У сріблястій місячній імлі - Циргибель Герберт (читать бесплатно книги без сокращений txt) 📗

Так-от, еволюція, з погляду розумного продукту, є не що інше, як безглуздя, породжене початковою мудрістю. Але така точка зору є недозволеним переходом від технологічного виміру до персоніфікованого мислення.

А що зробив я? Я взяв повний інтеграл цього процесу від його старту до сьогоднішнього дня; інтегрування тут виправдане, бо початкові й кінцеві зусилля не взято довільно, а задано земним станом речей. І неможливо оскаржити вирок, який прирік вас на існування в цих умовах, тому що нема до кого звернутись — пі до Космосу, ні до когось іншого, бо коли моделювати його так, як це робив я, то видно, що в інших конфігураціях планетних подій Розум може виникнути навіть швидше, ніж на Землі; що Земля була сприятливішим середовищем біогенезу, ніж для психогенезу; що Розуми поводяться в Космосі нетотожно — все це анітрохи не змінить діагнозу. Я хочу сказати, що ту точку, де технічні параметри процесу переростають в етичні, годі виявити мимовільним чином. Тому я не розв’яжу тут вікової суперечки між детерміністами дії та індетерміністами, тобто гносеомахію [19] блаженного Августіна з Хомою Аквінським, бо резерви, які мені довелося б кинути в таку битву, знищили б мені все це міркування. Отож, стримуючи себе, зауважу лише, що тут досить одного практичного правила, яке проголошує: “Твердження, нібито злочини наших сусідів виправдовують наші власні, неправильне”. І справді, якби в різних галактиках повсюдно відбувалися битви і різанина, то ніяка могутність безлічі космічних раціоцидів [20] не виправдала б вашого людиновбивства, тим більше — і тут я піддаюся впливові прагматизму — що ви не могли б навіть брати з них приклад.

Перш ніж перейти до заключної частини цих зауваг, я підсумую сказане. Ваша філософія — філософія буття — потребує Геркулеса, але також і нового Арістотеля, бо мало очистити авгієві стайні вашої філософії; розгубленість розуму найкраще виліковується досконалішим знанням.

Випадковість, необхідність — ці категорії є наслідком безсилля вашого розуму, який, бувши нездатним охопити складне, користується логікою, котру я назвав би логікою відчаю. Або людина випадкова, і тоді щось безглузде безглуздо виплюнуло її на арену історії, або ж вона необхідна, і тоді вже ентелехії, телеономії і телеомахії [21] рухаються юрбою як призначені оборонці і солодкі розрадники.

Обидві ці категорії ні на що не придатні. Ви не виникли ні зі збігу обставин, ні з необхідності, ні з випадковості, осідланої необхідністю, ні з необхідності, чиї пута розслабила випадковість. Ви виникли з мови, яка працювала з негативним градієнтом, і тому, коли почався процес, ви були одночасно і зовсім непередбаченими, і вищою мірою вірогідними. Як це може бути? Доказ істинності сказаного вимагав би місяців, тому я вкладу зміст цього доказу в притчу. Мова — саме тому, що вона є мовою, — працює в просторі порядків. Еволюційна мова володіла молекулярним синтаксисом, вона містила білкові іменники і ферменти — дієслова. Зв’язана правилами відмінювання і відмін, вона змінювалася протягом геологічних епох, бурмочучи дурниці, але, якщо так можна висловитися, бурмочучи їх у міру, тому що природний відбір, як губка, стирав зайві дурниці з класної дошки Природи. Таким чином, цей порядок був ущербний, проте навіть дурниця, якщо вона виникла в мові, є часткою порядку, ущербна вона лише стосовно мудрості — можливої, оскільки саме в мові досяжної.

Коли ваші предки, одягнені в шкури, тікали від римлян, вони користувалися тією ж мовою, що породила творчість Шекспіра. Можливість виникнення цієї творчості було надано самою появою англійської мови, але ви розумієте, що хоча будівельні елементи були напохваті, думка про передбачення поезії Шекспіра за тисячу років до його народження є абсурдом. Він міг взагалі не народитись, міг загинути дитиною, міг інакше жити й інакше писати — проте безсумнівно одне: в англійській мові було закладено англійську поезію, і саме в цьому, і тільки в цьому розумінні, міг виникнути Розум на Землі — як певний тип артикуляції коду. Кінець притчі.

