День на роздуми - Зима Александр Викторович (полные книги txt) 📗
Хвиля ще не злизала скісний поріг, і колеса м’яко викотилися на широку дорогу, наче викладену з найчистіших рубінів. Але тепер Павло не захоплювався залитою світлом печерою, а прикипів поглядом до невеличкого екрана установки й зручніше вмостився на твердому сидінні, опустивши праву руку на червону півсферу пускового блока.
Установка швидко розвернулася коротким жерлом в напрямку хвилі, що котилася від Павла і ніби запиналася ледь вигнутою посередині огнистою шаллю. Оператори помітили, що частота закодована і установка готова до пуску. Не дочекавшись команди Острожного, вони самі ввімкнули блок заряду першої черги.
Павло бачив, як змигнули червоні траси на екрані, і наступної миті вуха різонув звук обірваної струни. Імпульси розрядів почастішали, виконуючи таємний наказ Павлового коду. Очі Острожного чіпко стежили за екраном, де згасало жовтогаряче світло шлейфа, який летів за хвилею.
— Вона конає! — почув Кукудзі радісний вигук одного з операторів, котрий синхронно стежив за телекамерою Павлової установки і першим помітив, як дивно осіла хвиля, ніби розмотався її велетенський клубок, вистеляючи за собою червонясту річку впокореної води. То світилися дивовижні рубіни.
— Виведіть установку! — скомандував Кукудзі, стежачи за резервним часом Острожного.
— Установку повернути неможливо, — відповів оператор. — До неї не доходять команди.
Кукудзі не довірився ні оператору, ні Острожному й сам уже вдруге кинувся в розчинені двері шахти. Павло намагався запустити електродвигуни шасі, а вдалині поволі розгойдувалася фіолетова куля. Кукудзі ще не бачив зблизька такої великої кулі, яка легко трималася б у просторі й пливла навстріч, розсіваючи навкруги тремтливе світло. «Кульова блискавка, — здогадався Кукудзі. Домчав до Павла, зірвав його руку з пульта й перемикнув установку на автономне живлення, косуючи очима на феномен природи гравіталу. — Вона майже торкається підлоги й стелі». Кукудзі здалося, що він бачить дивне перевтілення сонця.
— Назад! — закричав Кукудзі і спробував виштовхати установку разом з Павлом, забувши, що сам перевів її на автономний режим.
— Не хвилюйтесь, сер, — спокійно відповів Павло й показав рукою на фіолетову кулю. — Ви ж знаєте, енергія не зникає… Не ворушіться, сер. Ви розколисуєте біополе, на яке завжди реагують кульові блискавки. Їй треба щось залишити на потраву: або нас з вами, або нашу установку, сер. Інакше я не гарантую, що вона не прослизне крізь двері й не піде гуляти по інших лабораторіях. Вирішуйте, у нас залишаються секунди.
— Женіть їй назустріч установку, — хапливо розпорядився Кукудзі й торкнув важіль прямолінійного руху.
Павло зіскочив з підніжки імпульсної установки, і вона поволі рушила штреком.
— Ходімте, — звелів Павло.
Натиснув на червону кнопку аварійної системи, і двері з гуркотом зачинилися. Удари грому схитнули підлогу — в шахті полігона вибухнув фіолетовий велет.
Після сирени хлопці з аварійної команди Тома Уоррена кинулися до лабораторії Острожного. Їх сьогодні особисто інструктував сам Уоррен, і тому всі сиділи в спеціальних шоломах і жилетах, уявляючи, як їм доведеться рятувати учених із завалу шахти. Вони добре знали систему підземних галерей і звечора провели учбову тривогу. За п’ятдесят три секунди вже були біля Острожного і Кукудзі. Їх здивувало те, що вчені стоять біля дверей неушкодженої шахти і вітають один одного з першою перемогою на Ранчо Доута.
— У нас спрацювала система рятувальної служби, — сказав один із молодиків і нервовим рухом розстебнув брезентовий ремінець шолома. — Я хотів би уточнити, чи не потребує хто з вас нашої допомоги?
— Здається, все гаразд, — відповів Павло. — Ви можете пройти з нами й пересвідчитися, що залишилося після вибуху від нашої імпульсної установки.
— Ага, вибух таки був! — зрадів молодик і звелів оператору гідростатичних систем відчинити двері полігона.
