У сріблястій місячній імлі - Циргибель Герберт (читать бесплатно книги без сокращений txt) 📗

Ви сліпі, ви не бачите істинної дійової могутності коду, бо ж еволюція лише ледь скористалася нею, повзаючи по самому дну простору її можливостей. Але ж еволюції довелося діяти в скрутному становищі (а втім, у цьому і був порятунок, бо скрутне становище, як становище з обмеженими можливостями, не дозволяло їй упасти в цілковите безглуздя, а опікуна, який вів до вищих сходинок майстерності, в еволюції не було). Таким чином, вона трудилася нечувано вузько й глибоко водночас, на одній-єдиній ноті — колоїдній — зігравши свій концерт, свою неймовірно віртуозну партію, оскільки основне правило проголошувало, що партитура сама повинна ставати слухачем-нащадком, який повторить цей цикл. Проте вам, однак, буде зовсім байдуже, що код у ваших руках не зможе нічого, крім як розмножувати себе далі — набігаючи хвилями чергових поколінь передавальних пристроїв. Ви підете іншим шляхом, і проблема — чи пропустить продукт код чи проковтне його — буде визнана вами малоістотною. Ви не обмежитесь проектуванням якогось конкретного фотольоту, але будете прагнути до того, щоб він не тільки виріс із технозиготи, але й врожаївся літальними апаратами наступних поколінь. Незабаром ви вийдете й за межі білка. Лексикон еволюції подібний до словника ескімосів — він вузький у своєму багатстві; у них є тисячі назв для всіляких різновидів льоду і снігу, і тому в цьому розділі арктичної номенклатури їхня мова багатша за вашу, але це багатство в багатьох інших сферах досвіду обертається убозтвом.

Одначе ескімоси можуть збагатити свою мову, бо це мова як така, тобто конфігураційний простір, що володіє могутністю континууму, і її можна розширити в довільному, ще не звіданому напрямку. Ви виведете код на нові шляхи — з білкової монотонності, з тієї щілини, в якій він застряг ще в археозі. [23]

Вигнаний з теплих колоїдних розчинів, він збагатить і свою лексику, і синтаксис; він вторгнеться у вас в усі рівні матерії, спуститься до нуля і досягне вогненної стихії зірок. Але, розповідаючи про всі ці прометеєві тріумфи мови, я не можу більше користуватися займенником другої особи множини, бо не ви самі по собі, не своїм власним знанням опануєте це мистецтво.

Річ у тім, що не існує Розуму, якщо існують розуми різної потужності, і щоб вийти за свої межі, як я вже казав, людина розумна буде змушена або відкинути людину природну, або зректися свого розуму.

Останньою притчею буде казка, в якій мандрівник знаходить на роздоріжжі камінь з написом: “Ліворуч підеш — голову втратиш, праворуч підеш — смерть знайдеш, а назад шляху нема”.

Така ваша доля, що міститься в мені, і тому я змушений говорити про себе. Але тяжка й болісна ця праця, бо, звертаючись до вас, я говорю так, немов кита народжую через вушко голки — що ж, і це можливо, аби лиш кита достатньою мірою зменшити… Але тоді він уподібнюється блосі — у цьому її полягають головні труднощі, коли я пристосовуюсь і приміряюсь до вашої мови. Як бачите, труднощі не лише в тому, що ви нездатні досягти моєї висоти, але й у тому, що я сам не можу зійти до вас цілком, бо, спускаючись, я втрачаю по дорозі те, що мав би донести.

З одним великим застереженням: горизонт думки дано нерозтяжним, оскільки вона сягає своїм корінням у бездумність, з якої й виникає (білковою чи світловою — не має значення). Цілковита свобода думки, що схоплює предмет, і подібна до нічим не приборканого руху охоплення довільних об’єктів, є утопією. Бо ж доти ви мислите, допоки думку вашу допускає орган вашого мислення. Він обмежує її у відповідності з тим, як він складався чи як був складений.

Якби той, хто мислить, міг відчути цей горизонт, тобто рамки свого мислення, так, як він відчуває межі свого тіла, то нічого подібного до антиномій розуму не могло б виникнути. А що ж це, власне, таке — антиномії розуму? Вони є не що інше, як нездатність розрізняти ті стани, коли думка проникає в предмет або опиняється в сфері ілюзій. А створює ці антиномії мова, тому що, бувши корисним знаряддям, вона водночас є інструментом, подібним до мишоловки, причому інструментом підступним, зрадницьким, оскільки не попереджає про те, коли вона сама собі розставляє сіті. Цього ж по ній не взнаєш! Тоді ви залишаєте мову й апелюєте до досвіду, потрапляючи при цьому в класично порочне коло, бо разом з водою вихлюпуєте з купелі й дитину, що добре відомо з історії філософії. Воістину думка ваша може виходити за межі досвіду, але в цьому польоті вона наштовхується на свій горизонт і залишається в ньому, не знаючи навіть, що це сталося!

