Мушкетери - Рич Валентин (читаем книги онлайн бесплатно без регистрации TXT) 📗
РОЗДІЛ П’ЯТИЙ
Літак прибуває в Бейрут
Григорій Тарасюк зовсім не відчував ніякого задоволення від польоту на літакові. Звичайно, він визнавав його перевагу у швидкості і тому користувався авіацією майже у всіх випадках, коли йому треба було подолати простір, що перевищував кількасот кілометрів. Але визнання переваги ще не означає любові.
Коли ж говорити про любов, то понад усе в світі Тарасюк любив ходити пішки — по-перше, все видно як слід, по-друге, де захотів, там і зупинився.
Навіть мандрівка поїздом була для нього цілковитою прикрістю — так хочеться вискочити біля якоїсь дивовижної могили чи осипу, що підозріло блиснув у горах. Але вагон мчить мимо, мимо, мимо — бачить око, та рукою не вхопиш.
А про літак що казати. Тут навіть око бачить головним чином суцільну пелену хмар, які закривають усе, що є цікавого на землі.
Тарасюк зазирнув у круглий ілюмінатор. У схожому на снігову пустелю верхньому мереживі хмар не було жодного “вікна”.
Тяжко зітхнувши, Григорій знову почав переглядати іноземні журнали. В останньому аеропорту він радикально поновив їхній запас і тепер майже в кожному знаходив нові висловлювання з приводу “дивної”, “безглуздої”, “приголомшливої”, “обурливої”, “антинаукової”, “легковажної”, “розрахованої на ефект”, “божевільної” і т. д. і т. ін. гіпотези російського астронома Бєлова, днями опублікованої в московській газеті.
Ось і на першій сторінці паризького “Пті” підстрибуючі жовтогарячі літери сповіщали:
“БЄЛОВ ПОМИЛЯЄТЬСЯ — ВОНИ ПРИЗЕМЛИЛИСЯ НА ОЛІМПІ!
Виявляється, ніщо так не хвилює науку, як з десяток каменів, знайдених у середині минулого століття в Сірійській пустелі. На думку нікому досі невідомого російського вченого Бєлова, ці камені залишені прибульцями з космосу ще в ті часи, коли наші предки мали звичку спати на деревах.
У яскравому світлі ідей пана Бєлова стає цілком зрозуміло, що космічні мандрівники не могли обмежитися каменями в пустелі, а здійснили на Землі ще чимало величних справ.
Поспішаємо сповістити нашим читачам останні відкриття в цій галузі. Ми впевнені, що компанія Бєлова врешті-решт поселилася на горі Олімп у Греції. Кожному, хто знайомий з давньогрецькою літературою, відомо, що істоти, котрі заселяли Олімп, мали техніку, яка нам — у двадцятому столітті-й не сниться. Вони спокійнісінько літали в повітрі без усяких повітряних куль, літаків і ракет, перетворювалися за найменшим бажанням у яку завгодно тварину, а один із них навіть умів вергати громи, — цього сучасні люди не навчилися.
Проте зробимо застереження. Дехто (не будемо називати прізвищ) і в наш час пускає якщо не блискавку, то в усякому разі грім, приголомшуючи уяву не досить освічених читачів”.
Тарасюк усміхнувся і взяв інший журнал, на цей раз — солідний віденський тижневик.
— Інтерв’ю із Зінгером? — пробурчав він. — Це вже серйозніше.
“…Піонер німецького ракетобудуваня доктор Зінгер заявив нашому кореспондентові: “Мені хотілося б запитати шановного пана Бєлова лише таке: чи спромігся б він підрахувати, скільки енергії треба було б для польоту з близькосвітловою швидкістю на віддаль, що відділяє нашу Сонячну систему від інших зірок? Наші приблизні розрахунки свідчать, що для такого польоту треба більше енергії, ніж виробило людство за всі часи свого існування.
Якщо навіть припустити, що розумні істоти можуть десь у Всесвіті мати в своєму розпорядженні таку фантастичну кількість енергії, вони, без сумніву, знайдуть для неї раціональніше застосування, ніж відвідини заселеної дикунами маленької планетки, закинутої примхами природи на одну із пустельних околиць Галактики”.
Читаючи це сердите інтерв’ю, Тарасюк уже не усміхався.
Ні, не таким уявляв він раніше знаменитого ракетника. Ну, продав свій талант фабрикантам гармат, але за віщо ж так зневажливо говорити про свою Землю?
