Кінець Вічності - Азимов Айзек (читать книгу онлайн бесплатно без .TXT) 📗
— А тепер звертайтеся до Ради! — закричав Фінджі, коли стрічка закінчилася. — Особисто я не блокував Часу. Я навіть не знав, як воно робиться. Але не думайте, що вони приймуть вас із розкритими обіймами. Ви сказали, що я розмовляв з Твіселом. Так, це правда. Однак то він викликав мене, а не я його. Отже, йдіть і просіть Твісела. Поясніть йому, що ви не простий Технік. А якщо ви хочете спершу вбити мене, вбивайте, Час із вами.
В голосі Обчислювача Харлан відчув радісні нотки. Очевидно, Фінджі вважав себе переможцем, бо навіть не боявся скерованого на нього нейронного випромінювача. Чому? Невже його так втішають Харланові невдачі? Чи то тільки ревнощі затьмарюють йому мозок?
Харлан не встиг дати собі відповіді на ці запитання.
Несподівано Фінджі й усе пов’язане з ним втратило для Харлана будь-який сенс.
Він запхнув зброю в кишеню, крутнувся до дверей і подався до найближчої капсульної шахти.
Тепер він матиме справу з Радою або принаймні з Твіселом. Він не боявся їх ні кожного зокрема, ні всіх разом узятих.
Останнім часом у нього щодень міцніла певність у власній незамінності. Навіть Рада Часів змушена буде пристати на його вимогу, коли для неї постане питання вибору між Нойс і самим існуванням Вічності.
Розділ 11
ЗАМКНЕНЕ КОЛО
Технік Ендрю Харлан прожогом вискочив з капсули в 575-му і, на превеликий свій подив, переконався, що потрапив у нічну зміну. Шалено гасаючи із Сторіччя в Сторіччя, він і не помітив, як минуло кілька біогодин. Він спантеличено дивився на порожні, тьмяно освітлені коридори — свідчення того, що працює лише нечисленна нічна бригада.
Охоплений нервовим збудженням Харлан не міг довго стояти на одному місці. Він повернувся й рушив до житлового сектора. Він повинен знайти кімнату Твісела, так само, як знайшов кімнату Фінджі. Харлана не полишив острах, що його можуть помітити й зупинити.
Притримуючи ліктем випромінювач, він зупинився перед дверима Твіселової кімнати (на них висіла табличка з чітко виведеним прізвищем Старшого Обчислювача). Перевівши регулятор звукового сигналу на повну гучність, Харлан спітнілою долонею натис кнопку й довго не відпускав руки. Навіть крізь двері долинало глухе гудіння.
За спиною почулися легкі кроки, та Харлан не звертав на них уваги, бувши певним, що й перехожий, хто б він там не був, помине його. (О, ця рятівна рожева нашивка Техніка!) Однак перехожий зупинився і сказав:
— Технік Харлан?
Харлан круто обернувся. Перед ним стояв Молодший Обчислювач із новеньких у цьому Секторі.
Харлан ледь стримував у собі роздратування. Що поробиш, це не 482-е. Тут він був не просто Техніком, а Твіселовим Техніком, й молоді Обчислювачі, намагаючись запобігти ласки у великого Твісела, виявляли мінімум чемності й до його Техніка.
— Ви хотіли бачити Старшого Обчислювача Твісела? — запитав Обчислювач.
— Так, сер, — відповів Харлан, невдоволено скривившись. (Що за телепень? А чого б іще він стояв під дверима, натискаючи кнопку сигналізатора? Щоб викликати капсулу?).
— Боюсь, вам не вдасться його побачити, — сказав Обчислювач.
— В мене нагальна справа, я мушу розбудити його.
— Може, й так. Але його зараз немає в 575-му. Він в іншому Сторіччі.
— В якому саме? — нетерпляче запитав Харлан. Обчислювач глянув на нього спогорда.
— Цього я не знаю.
— Але ж я маю конче вранці зустрітися з ним у важливій справі.
— Зрозуміло, — весело сказав Обчислювач, і Харлан ніяк не міг збагнути, що потішає його.
А тим часом Обчислювач уже відверто розсміявся і вів далі:
— А вам не здається, що ви прийшли ранувато?
— Я мушу з ним обов’язково зустрітися.
Усмішка в Обчислювача розпливалась дедалі ширше.
— Я певен, що завтра вранці він буде тут.
