Прізвище на «С» - Азимов Айзек (читать книги бесплатно полностью .txt) 📗

— Більшість за. — Крістов кивнув головою. — Деяких ще й дотепер бере сумнів, але більшість погоджується.

— А ви? Ви самі впевнені?

— Аж ніяк, але поміркуймо: легше повірити, що Радянський Союз працює над гамма-промінним екраном, ніж у те, що у всій зібраній нами інформації відсутній внутрішній зв’язок.

— Чи прийнято ухвалу також розпочати дослідження по екрану?

— Так! — Крістов пригладив рукою своєю коротке, їжакувате волосся, відтворивши сухий, схожий на шепіт звук. — Ми вкладаємо в цю справу все, що у нас є. Знаючи праці зниклих спеціалістів, ми зможемо швидко наступити їм на п’яти. Ми зможемо навіть обігнати їх… Звичайно, вони довідаються, що ми зайнялися цією проблемою.

— Нехай довідуються, — сказав Бранд. — Нехай довідуються. Це стримає їх від нападу. Я не вбачаю зиску в простому обміні десяти наших міст на десять їхніх, якщо і ми, і вони захищені, а вони занадто недолугі, щоб про це дізнатися.

— Але не занадто швидко. Ми проти того, щоб вони дізналися занадто швидко. А як з американським Зебатинським-Себатинським?

Бранд спохмурнів і похитав головою.

— Ще й досі не виявили нічого, що поєднувало б його з усією справою. Хай йому біс, ми ж таки шукали! Я, звичайно, погоджуюся з вами. Там, де він працює тепер, надто критичне місце, і ми не можемо собі дозволити тримати його там далі, навіть якщо він чистий.

— Але ж і вишпурити його так просто ми не можемо, бо росіяни почнуть дивуватися.

— У вас є якісь пропозиції?

У тиші й безлюдді четвертої години ранку доктор Крістов і Бранд простували до ліфта в самому кінці довгого коридора.

— Я цікавився ним як працівником, — сказав доктор Крістов. — Добрий фахівець, кращий, ніж більшість інших, не задоволений своїм становищем. Колективна праця не для йото характеру.

— Аж так?

— Але він підходить до академічної роботи. Якби нам пощастило влаштувати так, щоб якийсь великий університет запропонував йому кафедру фізики, то, гадаю, він погодився б із задоволенням. Там знайдеться доволі некритичних сфер діяльності, а ми зможемо тримати його під постійним контролем. До того ж це виглядатиме природним просуванням по службі. Росіяни не мали б чого чухати потилиці. Як ви на це?

— Непогана ідея! — Бранд кивнув на знак згоди. — Навіть звучить добре. Я доповім шефові.

Вони зайшли в ліфт, і тут Бранд дозволив собі з усього подивуватися. Такий кінець справи, розпочатої з заміни однієї літери у прізвищі!

Маршаллові Себатинському ледь не відібрало мову від хвилювання.

— Присягаюсь, — переконував він дружину, — що й сам не второпаю, як це сталося. Мені б і в голову не прийшло, що вони можуть відрізнити мене від мезонного детектора. Боже милий, Софі, ад’юнкт-професор кафедри фізики у Прінстонському університеті! Подумати тільки!

— Як ти гадаєш, — запитала Софі, — чи не вплинув тут твій реферат на сесії Товариства Американських Фізиків.

— Не думаю. То була сіренька доповідь, які нав’язують по черзі кожному працівникові лабораторії. — Він ляснув пальцями. — То, мабуть, Прінстон збирав про мене дані. Ось воно що! Знаєш, всі ті анкети, що я заповнював за останніх півроку, всі ті розпити без пояснень причин! Чесно кажучи, я вже думав, що мене підозрюють у підривній діяльності. А це Прінстон мене вивчав. Ґрунтовний у них підхід!

— А може, це твоє прізвище? — закинула Софі. — Я маю на увазі зміну.

— Слухай уважно. Нарешті моя професійна діяльність належатиме мені особисто. Я ще себе покажу! Оскільки у мене з’явиться шанс працювати без… — він урвав себе на півслові і повернувся, щоб глянути на дружину. — Моє прізвище? Ти маєш на увазі «С»?

— До того як ти змінив прізвище, тобі ж не давали пропозицій. Хіба не так?

— І ще довго після того. Ні, з прізвищем просто збіг. Я вже казав тобі, Софі, то просто п’ятдесят викинутих доларів, щоб ти затихла. Господи, яким йолопом почував я себе всі ці місяці, наполягаючи на тому дурному «С»!

