У сріблястій місячній імлі - Циргибель Герберт (читать бесплатно книги без сокращений txt) 📗
— А як же поліція?
Репортер сумно засміявся:
— Як правило, в таких випадках вона безсила.
— Вони вважають, що Чарлз може виготовляти такі штуки?
— Авжеж, і доти, доки вони вірять у це, вашому чоловікові нічого не загрожує! Та наскільки я його знаю, він їм відразу пояснить, що він цього не вміє!
— Я мушу хоча б щось зробити, але що? — підводячись, мовила Джейн. — Якби ж той старий навіжений Баткінс залишив хоча б якісь нотатки!
— А може, вони є, але заховані? — запитав репортер. — Ходімо туди ще раз і пошукаймо!
Джейн Гарднер не була певна, що в цьому є сенс, бо це дуже мало відповідало її уявленню про Баткінса. Та вона згодилась, аби хоч щось робити. Вони сіли у Вілкінсову машину й поїхали. Було вже темно, коли вони прибули на місце, і Генрі Вілкінс освітив фарами все навколо. Вони вже підходили до будинку, коли перед ними враз, наче з-під землі, з’явився полісмен. Козирнувши їм, він сказав:
— Лейтенант Меттісон поставив мене тут на випадок, якщо хтось із зацікавлених цією справою спробує стромляти сюди свого носа!
Генрі Вілкінс уважно подивився на нього з таким почуттям, що він уже бачив десь нього полісмена.
— Покажіть-но своє посвідчення!
Але полісмен ураз вихопив пістолет і примусив їх підійти до дверей.
— Тільки без дурниць! — попередив він. — Швиденько відчиняйте, а далі побачимо!
— І не подумаємо! — заявив Вілкінс.
— Дамі нема чого боятися, — сказав фальшивий полісмен, — а от у вас — три хвилини. Якщо після цього двері не відчиняться…
— Нічого не вдієш. — зітхнула Джейн. — Відчиніть.
— Який шифр? — спитав полісмен.
Вілкінс хотів був стримати Джейн, та вона вже говорила:
— Сьогоднішнє число, тоді рік мінус один день.
Фальшивому полісменові це було явно не під силу, і він тільки сказав:
— Відчиняй!
Генрі натиснув на кнопки, та двері не відчинилися.
— Маєте ще дев’яносто секунд! — сказав фальшивий полісмен і трохи підняв пістолет. Та в цю мить збоку хтось ударив його по руці, блискавичний удар у живіт примусив його зігнутися вдвоє, і елегантно одягнений чоловік виступив з темряви й уклонився.
— Капітан Бекет! — відрекомендувався він. — З ним готово, тепер можете відчиняти.
— Не можемо! — сказав репортер. — Шифр уже не підходить. Але насамперед — щиро дякуємо вам!
— О, нема за що! — чемно заперечив незнайомий. — А чи не краще, коли ми поговоримо про подробиці десь у приємнішому місці!
Джейн, іще важко дихаючи, вже отямилась і через силу промовила:
— Чи можу я запросити вас, нашого рятівника, до себе?
— Згода! — весело сказав незнайомий.
— А цей? — запитав репортер, показуючи рукою на фальшивого полісмена, що лежав іще долі.
— Про нього подбають! — сказав капітан і кивнув головою. З темряви виступили двоє полісменів, цього разу справжні, їх Генрі відразу впізнав, і потягли кудись іще непритомного нападника.
Мало спав Чарлз Гарднер тієї ночі. Він усоте обдумував становище, в яке потрапив, не знаходячи бодай якогось більш-менш розумного виходу, що дав би йому певний шанс на порятунок. Якщо він скаже, що може виготовляти роботів, то від нього вимагатимуть, щоб він це зробив, і подбають, щоб він не зміг викрутитись. А коли він скаже, що не може цього робити, як насправді й було, то йому не повірять і спробують удатися до примусу. Навіть, цілком можливо, захоплять і Джейн. А коли йому пощастить переконати їх, вони втратять будь-який інтерес до нього. На цьому, певне, закінчиться його земний шлях. Але принаймні Джейн буде в безпеці.
Він вирішив докласти всіх своїх сил, діючи саме так. Хоча великих надій на це покладати було нічого.
Цього разу його не нагодували. Підняли з ліжка і потягли до шефа.
— Ну, подумали? — неприязно спитав шеф.
— Послухайте, — замість відповіді сказав Гарднер, — чи немає у вас якогось фахівця з цієї галузі, щоб я міг йому дещо пояснити?
— А що саме?
