Людина, що знайшла своє обличчя - Беляев Александр Романович (читать книги без сокращений .TXT) 📗
Еллен уже не плакала. Але обличчя її виражало страждання. Вона вагалася. Престо з хвилюванням стежив за нею, чекаючи відповіді. Нарешті, вона сказала:
— Мені дуже важко, але я постараюся закінчити картину.
— І стати моєю дружиною? — швидко запитав Престо.
— На це запитання зараз відповісти ще важче… Не квапте мене, Престо. Дайте мені подумати.
— Добре. Я почекаю. Робота над фільмом заспокоїть вас, і тоді ми займемося своїми особистими справами. Правда ж?
І, заспокоєний, певний, що все закінчиться благополучно, він поцілував її руку.
ТРІУМФ
Оголошення про майбутнє одруження міс Еллен Кей з містером Антоніо Престо зробили свою справу. Газетна кампанія наклепів та інсинуацій ущухла. Але сліди її залишилися. Престо бачив, як глибоко страждає Еллен. Граючи роль героїні, вона збирала всі свої сили, щоб зосередитись, але її увага, мабуть, роздвоювалася. Деякі кадри доводилось перезнімати, чого не бувало з самого початку постановки фільму. На щастя, кінець сценарію був сповнений трагічних переживань героя і героїні. Престо і Еллен могли вкладати у виконання свої особисті глибокі переживання. І деякі сцени проходили з приголомшуючою силою життєвої правди. Навіть Гофман, — людина, звикла до всього, — відчував незвичайне хвилювання і нервове тремтіння в руці, якою він крутив ручку кіноапарата. Гра Еллен час від часу піднімалася до рівня справжньої геніальності. Після закінчення зйомки таких сцен в ательє наставала незвичайна тиша. Всі були зворушені і приголомшені виконанням. На очах жінок і навіть чоловіків блищали сльози. Одного разу рудий, кремезний шотландець-тесляр, який сам немало пережив у житті, несподівано шумно захлюпав носом, і по його білому з ластовинням обличчю покотилися, мов горох, сльози. Це здивувало і засоромило його самого. Ніколи в житті він не плакав над власним нещастям, а тут не витримав. Але хіба мільйони таких самих простих людей не переживали чогось подібного? Гофман більше не сумнівався, що це буде один із тих світових фільмів, які скрізь і завжди зворушують серця і викликають сльози. «Можливо, Престо і правий, обравши цей новий шлях», думав Гофман.
А Престо, закінчивши зйомку, з головою поринав у господарські справи. Тепер йому допомагали комітет і правління офіціально відкритого кооперативного товариства. Справу, яку він розпочав, підхопили інші. Це спочатку трохи бентежило Престо, іноді викликало й незадоволення: він уже не міг більше сам один вирішувати долю підприємства, йому нелегко було освоїтися з новим станом речей, але відступати пізно — іншого виходу не було.
Незабаром вияснилося, що відмова колективу од частини заробітної плати ще не рятує становища. Грошей, як і раніш, невистачало. Комітет і правління звернулися до професійних організацій та організацій народного фронту. Підприємство набирало, на невдоволення Гофмана, дедалі ширшого громадського характеру, ставало все більш «лівим», усе більш «червоним». І боротьба загострювалась. Газети писали про фінансовий крах престовського підприємства, потім про те, що його захопили «жидо-масони», ліберали, комуністи, що Престо «продався червоним» і став іграшкою в їх руках. Про фільм писали найнеймовірніші вигадки. Запевняли, що він потрясає всі основи політики і моралі, цивілізації та релігії і мало не загрожує самому існуванню Штатів. Збиралися голоси, які вимагали заборони фільму.
На довершення неприємностей Еллен явно уникала Престо. Вони бачилися тільки в студії. Під різними приводами Еллен відмовлялася повертатись додому з Престо в одному автомобілі, дома зараз же замикалась у своїй кімнаті.
В таких умовах доводилося працювати і закінчувати фільм. І все ж він був закінчений.
Почалося демонстрування фільму на екранах престовських кінотеатрів. Успіх перевершив усі сподівання. Публіка валом валила. Гра нового Престо викликала такий сміх, якому міг би позаздрити і потвора Престо. Але в цьому сміху було щось нове. Це був уже не тваринний, фізіологічний сміх, його скоріше можна було назвати сміхом крізь сльози.