Виходить, для вас, пане Зінгере, відвідання Землі нераціональне… А що ж раціональне? На що б ви витратили цю “фантастичну кількість енергії”, якби мали її? На якусь надфантастичну зброю?
Що й казати, не перевелися ще дикуни на нашій маленькій планетці!
Григорій розгублено гортав журнали, вже не придивляючись до великих заголовків з “космічним відтінком”, як раптом його погляд зупинився на знайомому імені.
Клайд? Професор Френсіс Клайд? Кому-кому, а йому мала б бути до вподоби думка про те, що Хірбетська піраміда побудована прибульцями з космосу! Адже він ще в своїй першій славетній роботі про походження єгипетських пірамід відзначав: їх пропорції свідчать про великі математичні знання тих, хто будував ці дивовижні споруди. Ні в яких інших пам’ятках архітектури Стародавнього Єгипту і сусідніх країн таких свідчень немає!
“А може, — подумав Тарасюк, — Хірбетська піраміда навела єгиптян на думку про форму усипалень для фараонів?”
Однак відомий професор не справдив його надій.
“…Мене запитують, що я думаю про так звану гіпотезу Бєлова, — писав Френсіс Клайд. — Не спиняючись на питанні про сам-міліти, де я вважаю себе не досить компетентним, повинен, однак, зазначити, що дослідження одного-двох зразків ніколи не можи бути підставою для ствердження справді наукової гіпотези. Що ж до Хірбету, то, очевидно, пана Бєлова збив з пантелику хтось із молодих колег-істориків.
Історична наука давно розібралась у секретах виробництва і античної й ще давнішої цивілізації. Ми добре знаємо, яким чином стародавні майстри відламували од скель величезні брили. Вони забивали в щілини дерев’яні клинці й поливали їх водою. Клинці набрякали — і брили відколювались. Наші предки вміли застосовувати й вогонь — розпікали камінь, поки не почервоніє, а тоді поливали його водою. І камінь тріскався.
Так майстри Стародавнього Єгипту зводили до неба гігантські гробниці фараонів — до речі, набагато грандіозніші, ніж піраміда в Хірбеті.
В глибоку давнину люди навчилися не лише витесувати величезні брили, але й пересувати їх на значну віддаль за допомогою найпримітивніших важелів. Ця майстерність дожила до наших днів на острові Пасхи. Тамтешні жителі підіймали та опускали, перевозили з місця на місце величезні камінні статуї, користуючись такими ж знаряддями, якими користувалися тисячі років тому їхні далекі предки — творці цих статуй.
На жаль, я змушений гадати, що прекрасну книжку пана Хейєрдала “Аку-аку” не помітив автор гіпотези, інакше він не міг би виступити з такими наївними твердженнями”.
Тарасюк спохмурнів. Невже він справді зробив погану послугу Матвієві, підсунувши йому цю піраміду?
Але між єгипетськими і Хірбетською пірамідами — велика різниця. Ті складені з окремих плит — ця суцільно витесана. Ідоли з острова Пасхи мають вагу зо два десятки тонн, а Хірбетська піраміда — тисячі. її нічим підняти навіть сьогодні!
— Прошу застебнути ремені! — пролунав голос стюардеси. — Приготуйтесь до посадки. Через десять хвилин наш літак прибуває в Бейрут!
Григорій закинув журнали на полицю, застебнув ремені й дістав із внутрішньої кишені бумажник, щоб востаннє, перевірити, чи на місці документи.
Закордонний паспорт… Посвідка про відрядження… А це що за папірці?
Тарасюк витяг із кишені телеграми, одержані в редакції відразу ж після опублікування Матвієвої статті. Серьогін дав їх приятелеві перед вильотом — “на дорогу”!
Він розгорнув бланки. На першому стояло:
МОСКВИ П’ЯТНАДЦЯТОГО П’ЯТЬ НУЛЬ-НУЛЬ. ПРОШУ ЗАРАХУВАТИ СКЛАД ЕКСПЕДИЦІЇ ДРУГИМ НОМЕРОМ ПЕРШИЙ РОЗРЯД ЛЕГКОЇ АТЛЕТИКИ ЗНАННЯ СТАРОДАВНІХ МОВ ЗГОДНА БУДЬ-ЯКІ УМОВИ
МАЙЯ КРЕМНЬОВА