— Що нічого не вийде. Мій покійний друг виготовив робота абсолютно сам, я побував у його домі лигає після його смерті. Нотаток немає. Все.
Шеф раптом ошкірився. Здавалося, що ця справа його потішала.
— Слухайте уважно, — сказав він. — Ви знаєте, що таке начальник і що таке терміни? Бачте, я теж тільки службовець однієї з фірм і маю свої терміни. Звільнитись я, на жаль, не можу, це не в наших звичаях, тому я не маю наміру зволікати і дотримуватимусь своїх термінів. А для цієї мети, — він задоволено відкинувся на спинку стільця, — в моєму розпорядженні є всі засоби, можете вже мені повірити!
— Я вірю вам на слово, — сказав Чарлз як тільки міг холоднокровно. — Та якщо ви не повірите мені, то тільки ж собі на шкоду. Ви, певна річ, можете зробити зі мною все, що завгодно, а проте там, де нічого немає, ви нічого й не добудете. Ваш єдиний шанс — це піймати робота, що бігає по місту. Та й у цьому я не зможу стати вам у пригоді, бо ніколи його не бачив.
Шеф знову натиснув кнопку і звелів тому, що ввійшов до кімнати:
— Покажи-но нашому любому гостеві підвал!
Оглянувши підвал, Чарлз Гарднер безсило впав на ліжко. Піт заливав йому обличчя, серце гучно калатало. Він зрозумів, що надто мало знає про цю сферу суспільного життя своєї батьківщини, щоб знайти вихід із кошмару, а також те, що підвалу йому не витримати. А проте він усе думав і думав…
Капітан Бекет, хоча й мав усі можливі повноваження, відмовився від окремої кімнати в поліційному управлінні Мідлтона. Він волів тримати під контролем людей, з якими йому доводилося працювати, і тому лейтенантові Сему Меттісону хоч-не-хоч доводилося весь час терпіти у себе в кімнаті “армійського задаваку”.
Натренований у мистецтві витягати з інших людей ті відомості, які вони хотіли б залишити при собі, Бекет іще вночі витяг з ув’язненого “полісмена” зізнання, хто доручив йому пробратися в Баткінсів будинок. Капітан Бекет знав, що його начальство в Пентагоні аж ніяк не певне, чи повідомлення про робота — не вигадка газетярів, проте воно майже відверто виявило своє надзвичайне зацікавлення в тому, щоб він існував насправді. Сам Бекет теж схилявся до думки, що все це не варте дірки з бублика, але той факт, що до цього діла відразу підключилася велика гангстерська організація, майже перекопав його в протилежному. З іншого боку, витрати, що їх заберуть розшуки, не такі великі, щоб боятися серйозних ускладнень. Тому капітан Бекет був дуже задоволений, коли гангстера-недотепу після допиту відвели нарешті до його камери.
— Так, — звернувся він до Сема Меттісона, — тепер мені треба поговорити з Вашінгтоном, а ви тим часом подбайте, прошу вас, про кавник, і не маленький, щоб довгенько не закипав.
Лейтенант не дуже радо, але не перечачи скорився наказові. Коли хвилин за десять він, балансуючи з тацею, повернувся, капітан був у доброму гуморі, навіть підвівся йому назустріч і взяв з рук тацю.
— Тепер мені потрібна буде машина, — сказав він. — Десь так за годину.
Чарлз Гарднер таки заснув і, коли його розбудили штурханом, у першу мить не зрозумів, де він.
— Одягайтеся! — наказав вартовий. — Вас повезуть звідси!
“Отже, не до підвалу!” — промайнуло в Чарлза, і в нього зажевріла слабенька надія. Він глянув у вікно. Надворі було ще темно. Одягаючись, він пробував уявити собі, що могло примусити шефа змінити свої наміри і які ті наміри тепер. Може, поліція вже напала на слід викрадачів. Тоді його, очевидно, просто сховають у іншому місці, й усе почнеться спочатку. Він пробував згадати все, що він знав або чув про її роботу. Виявилося, що не так уже й багато, але достатньо, щоб вважати своє припущення не дуже ймовірним. То що тоді? Може, хтось із вищих босів вирішив узяти це діло до своїх рук? Тоді є надія, що він зможе ще пояснити комусь справжній стан речей. Бо там він, мабуть, спіткає людей хоч і не менш жорстоких, але принаймні бодай трохи розумніших. Ну, хай там як, а він насамперед уникнув навислих над ним страшних тортур, а в його безнадійному становищі це вже був якийсь просвіток.