Особливе враження справили на глядачів сцени, в яких брала участь нікому не відома артистка Еллен Кей. Глядачі, які заповнили зал, відчули незвичайну простоту і щирість гри Еллен. І тому захопленню публіки не було меж. Одна літня жінка з великими червоними руками, дивлячись, як управляється Еллен з білизною, голосно вигукнула:
— Одразу видно, що ця артистка вміє прати! І звідки вони таку викопали? Бач, як орудує!
В її устах це була найвища похвала.
Справжнє мистецтво зрозуміле всім. Думка старої трудівниці збігалася з думкою кількох видатних критиків, які прийшли подивитися новий фільм.
— Надзвичайно! — сказав один з них своєму товаришеві по перу. — Де тільки Престо взяв таку артистку? Повірте мені, вона затьмарить собою найяскравіші «зірки» кінематографії.
Престо, Еллен і Гофман сиділи в окремій ложі, уважно спостерігаючи, яке враження справляє картина на глядачів. У тих місцях, коли зал дрижав од сміху або чути було схлипування жінок, схвильованих грою Еллен, вони мимоволі самі поглядали на екран.
— От бачите, — казав Престо, звертаючись до Еллен. — А ви боялися, що зіпсуєте картину.
Гофман курив сигару за сигарою, схвально покректуючи.
Надзвичайний успіх зробив своє. Бариш це бариш, а «гроші не пахнуть», якого б походження вони не були, — так дивилися на речі ще комерсанти стародавнього Риму, що пустили в оборот це прислів’я. Багато підприємців не встояли перед баришами, що їх давав новий фільм, і почали брати його в прокат. Фронт було прорвано. За окремими підприємцями потягнулися компанії, а вслід за ними і великі концерни. Фільм розпочав свій побідоносний похід по Америці і Європі.
Навіть газети ворожого табору не могли не визнати високих якостей сценарію, музики, яку, до речі, написав сам Престо, і майстерності виконання. Новий Престо і Еллен одразу зійшли на небосхил світової кінематографії як зірки першої величини. Але й інші учасники, майже все молодь, вразили своєю грою, і в цьому була безперечна заслуга режисерського таланту Престо.
Пітч був сам не свій від безсилої злоби.
«Треба було озолотити цього спритника Престо, але не випускати його з рук. Хто ж знав?..»
Люкс меланхолійно думала:
«Я, здається, зробила велику дурницю, відштовхнувши Престо. Але хто ж міг подумати?..»
ЦЕ ТА…
Одного разу Еллен з Престо, Гофманом і двома кіноартистками під’їхала до фешенебельного кінотеатру. Учасників створення престовського кінофільму цікавило, як реагує на нього аристократична публіка Престо з великими труднощами пощастило умовити Еллен поїхати з ним.
В автомобілі Тоніо, скориставшись із того, що кіноартистки були зайняті жвавою розмовою з Гофманом, тихо запитав Еллен:
— Коли ж ви дасте мені відповідь, Еллен?
Вона догадалася, про що її запитує Престо, але нічого не відповіла, тільки губи її затремтіли.
Виходячи з автомобіля, Еллен побачила двох дам у дорогих манто. Вони з гострою цікавістю дивилися на неї.
— Гляньте! Це та, про яку писали газети! Новоз’явлена «зірка» екрана і amante (полюбовниця) Престо, — досить голосно сказала гостроноса дама.
— Так, це вона, — підтвердила повна. 1 вони безцеремонно провели Еллен поглядами.
Еллен смертельно зблідла, немов їй прилюдно дали ляпаса.
Весь кіносеанс вона просиділа нерухомо в глибині ложі, навіть не глянувши на екран. Даремно Престо намагався вивести її із задуми. Поведінка Еллен уже починала турбувати його.
Весь зал бурхливо аплодував, ніби на екрані були живі артисти.
«Невже навіть цей приголомшливий успіх не хвилює її?» занепокоєно подумав Престо.
Не промовивши й слова, Еллен повернулась додому і одразу ж замкнулася в своїй кімнаті. Більше вона не могла стримуватись і дала волю сльозам.