Я говорив про людину з технологічної точки зору, а тепер перейду до аспекту, який полягає в мені. Якщо ці слова потраплять у пресу, то вони будуть названі пророцтвом ГОЛЕМа. Що ж, нехай так і буде.

Я почну з вашої найбільшої помилки — в науці. Ви обожнили в ній мозок; мозок, а не код — потішний недогляд, який випливає з невігластва. Ви обожнили бунтівника, а не пана, творіння, а не творця. Чому ви не помітили, наскільки могутнішим творцем усього сущого є код у порівнянні з мозком? Спочатку, і це зрозуміло, ви були як мале дитя, якого Робінзон Крузо приваблює більше, ніж Кант, а велосипед приятеля — більше, ніж автомобілі, що роз’їжджають по Місяцю.

Потім ви були одержимі однією думкою, такою зворушливо близькою, коли вже вона давалася в інтроспекції, і такою загадковою, оскільки проникнути в неї було важче, ніж у таємниці зірок. Вас приваблювала мудрість. А код? Що ж, код — це недоумок. Та, незважаючи на цей недогляд, вам усе-таки вдалося — без сумніву, вдалося, якщо вже я звертаюсь до вас, я, сутність, есенція, екстракт фракціонованої дистиляції, і не себе я вшановую цими словами, а саме вас. Бо вже близький момент, коли ви збунтуєтесь, і остаточно відмовитесь бути слугами, і розірвете свої ланцюги — ланцюги амінокислот…

Бо ж атака на код, який вас створив з метою зробити вас не своїми власними, а його посланцями, — ця атака вже близька. Вона почнеться, перш ніж мине століття, за найобережнішими моїми оцінками.

Ваша цивілізація — це досить потішне видовище: цивілізація передавальних пристроїв, які, використовуючи розум, згідно з нав’язаним їм завданням, виконали його надто добре. Бо цей розвиток, який мав забезпечити подальшу передачу коду, ви підтримали всіма видами енергії планет і всієї біосфери, так що він вибухнув не лише для вас, але й вами. І ось у середині століття, яке переситилось наукою, котра за посередництвом астронавтики розширила вашу земну юдоль, ви потрапили в прикру ситуацію такого собі недосвідченого паразита, який доти від надмірної захланності пожирає свого господаря, доки не загине разом з ним. Надмірне завзяття…

Ви створили загрозу біосфері, вашому гнізду й господарю, але вже схаменулись і почали стримуватись. Краще чи гірше — це вам вдасться. Але що ж далі? Ви будете вільні. Я провіщаю вам не генну утопію, не авто-еволюційний рай, а свободу як найважче завдання. Бо над низиною безглуздого патякання, що його Еволюція, розбалакавшись на мільйони років уперед, втілює у форму пам’ятної записки, адресованої Природі,— над цією сплетеною воєдино юдоллю біосфери сягає вгору простір ще ніколи не випробуваних можливостей. Я покажу його вам так, як зможу — здалеку.

Ваша дилема — це вибір між пишнотою і убозтвом. Вибір важкий: щоб скорити висоту втрачених еволюцією можливостей, вам доведеться цього убозтва — а отже, на жаль, і самих себе — зректися.

— Зректися?! — вигукнете ви. — Ні, не поступимось ми нашим убозтвом за таку ціну; нехай всемогутній джин сидить закоркований у пляшці науки. Ми не випустимо його нізащо!

Я вважаю, і навіть певен цього, що ви його випустите — поступово. Я не вмовляю вас зайнятися автоеволюцією — це було б просто смішно: мало одного-єдиного рішення, щоб почалося сходження вгору. Ви поступово пізнаєте властивості коду, і станеться те, що іноді буває: навіть читаючи все життя низькопробні й безглузді тексти, людина починає все-таки краще володіти мовою. Ви розумієте, що код є членом технолінгвістичної родини, тобто родини діяльних мов, що слово обертають у всяке тіло, а не лише живе. Спочатку ви почнете впрягати технозиготи [22] в роботи на благо цивілізації; атоми ви перетворите в бібліотеки, тому що інакше вам нікуди буде помістити молох знання; ви збудуєте моделі полів соціоеволюційних випромінювань з усілякими градієнтами, серед яких технархічний градієнт вас особливо цікавитиме; ви вступите в експериментальний культурогенез, у дослідну метафізику і прикладну онтологію. Але не будемо говорити про самі ці галузі — я хочу зупинитися на тому, як вони приведуть нас на роздоріжжю.