День сірої хвилі - Коломиец Петр Афанасьевич (читать хорошую книгу .txt) 📗
Воронцов владно кивнув на двері. Охоронець добув ключа й швидко відімкнув їх. У невеличкому коридорі горіло світло, тому Воронцов одразу ж знайшов кімнату Пітера Ріда. Ще не старий чоловік сидів на канапі. У нього було худорляве, засмагле обличчя, широкі плечі, м’язисті, дужі руки. А от очі — тьмяні, ніби заглиблені в себе. Наркотики, впорснуті Тоні Якагудою, вже подіяли. Але Пітер Рід не втратив відчуття реальності, він запитливо позирнув на чоловіка в білому халаті й підвівся.
Юнак взяв його під руку й повів до дверей. Той не пручався. Воля у нього все-таки була паралізована.
Охоронець мовчки пропустив їх. Він, очевидно, вважав, що його шефи вирішили переселити в’язня до будиночка якоїсь сім’ї прокажених, щоб настрахати його та змусити до покори.
Занурившись у густу пітьму, Воронцов різко повернув до берега, туди, де стояв гідроліт.
— Мене прислав сюди професор Грассар, — тихо сказав він чоловікові, що покірно, мов мала дитина, йшов поруч. І йому здалося: Пітер Рід усе зрозумів…
Гідроліт летів на південний схід. Зустрічний рвучкий вітер гасив його швидкість. Воронцов боявся, що буря почнеться раніше, ніж вони долетять до архіпелагу Танео.
Пітер Рід сидів поруч у невеличкій кабіні. Наркотичне сп’яніння минуло. Вчений, судячи з усього, тривалий час не спілкувався з людьми, бо говорив довго й охоче, з насолодою.
— Ділки з концерну “Океанікс продюкс” вигадали дуже зручну ширму для своїх брудних справ. Спершу вони заманили на острів кілька десятків хворих й оголосили, що утримуватимуть на свій кошт цілий лепрозорій. А потім на острові влаштували таємну лабораторію й змушували мене взяти участь у дослідженнях.
Воронцов уже пояснив Пітеру Ріду, як він потрапив па острів. Але вченого не зацікавив карколомний збіг обставин, що наштовхнув радянських акванавтів на його слід. Ще раз і ще раз він вимагав від бортінженера запевнень, що горезвісна “крихітка” не вирвалась в океан. Та жодних гарантій, зрозуміло, Воронцов дати не міг.
— Поки що постраждав лише екіпаж грецького судна, — пояснював він. — Ви знаєте це… Браконьєри добували конкреції з дна і випадково підняли один контейнер. Я вже здогадуюсь, що в ньому була ваша “крихітка”. З трюму штучна істота нібито не могла проникнути у воду. Ми буквально промацали кожен міліметр обшивки. Дефектоскоп не виявив жодної щілини. Потім брали проби води у багатьох місцях. Знову ж таки не зафіксували слідів якогось розвитку “крихітки”. Але це ще не доказ. Звичайно, всім нам хочеться вірити в ліпше. Та грецький корабель пройшов кількасот миль з конкреціями на борту. І десь там, в якомусь пункті довжелезного маршруту, браконьєрська драга могла розплюснути інший контейнер. І бомба вже вибухнула. Розумієте мене?.. Наша біостанція повинна знайти звалище контейнерів. Тільки тоді можна зважити реальну ситуацію. Нам потрібні точні координати.
— Я підкажу… Але треба поглянути на карту, — відповів Пітер Рід.
— Добре, що ми щасливо вислизнули з того острова, — усміхнувся Воронцов. — А що там поробляють Дон Блаєр і Тоні Якагуда?! Що вони ще накоїли?
— Їх уже немає на острові, — сказав Пітер Рід. — Мої колишні колеги, очевидно, подалися звідси. На острів вони прилетіли гідрольотом. А люди з обслуговуючого персоналу вантажать на судно рештки лабораторного обладнання і замітають сліди. Правда, після невдачі із “крихіткою” кінці у воду вже сховали. Але підмести зайвий раз не завадить.
— Так швидко прийшло судно?
— А воно стояло біля острова. Належить до промислово-транспортного флоту концерну “Океанікс продюкс”. На нього просто накинули “парасольку” — маскувальну сітку. Аби не муляло очі.
— Надто вже винахідливі ці комерсанти, — мовив Воронцов.
— Серед найбільших акціонерів концерну “Океанікс продюкс” — кілька гангстерів, відомих усій Арказанії. Основні рішення в правлінні ухвалюють вони. На жаль, про це я дізнався трохи пізно.
