Людина, що знайшла своє обличчя - Беляев Александр Романович (читать книги без сокращений .TXT) 📗
Але дивуватися довелося не матросам, а самому Ніколі: палуба була порожня. Жодної людини! Мертвий корабель! Тільки знизу глухо долинав стугін потужної машини..
Нікола ні разу не чув легенди про Летючого Голландця, але бідного якута охопив такий жах, начебто він справді потрапив на цей легендарний корабель.
йому стало так страшно, що спочатку він подумав, чи не стрибнути за борт. Але, глянувши на бурхаючий океан, передумав.
«Може, люди бояться холоду і сидять у каютах», вирішив він і почав оглядати пароплав, крадучись трапами й коридорами обережно, мов злодій. Каюти були порожні, в тому числі й капітанська; рубка, кубрик і камбуз так само.
Ніколою оволодівав то жах, то здивування. Якщо всі тут вмерли, то повинні ж залишитися хоч трупи тих, хто пережив інших. І потім, коли б усі втекли з корабля, то він не зміг би рухатися. Проте він рухається, значить машиніст, кочегари і рульовий на місці.
Нікола зійшов у котельню, але й там нікого не було. У машинному відділенні теж нікого. Неначе пароплавом керувала невидима рука мерця. Нікола відчув, що в нього піднімається від жаху волосся. Не тямлячи себе від страху, він вийшов на палубу і пробрався до штурвала. Нікого! Гнаний жахом, Нікола побіг на ніс корабля. І тут він уперше побачив людину, що стояла на самісінькому носі з опущеною головою.
— Ей! Це я!.. Хто ти?.. — крикнув Нікола хрипким голосом.
Людина стояла нерухомо. Це було страшно, як і все на пароплаві, але Нікола відчув таку потребу бачити біля себе хоч одну живу істоту, що, пересиливши страх, підійшов до людини, що стояла на носі корабля, і заглянув їй в обличчя. Це був мрець. Нікола тільки тепер побачив, що мрець був прив’язаний тонким лінем до фальшборту…
З розповіді Ніколи, цей мрець був дуже схожий на англійця, якого ми витягли з болота: такий же бритий і так само одягнутий. Тепер я зрозумів похмурий настрій Ніколи: зустріч з нашим англійцем нагадала Ніколі про найтрагічнішу подію в його житті.
— Ну і що ж було далі, коли ти побачив мерця?
— Я завив, як вовк, — відповів Нікола.
І він розповідав далі. Страшнішого ніж «мертвий пароплав» Нікола не зустрічав нічого за все своє життя. Але на пароплаві було принаймні тепло й сухо. Голод переміг страх, і Нікола пішов шукати щось їстівне. Він знайшов кілька бочок прісної води, але з провіантом справа була гірша. Ніколі вдалося розшукати тільки мішок сухарів, що впав за порожні ящики. Та для невибагливого якута і це була добра знахідка.
«Мерці, значить, п’ють воду, але мало їдять», вирішив він і не без страху засунув перший сухар у рот. Він боявся, що із-за його спини раптом простягнеться мертва рука і мрець крикне: «Віддай мої сухарі!»
Але мерці виявилися покладливим народом і не перешкодили Ніколі з’їсти одразу з десяток сухарів і запити їх двома ковшами води.
Коли Нікола поїв і обсушився, то відчув себе зовсім непогано. Він вибрав зручну каюту і, на всяк випадок похваливши мерців за їхню доброту, ліг не роздягаючись на м’яку койку. Останньою його думкою було те, що пароплав, мабуть, присланий спеціально для нього якимось духом-покровителем. Шкода, що загинули брат і батько, але нічого не вдієш — одному доля жити, а іншому вмерти!..
Нікола міцно заснув і проспав дуже довго, його розбудили скрегіт, тріск і погойдування пароплава. Розплющивши очі, Нікола довго не міг зрозуміти, що з ним і де він. Згадавши, що він на «мертвому каюці», схопився. З каюком, мабуть, коїлося щось недобре: неначе ожили мерці і танцюють, гримлячи кістками. Ніколі знову стало страшно. Він піднявся на палубу.
Різкий, дужий крижаний вітер ледве не збив його з ніг. Пароплав хитало. Нікола глянув уперед і завмер від жаху. З гуркотом і скреготом навколо судна танцювали, натикались одна на одну і ламалися великі крижані брили. Та не це злякало. Ніколу. Підхоплений дужою течією, пароплав швидко летів між двома прямовисними скелями у вузькій протоці і йшов прямо на таку ж прямовисну кам’яну стіну. Мерці недобре пожартували, і судно, мабуть, було підіслане Ніколі не духом-покровителем…
Якут підбіг до мерця, прив’язаного на носі пароплава, і, схопивши його за плече, почав так трясти, що міг би витрясти з нього і життя, коли б хтось інший не зробив цього раніше.