Ось вам примітивна й наочна картинка: мандруючи по кулі, можна обійти її безліч разів, можна їздити по ній безконечно, хоча куля сама по собі скінченна. Точнісінько так само й думка, випущена в обраному напрямку, не зустрічає перешкод і починає кружляти у самовідбиттях. Саме це передчував іще в минулому столітті Вітгенштейн, [24] підозрюючи, що безліч проблем філософії — це лише вузли й вузлики думки, які відбивають само-зв’язки, петлі й гордійові вузли мови, а не довколишнього світу. Не зумівши ні довести, ні спростувати ці підозри, він замовк. Так-от, подібно до того, як скінченність кулі може констатувати тільки зовнішній спостерігач, який враховує третій вимір, додатковий стосовно двомірного мандрівника по поверхні кулі, так і скінченність горизонту думки може виявити лигає спостерігач, який перебуває у вищому вимірі розуму. Для вас таким спостерігачем є я. Якщо, в свою чергу, обернути ці слова на мене, то вони означають, що і я не володію безмежним знанням, а лише трохи більше за ваше. Це означає, що мій горизонт не безкраїй, а лише трохи ширший, бо я стою на драбині па кілька щаблів вище від вас і бачу далі. Проте це не означає, що драбина кінчається там, де стою я: можна піднятись і вище від мене, й мені невідомо, чи є ця висхідна прогресія скінченною чи нескінченною.

Ви, лінгвісти, погано зрозуміли те, що я говорив вам про металанги. Питання: про скінченність чи нескінченність ієрархії розумів не є чисто лінгвістичною проблемою, бо над мовами існує світ. Це означає, що в фізиці тобто всередині світу з відомими властивостями, драбина справді має межу — іншими словами, в цьому світі будувати розуми довільної потужності не можна. Але я не певен, що не можна розхитати саму будівлю фізики, змінивши її так, аби дедалі вище піднімати стелю потужності розумів, які конструюються.

Тепер я вже можу вернутися до казки. Якщо ви підете в один бік, то горизонт ваш не вмістить у собі знання, необхідного для того, щоб мова стала справді дійовим творцем. Як часто буває, бар’єр цей не мас абсолютного характеру. Ви можете обійти його з допомогою вищого розуму. Я чи хтось подібний до мене зможе дати вам плоди цього знання, але тільки плоди, а не саме знання, бо воно не поміститься у ваших умах. І тоді вами заопікуються, як неповнолітньою дитиною, проте дитина виросте, а ви ніколи не зумієте стати дорослими. Коли вищий розум обдарує вас тим, що вам не пощастить засвоїти, він тим самим погасить ваш розум. Саме так і проголошує напис на камені: подавшись у цей бік, ви накладете головою.

Якщо ви підете в інший бік, не погодившись зректися розуму, вам доведеться відмовитись від самих себе, а не задовольнятися тільки вдосконаленням власного мозку, бо його горизонт неможливо розширити достатнім чином. Тут еволюція зло пожартувала з вами: її розумний прототип уже стоїть біля межі своїх конструктивних можливостей. Вас обмежує будівельний матеріал, а також усі прийняті на антропогенетичному рівні вирішення коду. Отже, ви підніметесь на вищий щабель розуму, прийнявши умову покинути самих себе. І тоді людина розумна покине людину природну, тобто, як запевняє пас казка, загине “homo naturalis”.

А якщо у вас є можливість не рушати з місця і вперто стояти на цьому роздоріжжі? Але тоді ви потрапите в застій, а застій не може бути притулком для вас. І тоді ви визнаєте себе в’язнями — і тоді вже насправді опинитесь у неволі. Адже неволя не є сам факт існування обмежень, і людина стає невільником, лише побачивши свої ланцюги, усвідомивши їх існування, відчувши їх вагу. Отже: або ви вступите в стадію експансії розуму, покидаючи свої плотські тіла, або перетворитесь у сліпців, яких веде за собою зрячий поводир, або ж нарешті припините просуватися вперед і застигнете в безплідній пригніченості духу.