Бортінженер сумно посміхнувся:
— Дивно якось виходить. Світова катастрофа і… гангстери, що чигають навкруг нас. Скількох так званих випадкових факторів не здатні ми передбачити в реальному житті. І нікому нічого не поясниш… Дон Блаєр і Тоні Якагуда кожен свій крок вимірюють сумою зароблених доларів. Про що можна з ними вести мову? Злочинці, які не відчувають анінайменших докорів сумління з того, що вони вчинили злочин. Для них можлива катастрофа — елементарна похибка у глобальному бізнесі.
Воронцов згадав недавні підземні поштовхи, що їх зафіксували сейсмографи біостанції.
— Упродовж останніх місяців я кілька разів відчув, як здригалася земля. І тоді папуги на острові здіймали страшенний галас. А всіляка живина дуже тонко відчуває землетруси. І я вирішив будь-що попередити про можливу катастрофу бодай професора Грассара.
Пітер Рід втиснув голову у плечі, ніби намагаючись хоч на мить відгородитися від навколишнього світу. Та з чорного провалля знову випірнули кілька осоружних епізодів з його недалекого минулого.
…Через велике вікно у затишний офіс вливається могутній потік світла. На підлозі, засланій лискучою пластиковою плівкою, чітко відбивається химерне мереживо алюмінієвої рами. Сонячна повінь нуртує в кабінеті лише рівно сорок хвилин — з чотирнадцятої години десять хвилин до чотирнадцятої години п’ятдесят хвилин. В інші пори дня сонце затуляють скелети двох сусідніх хмарочосів. Тоді в кімнаті похмуро й непривітно. Доводиться вмикати електричне світло.
Вчений не любив підходити до вікна. Вулиця з висоти тридцять восьмого поверху здавалася вузькою ущелиною, дно якої припорошували лискучі металеві мурахи — автомобілі. Ревіння двигунів зливалося в єдине деренчливо-набридливе “уа-уа-уа-уа”, від якого муляло у вухах. Отруйні випари сизими змійками підіймалися до верхівок хмарочосів. Мусиш зачиняти обрамовані сріблястим металом шиби і вмикати кондиціонер. Інакше не всидиш в кабінеті бодай до обідньої перерви. Тут він, відомий вчений, автор кількох сенсаційних книг, нудив світом, лічачи дні до чергової експедиції в район південних морів.
А друга частина його життя була вщерть насичена далекими мандрами, сонцем, вітрами, запахами моря, безмежними просторами. Він керував науково-експедиційним судном. Маршрути білого корабля під арказійським прапором виписували химерні вісімки навколо найвіддаленіших островів Тихого океану. Вночі над головою спалахувало сузір’я Південного Хреста…
Румовище великих портів дратувало його. Спокій наставав лише тоді, коли за сизим серпанком зникали береги Арказанії. Та через три—чотири місяці доводилося повертатися в осоружний офіс на тридцять восьмому поверсі. І знову він переступав на першу, не на таку вже й заманливу, не романтичну половину свого життя.
…Одного осіннього дня, коли йому особливо допікав сірий туман, змішаний з отруйними випарами автомобільних двигунів, задзвонив телефон. Вчений зняв чорну трубку, приклав до вуха і вислухав усе, що йому говорилося, повторюючи байдужим голосом одні й ті ж слова: “Так, сер! Слухаю, сер!” Потім поклав трубку, сів за стіл, замислився…
Через півгодини в кабінет зайшов молодик, привітався і сказав кілька слів. Вчений мовчки кивнув і пішов слідом за ним до швидкісного ліфта.
Автомобіль, виплутавшись із лабіринту міських вулиць, привіз їх у приміський ліс. З шосе звернули на путівець, вимощений бетонними плитами. Тут їх зупинили, перевірили документи…
Далі вони вже їхали без зупинок аж до шестиповерхового цегляного будинку, оточеного яскравими квітковими клумбами та акуратно підстриженими газонами. Врешті-решт вони опинились у просторому кабінеті. Літній добродій піднявся їм назустріч, потиснув обом руки і кивнув на зручні піногумові крісла.
— Концерн “Океанікс продюкс” пропонує вам взяти участь у виконанні однієї програми, — сказав поважно добродій. — Умови для вас дуже вигідні. Хотілося б, щоб ви ознайомились із програмою.
Господар кабінету тицьнув ученому в руки тонесеньку течку. Той перегорнув кілька сторінок і сказав:
— А як же Всесвітня конвенція, підписана представниками більшості країн?.. Генетичні експерименти нині можна проводити лише з дозволу спеціальної наукової ради при Організації Об’єднаних Націй. А його не так легко одержати. Треба довести експертам, що лабораторії фірми гарантують повну безпечність генетичних робіт для навколишнього середовища. А ще слід регулярно сповіщати спеціальну наукову раду про хід експериментів…