— Ти со робис?! Не бачис? — закричав Нікола. — Крути назад!
Мрець упав тулубом уперед, кепі його звалилося за борт. Але він не послухав Ніколи, і пароплав мчав далі на скелю. Нікола кинувся до штурвала, але швидко зрозумів, що кермом тут не допоможеш, протока була дуже вузька. З останньою надією Нікола вибіг на капітанську рубку і крикнув у слухову трубку наказ у машинне відділення:
— Садній хід! — як це робив капітан пароплава на Лені.
Але дух машиніста не хотів коритися. Машина гула…
— Сильно, дурні! — вилаяв Нікола своїх уявлюваних супутників.
Він звик швидко приймати рішення. Бачачи, що його намагання попередити катастрофу марні, він зробив усе, що можна було встигнути, для врятування себе: швидко збігав униз, приніс мішок із сухарями, кинув у шлюпку і заліз у неї сам, чекаючи подій. І вони настали дуже швидко. Пароплав ударився об скелю з такою силою, що Нікола разом із шлюпкою відразу опинився на палубі. Страшенний тріск від зіткнення був заглушений ще жахливішим ревінням котлів, що вибухнули, і пароплав почав тонути. Він ліг на правий борт, так що хвилі покотилися по палубі. Нікола скористався з цього і стягнув шлюпку на воду.
Вир закрутив шлюпку, крижини заважали гребти. А пароплав, занурюючись, міг потягти за собою і її. Це був дуже небезпечний момент. Але Нікола, поглядаючи на пароплав, потроху вибирався на простір і, нарешті, потрапив у течію, яка огинала скелю, його шлюпка швидко понеслася вздовж прямовисної скелі і повернула за ріг, раніше ніж закрутився страшний всмоктуючий вир на місці занурення пароплава.
Нікола був врятований. Через два дні він на шлюпці дістався до острова Макара, а звідти вже прямо по кризі, — зима настала, — до берега…
Нікола замовк, закінчивши розповідь про свою одіссею, і, замислившись, почав обстругувати палицю мисливським ножем, рукоятка якого була вирізана з мамонтової кості у вигляді довгої оленячої голови з витягнутою шиєю. Нікола був великий майстер різьблення по кості.
Я також замислився… Історія з «мертвим каюком» Сула така незвичайна, що здавалася вигадкою. Але я знав Школу: він міг прикрасити події, але не схожий був на брехуна. Несподівано спало мені на думку:
— Як називався той пароплав? — запитав я Ніколу.
У відповідь він тільки непевно цмокнув губами і заперечливо похитав головою.
— Ти бачив написи на рятувальних кругах? Чи не пригадуєш ти хоч першу букву? На що вона схожа?
Нікола подумав і сказав:
— На ці козли для чайника. — І він надряпав на долоні кінцем ножа фігуру, яка нагадувала літеру А.
Невже моє припущення вірне?..
Я згадав, що три роки тому з Англії була відправлена експедиція, споряджена крупним капіталістом містером Бейлі на криголамі «Арктик». Експедиція була чудово споряджена всім необхідним для наукових досліджень і мала намір пройти вздовж усього берега Сибіру аж до Аляски. На борту пароплава було кілька видатних учених.
Але ця експедиція закінчилася трагічно. Останні передачі по радіо були одержані з криголама, коли він був недалеко від мису Борхая. Потім кілька днів «Арктик» не подавав про себе вістей, далі з’явилися тривожні «SOS», і з того часу про нього не було чутно. Тільки на другий рік рибальські судна знайшли на одному з невеликих голих островів дві розбиті шлюпки криголама, а до гирла Лени хвилі прибили рятувальний круг «Арктика». Це, мабуть, усе, що залишилося від криголама. Відважних мореплавців вшанували належним чином, записали їхні імена у довгий список жертв науки, викреслили «Арктик» із списку суден. На цьому справа і закінчилася.
І ось тепер, в «окаянному краю», з уст якута мені довелося вислухати історію, яка проливала деяке світло на долю криголама і разом з тим огортала цю долю ще більшою таємницею. Куди поділися його пасажири? Як сталося, що пароплав без команди ішов на всіх парах в океані? І як він міг іти? Машини не могли працювати без керування. Або повинен був вибухнути котел, або, що вірніше, котли повинні були охолонути, бо їх ніхто не топив, і пароплав зупинився б.
