював? — спитав програміст.

Доернберг не відгукнувся. Замість нього відповів Ріно, що стояв, обіпершись плечем на одвірок, не заходячи в кімнату:

— Так. Комп’ютер був увімкнений, коли його знайшли.

Лист був іспанською. Тимур пробіг його очима. Він знав іспанську достатньо, щоб ухопити суть.

From: Snitch02

To: Hearer

Subject: El robo

Time: 22:12 26/08

Buenas noches!

Тиждень тому посеред ночі в Антофагасті пограбували три аптеки. Нападників було двоє. Я б не писав про це (вважав, що інформація неістотна), якби не дві обставини. Перша — з аптек не взяли нічого цінного: ніяких наркотичних засобів чи дорогих ліків. З усіх трьох магазинів прихопили тільки один, конкретний препарат. Ідіоти не знали, що для нього не потрібно рецепту. Могли б просто купити ?

Друге — одного з нальотчиків зловили вчора ввечері. Виявилось, якийсь напівбожевільний, що двічі відсидів за розбійний напад і спробу зґвалтування. На допиті хлопець зізнався, що пограбування замовили, причому замовник віддав 350 тисяч песо [89] за ті ліки! Цих грошей достатньо, щоб накупити таблеток удвічі більше, ніж було вкрадено. Проте мене вразив не так ідіотизм ситуації, як запропонована сума. Такі гроші в Антофагасті платять хіба що професійним убивцям. Схоже, ті пігулки комусь були дуже потрібні. Ім’я замовника встановлюється…

Чи важливо, які саме ліки поцупили?

P.S. Про людей із Сан-Педро нічого не довідався, але ходять чутки. Дивні чутки. Завтра продовжу розпитувати.

Silva

Хлопець не зразу переварив прочитане. Його наче паралізувало. Боти роздобули альдостерон! Ось що стало справжньою причиною самогубства. Перше, що Тимур подумав, коли до нього повернулась здатність тверезо мислити: Сем та Ндонґа не повернуться. Слідом виринула колюча думка про те, наскільки вони недооцінили ботів.

Нагорі списку «Outlook Express» висів мейл, отриманий після півночі. Непрочитаний. Зиркнувши на тему в полі «Subject», Тимур збагнув, що Кейтаро не мав потреби читати того листа. Хлопець усе ж розкрив його:

From: Snitch02

To: Hearer

Subject: Hormona aldosteron

Time: 00:39 27/08

Щойно дзвонила мій інформатор з поліції. То був гормон під назвою альдостерон. Крадії вигребли все до крихти: і ампули, і таблетки.