Прізвище на «С» - Азимов Айзек (читать книги бесплатно полностью .txt) 📗
— Ну а ви самі колись чули про якого-небудь Зебатинського на тому боці?
— Ні, сер.
— Тоді він не може бути надто знаменитим. Звідки про нього довідався б наш Зебатинський?
— Він може підтримувати зв’язки з родичами. За умови, що він ядерний фізик, це вже викликає підозру.
Бранд знову методично поперегортав папку.
— Страшенно тонко, лейтенанте. Настільки тонко, що аж абсолютно непомітно.
— А ви, сер, можете якось інакше пояснити причину саме такої зміни прізвища?
— Ні, не можу. Визнаю.
— В такому разі, сер, я вважаю, що ми повинні провести розслідування. Ми повинні на тому боці розшукати людину на прізвище Зебатинський і перевірити, чи не існує якогось зв’язку. — Голос лейтенанта трішечки погучнішав, коли йому спала на думку нова ідея: — Може, він змінив прізвище, щоб відвернути увагу від них. Щоб прикрити їх.
— Тоді він робить якраз протилежне.
— Може, він цього не усвідомлює, але прикриття росіян якраз може бути мотивацією зміни прізвища.
— Гаразд. — Бранд зітхнув. — Закинемо гачок на Зебатинського. Однак, лейтенанте, якщо нічого не виявиться, то справу ми закриємо. Залишіть папку мені.
Коли Брандові нарешті принесли зібрану інформацію, то він давно вже забув і про лейтенанта, і про його версії. Тому перше, що спало йому на думку, коли він взяв у руки перелік сімнадцяти біографій сімнадцяти громадян Польщі і Радянського Союзу — самі Зебатинські, — було: що за чорт?
Потім згадав, лайнувся про себе і заходився читати. Розпочиналося американцями. Маршалл Зебатинський (відбитки пальців), уродженець Буффало, штат Нью-Йорк (дата, лікарняна статистика). Батько так само, уродженець Буффало, мати — Освего, штат Нью-Йорк. Дід і бабуся з батькового боку, уродженці Бялистока, Польща (дата в’їзду в Сполучені Штати, дати надання громадянства, фотографії).
Всі сімнадцять громадян Радянського Союзу і Польщі на прізвище Зебатинський походять від осіб, які півстоліття тому жили в Бялистоку або поблизу нього. Ймовірно, що всі вони могли бути родичами, але в жодному окремому випадку цього достеменно не вказувалося. Внаслідок першої світової війни акти громадянського стану в Східній Європі велися незадовільно, якщо вони взагалі велися.
Бранд перечитував усі по черзі життєписи живих Зебатинських, чоловіків і жінок (на диво сумлінно працює розвідка, російська, мабуть, не менш сумлінно). На одній біографії він зупинився, його брови зметнулися догори, а гладеньке чоло взялося зморшками. Цей життєпис він відклав набік і читав далі. А потім усі біографії, крім відкладеної, склав докупи і запхав назад у конверт.
І, дивлячись на ту, відкладену, він барабанив по стільниці акуратно обрізаними нігтями.
З певною нехіттю Бранд подався з візитом в Комісію по Атомній Енергетиці до доктора Поля Крістова.
Доктор Крістов слухав з незворушною міною. Час від часу він підіймав мізинець, торкаючись ним до схожого на картоплину носа і знімаючи неіснуючу цяточку.
— Ні про якого росіянина Зебатинського я не чув. Але про американського я також не чув.
— Добре! — Бранд пошкрябав над скронею, де починалося волосся, і повільно промовив: — Я не гадаю, що там аж щось такого може бути, але не хотілося б закривати цю справу занадто поспішно. У мене на хвості молоденький лейтенантик, а ви знаєте, які вони бувають. Я не хочу давати йому приводу звертатися в Комітет Конгресу. Крім того, це ж факт, що один з російських Зебатинських, Михайло Андрійович Зебатинський, таки справді фізик-ядерник. Ви певні, що ніколи про нього не чули?
— Михайло Андрійович Зебатинський? Ні… Ні, не чув ніколи. Та це ще нічого не доводить.