— Я тебе, Маршалле, не примушувала міняти, — негайно перейшла до оборони Софі. — Я запропонувала, але ж не гризла тебе. Так що не дорікай. А крім того, все склалося добре. Я впевнена, що без прізвища тут не обійшлося.

— Забобони! — Себатинський поблажливо посміхнувся.

— Називай собі як хочеш, але не смій знову міняти прізвища!

— Гаразд, не буду. Гадаю, що не буду. Я стільки наморочився, поки привчив усіх писати моє прізвище через «С», що мене аж нудить від самої думки повертати на старе. А може, поміняти прізвище на Джонс, га? — він розсміявся майже до істерики.

— Не смій навіть думати! — Софі не сміялася.

— Ох, даруй. Я пожартував. Знаєш що? Загляну я цими днями до того старого, скажу, що все вийшло, і дам йому ще десятку. Це тебе влаштовує?

Його радості якраз вистачало, щоб наступного тижня так і зробити. Тепер він не маскувався. На носі сиділи окуляри, на плечах — буденний костюм, а на голові не було капелюха.

Наближаючись до вітрини, Себатинський навіть мугикав під ніс; він ступив убік, щоб дати дорогу втомленій, роздратованій жінці, яка штовхала перед собою коляску з близнятами.

Взявся за дверну ручку, великий палець поклав на залізну клямку. Під натиском пальця клямка не поворухнулася. Двері були зачинені на замок.

Пошукав очима запилену і невиразну карточку з написом «Нумеролог». Карточка зникла. Інший напис, друкований, пожовклий і покручений від сонця, повідомляв: «Винаймається».

Себатинський знизав плечима. От і маєш! Він хотів зробити добре.

Героунд, щасливо позбавлений матеріального придатку, крутонувся від радості, і його енергетичні вихори засяяли тьмяним багрянцем на кілька кубічних гіпермиль.

— Я виграв? Я виграв? — допитувався він.

Местак зіщулився, його вихори набули форми майже сферичного сяйва у гіперпросторі.

— Я ще не підрахував.

— Гаразд, рахуй собі. Зволіканням результатів аж ніяк не зміниш. Уф-ф-ф! Яке полегшення повернутися назад у чисту енергію! Цілий мікроцикл я був матеріальним тілом, до того ж майже зношеним. Але варт було помучитися, щоб утерти тобі носа.

— Ну добре, — озвався Местак, — я визнаю, що ти відвернув на планеті ядерну війну.

— Ефект класу «А», чи ні?

— Ефект класу «А». Не заперечую.

— Добре! Тепер перевір і переконайся, чи не досяг я ефекту класу «А» за допомогою стимулу класу «Е». Я змінив одну літеру в одному прізвищі.

— Що?

— О, не турбуйся. Я все приготував. Постарався спеціально для тебе.

— Здаюся. Стимул класу «Е», — з неохотою погодився Местак.

— В такому разі я виграв! Визнай!

— Ні я, ні ти не виграємо, коли дізнається Страж.

Героунд, який побував на Землі літнім нумерологом і ще не прийшов до тями від полегшення, що більше не треба ним бути, зауважив:

— Щось ти цим не переймався, коли бився об заклад!

— Бо не сподівався, що в тебе вистачить дурості грати.

— Балачки! До того ж, навіщо перейматися? Стимулу класу «Е» Страж ніколи не помітить.

— Може, й ні, але він помітить ефект класу «А». Ті матеріальні все ще існуватимуть через десяток циклів. Таке Страж не пропустить.

— Местаку, вся приключка в тому, що ти не бажаєш платити. Крутиш.

— Я заплачу. Але почекай, поки Страж не виявить, що ми взялися за незатверджену проблему і провели несанкціоновані зміни. Звичайно, якщо лише… — він замовк.

— Гаразд, — запропонував Героунд, — поміняємо все назад. Він не дізнається.

У світлому енергетичному спектрі Местака з’явилося потужне сяйво.

— Якщо ти хочеш, щоб він не помітив, то доведеться знову застосувати стимул класу «Е».

— Я зможу! — Проте в голосі Героунда вчувалися нотки вагання.

— Сумніваюся!

— Один раз я вже зміг!

— Закладаємося ще раз? — по емісії Местака пробігли промінчики прихованого тріумфу.

— Звісно, — не забарився з відповіддю зачеплений за живе Героунд, — я поверну тих матеріальних до первісного стану. Страж навіть не зауважить різниці.