— Але ж…
Обчислювач рушив далі, намагаючись пройти повз Харлана так, щоб не доторкнутися до його одежі. Харлан у безсилій люті дивився йому вслід, зціплюючи кулаки. Потім, оскільки робити було нічого, поволі, мов непритомний, поплентався до своєї кімнати.
Цілу ніч Харлан не склепляв очей. Він силкувався заснути, розслабитися, забути про все, але марне. В голові безнастанно роїлися думки.
Насамперед він думав про Нойс.
Харлан знов і знов гарячково повторював собі, що вони не посміють поглумитися над нею. Вони не відішлють її назад у Час, попередньо не розрахувавши, як це вплине на Реальність, а для розрахунку потрібні будуть дні, а то й тижні. Щоправда, вони можуть зробити з нею те, чим Фінджі погрожував йому, — посадити в ракету, приречену на катастрофу.
Однак Харлан до кінця не міг повірити в таку сумну перспективу. В них не було потреби вдаватися до найкрутіших дій. Та й навряд чи вони ризикуватимуть викликати незадоволення Харлана. (В нічній тиші Харлан запав у той дрімотний стан, коли в голові починають снувати дивні, нереальні думки, і йому не здалось перебільшенням навіть його певність у тому, що Рада Часів не наважиться викликати незадоволення в Техніка).
Хоч, звичайно, все може статися з жінкою-полонянкою. А тим більше із вродливою жінкою з гедоністичної Реальності…
Харлан щоразу відкидав підозру, яка настирливо закрадалася в його мозок. Така можливість була водночас і вірогіднішою, і страшнішою за смерть, і Харлан не хотів навіть думати про це.
Він почав думати про Твісела.
Старого немає в 575-му. Де він може бути зараз, цієї нічної пори, коли всі сплять? Чому він не спить?
Харлан був певен: зараз іде засідання Ради. Вирішують, що робити з ним і з Нойс. Що робити з незамінним Техніком, якого поки що чіпати не можна.
Харлан міцно стис губи. Навіть якщо Фінджі повідомить про напад на нього, становище не зміниться. Навряд чи донос Фінджі додасть щось до попередніх Харланових злочинів або зменшить його незамінність.
А проте Харлан не був певен, що Фінджі викаже його. Вже те, що Обчислювач запобігав перед Техніком і розповів йому те, чого не слід було б, ставило Фінджі в смішне становище. А йому невигідно, щоб про це дізналася Рада.
Харлан став міркувати про Техніків, як про групу людей із спільними інтересами. Останнім часом він мало замислювався над долею своїх колег. Особливе становище Харлана як особистого Техніка Твісела і Наставника Купера трохи відокремлювало його від решти Техніків. Проте і їм бракувало солідарності. Чому?
Чому і в 575-му, і в 482-му Сторіччях він так рідко бачився або розмовляв з Техніками? Чому вони намагаються уникати один одного? Чому поводяться так, ніби поділяють забобонне ставлення Вічних до них самих, до Техніків?
Подумки він уже змусив Раду капітулювати перед ним в усьому, що стосувалося Нойс, і тепер ставив нові вимоги. Технікам треба дозволити утворити свою організацію, надати їм змогу регулярно зустрічатися один з одним, більше дружити, домогтися кращого ставлення до них решти Вічних.
Насамкінець він уявив себе героєм-революціонером, який разом з Нойс здійснює великі соціальні перетворення, і поринув у сон.
Його розбудив дверний сигналізатор своїм нетерплячим хрипким дзеленчанням. Прочумавшись, Харлан глянув на невеличкий годинник, що стояв біля узголів’я, й глухо застогнав.
Побий його Час! До всього він ще й проспав!
Не встаючи з ліжка, Харлан простяг руку до потрібної кнопки й квадратне віконце в дверях стало прозорим. Обличчя чоловіка, що стояв за дверима, було йому незнайоме, але воно виражало владність і впевненість.
Харлан відчинив двері, й до кімнати ввійшов прибулець з жовтогарячою нашивкою Адміністратора.
— Технік Ендрю Харлан?
— Так, Адміністраторе. Маєте до мене справу? Адміністратор, здавалося, не помітив різкого тону в Харлановому запитанні.
— Вам була призначена на сьогодні зустріч із Старшим Обчислювачем Твіселом.
— Ну й що?
— Я прийшов повідомити вам, що ви запізнюєтесь. Харлан здивовано втупився в прибульця.