— Я міг би сказати, що це збіг, але, знаєте, тих збігів трошки забагато. Один Зебатинський тут, один Зебатинський там, обидва ядерні фізики, і той, що тут, несподівано міняє своє прізвище на Себатинський і дуже з цим носиться. Не приведи господь не так написати! Тоді він категорично вимагає: «Моє прізвище починається на «С»! Все це досить добре вкладається у версії мого пильного лейтенанта, і йому це трішечки занадто на руку, до того ж іще одна дивна обставина: росіянин Зебатинський саме з рік тому щез з поля зору.
— Страчений! — флегматично констатував доктор Крістов.
— Може й таке бути. У звичайному випадку я так і вважав би, хоча росіяни не дурніші за нас, і не страчують першого-ліпшого фізика-ядерника, якщо без цього можна обійтись. Річ у тім, що бувають інші обставини, за яких ядерний фізик з доброго дива несподівано зникає. Не мені вам про це розповідати.
— Надзвичайні дослідження. Цілком таємно. Гадаю, ви саме це маєте на увазі. А ви впевнені, що все саме так?
— Зберіть усе докупи, додайте сюди лейтенантову інтуїцію, і мені стає просто цікаво.
— Дайте-но мені ту біографію, — доктор Крістов взяв у руки аркуш, перечитав його двічі. Похитав головою. Нарешті сказав: — Пошукаю в «Ядерних виписках».
«Ядерними виписками» — маленькими акуратними скриньками, заповненими квадратиками мікроплівок — була викладена ціла стіна в кабінеті доктора Крістова.
Службовець КАЕ крізь свій проектор переглядав алфавітний покажчик, а Бранд тим часом спостерігав, з яким терпінням людина може проводити пошук.
— Михайло Зебатинський, — пробурмотів доктор Крістов, — автор та співавтор півдесятка статей у радянських журналах за останніх півдесятка років. Тепер візьмемо виписки і звідти, може, щось з’ясуємо. Я сумніваюсь в успіху.
Автоматичний шукач викинув потрібні квадратики. Доктор Крістов підрівняв їх, уклав у проектор і почав переглядати.
Поступово на його обличчя касувався вираз напруженого подиву.
— Дивуюся, — сказав він.
— Чому дивуєтеся? — запитав Бранд.
— Поки що я краще не казатиму. — Доктор Крістов відкинувся у кріслі. — Ви не зможете дістати мені список радянських ядерних фізиків, які за останній рік зникли з поля зору?
— Тобто, ви щось запримітили?
— Не зовсім так. У всякому разі, не так, щоб я щось раптом виявив у одній з цих статей. Однак, переглядаючи їх і знаючи, що людина може бути причетною до програми надзвичайних досліджень… а до того ж ви ще розбудили в мені підозру… — Він знизав плечима. — Нічого не запримітив.
— Мені хотілося б, щоб ви все-таки поділилися своєю думкою, — щиро запропонував Бранд. — Тут ми можемо однаково відчувати себе дурнями удвох.
— Якщо вже вам аж так хочеться… Цілком можливо, що ця людина намацує шлях до відбивання гамма-радіації.
— І що це означає?
— Якщо зможуть винайти відбивний екран для гамма-випромінювання, то це дасть змогу будувати індивідуальні сховища для захисту від радіоактивних опадів. Якраз вони і є справжньою небезпекою, розумієте? Воднева бомба може знищити місто, а радіоактивні опади несуть населенню повільну смерть у смузі довжиною в тисячі миль і шириною в сотні миль.
— У нас над цим працюють? — швидко запитав Бранд.
— Ні.
— І якщо вони матимуть екран, а ми ні, то вони після завершення своєї екранної програми зможуть цілком знищити Сполучені Штати, заплативши, скажімо, десятьма своїми містами.
— До цього ще далеко… А навколо чого ми, власне, здіймаємо галас? Всі наші висновки базуються на тому, що якась людина міняє у своєму прізвищі літеру!
— Погоджуюся! Я збожеволів! — погодився Бранд. — Але на цій стадії я справи не полишу. Тільки не на цій стадії. Я роздобуду для вас список зниклих ядерних фізиків, навіть якщо мені доведеться помандрувати по нього в Москву.
Список він роздобув. Бранд і доктор Крістов проглянули всі дослідницькі статті кожного із внесених у список. Скликали повне засідання Комісії, а потім — ядерних світил країни. Нарешті доктор Крістов вийшов із запізнілого вечірнього засідання, на яке навідався особисто сам Президент.
Бранд чекав на нього. Обидва вони були на вигляд змучені і невиспані.
— Ну? — запитав Бранд.