— Містер Острожний, — звернувся по селектору оператор, — ви дозволяєте рятівній команді ввійти в шахту?
— Там ще, мабуть, не осів червоний пил, сер, — відповів на те Павло. — Але це навряд чи зашкодить таким здорованям, як ми, — підбадьорливо сказав Острожний і першим ступив до дверей.
— Сер, вам доведеться трохи зачекати, — попередив Павла один з членів команди.
Коли розчинилися двері, Павло відчув різкий запах озону. Рятівна команда зникла в чорній пащі дверей.
— Я хочу глянути, що залишилося від нашої установки, — заквапився Кукудзі.
— Подивіться, — невизначено мовив Павло. Різкий несподіваний спалах в очах заступив світ.
«Що це зі мною? Я нічого не бачу, — з незрозумілим спокоєм подумав про себе. — Треба зайти у шахту й подивитися на рубіни. Там мені стане легше. Треба йти, треба подолати втому, інакше знову поглине чорна скляна ріка, і я засну серед її повільної течії…»
Крізь червону пелену туману замиготів, а потім засвітився дивний вогник, і Павло почув голос Кукудзі. Несподівано й сам Кукудзі виринув з туману, тримаючи в руці уламок червоного скла.
— Ви бачили це? — показав Павлові свою знахідку.
— Так, але я не знайшов уламка і тому не зміг показати вам раніше. Колишні граніти справді схожі на рубін.
— Я певен, це найчистіші рубіни, — утаємничено сповістив Кукудзі. — Там цього добра дуже багато, сер. На вашому місці я б не дозволив солдатам рятівної команди набивати ним свої кишені. Вони вас просто грабують, сер.
— Ви так вважаєте? — Павло відчув, як вивільняється з кам’яного полону.
— Контрактом не було передбачено, що ви маєте добути штучні рубіни, — пояснював Кукудзі й слідкував за обличчям Острожного, котрий спокійно розглядав склоподібний червоний уламок. — Ви повинні заявити про своє право на винахід. Вам вистачить цього добра не тільки заплатити за знищене обладнання полігона, а й нечувано розбагатіти, сер. Це унікальний мінерал, містер Острожний. Гляньте, як грає проміння у його глибині. Воно палахкоче, як у справжньому діаманті. Викличте з шахти охорону і заявіть; Тому Уоррену своє право на гравіталовий рубін.
— О, ви навіть уже охрестили його, — зауважив Павло й. передав уламок рідкісного витвору Кукудзі. — Раджу вам віднести його туди, де знайшли. І не забудьте попередити про небезпеку тих хлопців, що прибігли нас рятувати.
— Про яку небезпеку? — з прихованим недовір’ям запитав Кукудзі. — Я хотів би зробити подарунок Тійоці. Звісно, з вашого дозволу, сер.
— Але б ви ніколи, напевне, не подарували своїй дружині уламок уранової руди, — спокійно застеріг Павло. — Ми ще не знаємо, які енергії ховають у собі ці привабливі кристали, сер.
— Я про це якось не подумав, — сказав Кукудзі й швидко рушив до дверей, тримаючи у витягнутій руці жаріючий шмат холодного вогню. — Боже, до чого ж утаємничений світ, якого ми так і не пізнаємо за коротку мить свого життя, — бубонів уже в шахті Кукудзі. — Джентльмени, ви чуєте мене?! Я прийшов попередити, щоб ви негайно покинули приміщення шахти й витрусили з своїх кишень те, що тут узяли. Інакше я не гарантую, що доживете до вечора, панове.
— Всі на вихід! — пролунала команда. — У камеру санобробки! Викиньте оманливий непотріб — він радіоактивний.
Кукудзі вернувся в залу, де його чекав Острожний.
— Вони мені не повірили, сер. Треба сказати Уоррену, щоб поставив тут вартових. Багатство має жахливу принадність, а невидима смерть не страшна.
— Треба негайно показати мінерал нашим сусідам. У г пунктуального німця Акселя Бецольда є своя ідея щодо [енергій з новоутворених порід. Гадаю, він схопиться за наші рубіни обома руками.
— Зробимо це після обіду, — спохмурнів чомусь Кукудзі. — Вам би не завадило занотувати свої спостереження над роботою імпульсної установки.
— Обов’язково, — заклопотався Павло й слідом за Кукудзі пішов до його лабораторії.
