Борги предків - Гудкайнд Террі (читать лучшие читаемые книги TXT) 📗
— Я хочу зустрітися з чарівником Зорандером. Чаклунка подивилась на нього, потім — на інших прохачів.
— Чарівник Першого Рангу завоював собі прізвисько «вітер смерті». І багато хто з нас бояться його не менше, ніж наші вороги. Чи є ще бажаючі випробувати долю?
Ні в кого не вистачило мужності зустрітися з її грізним поглядом. Всі негативно похитали головами.
— Будьте ласкаві почекати, — сказала чаклунка. — Незабаром за вами прийдуть і відведуть до чарівника. — Вона ще раз уважно оглянула Еббі, стару і трьох аристократів. — Ви абсолютно впевнені, що вам необхідно зустрітися саме з Чарівником Першого Рангу?
Еббі кивнула, стара теж. Чоловік дивився в упор на чаклунку.
— Значить, бути по цьому. Слідуйте за мною.
Аристократ і його супроводжуючі встали попереду Еббі. Стара, здавалося, була цілком задоволена тим, що опинилася в хвості. Чаклунка повела їх в глибину замку по коридорах і залах. Одні коридори були темними і вузькими, інші — яскраво освітленими і пишними. Всюди Еббі бачила солдат Внутрішньої Гвардії в червоних, облямованих чорним мундирах, одягнутої поверх мундирів збруї і в повному озброєнні, Піднявшись слідом за чаклункою по широких біломармурових сходах, вони виявилися у великій приймальні, обробленій дубовими панелями. На панелях висіли лампи зі срібними відбивачами. На триніжку стояла подвійна скляна лампа у вигляді чаші. Її яскраве світло змішувався з м'яким світлом настінних ламп. Підлога була укрита товстим синім килимом.
Подвійні двері, що вели до залу, охороняли два могутніх гвардійця. Чаклунка кивком вказала на м'які шкіряні крісла, які стояли біля стіни. Еббі почекала, поки не розсядуться інші, і сіла окремо. Торбинку вона поклала на коліна і прикрила її руками.
Чаклунка розправила плечі.
— Я повідомлю Першому Чарівникові, що його чекають прохачі.
Один з гвардійців відчинив перед нею двері. Чаклунка швидко пройшла в них, але Еббі встигла мигцем помітити, що знаходилося всередині: величезний світлий зал, залитий сонячним світлом, голі кам'яні стіни з безліччю дверей і неймовірна кількість людей, чоловіків і жінок, що снують туди-сюди.
Коли двері за чаклункою закрилася, Еббі відвернулася в інший бік і погладила торбинку на колінах. Вона не боялася, що чоловіки заговорять з нею, але стара знову могла прив'язатися з бесідами, а це їй було зовсім ні до чого. Еббі не хотіла ні на що відволікатися. Вона подумки промовляла те, що скаже чарівникові Зорандеру.
У всякому разі, буде намагатися проговорити. Їй не давали спокою слова чаклунки про те, що Чарівника Першого Рангу називають «вітром смерті» не тільки д'харіанці, а й жителі Серединних Земель. Еббі знала, що це не вигадка, щоб відлякати прохачів від зайнятої людини. Еббі своїми вухами чула, як люди, перешіптуючись про Першого Чарівника, називають його «вітром смерті». І вимовляють ці два слова з жахом.
У д'харів були всі підстави боятися цієї людини; Еббі чула, що він знищив незліченну кількість д'харіанських воїнів. Звичайно, якби д'харіанці не вторглися в Серединні Землі, їм би не довелося випробувати на собі обпалюючий жар вітру смерті.
Якби вони не вторглися сюди, Еббі не сиділа б зараз у замку Чарівника. Вона була б удома, і всім, хто їй дорогий, ніщо б не загрожувало.
Еббі знову відчула дивне поколювання і знову мимоволі торкнулася браслета. Теплий. І це не дивно, раз десь поруч настільки могутній чарівник. Мати свого часу веліла Еббі ніколи його не знімати і сказала, що в один прекрасний день він їй стане в нагоді. Еббі не знала, яким чином браслет може їй стати в нагоді, а мати померла, не встигнувши нічого пояснити.
Всі знали, що чаклунки обожнюють таємничість і ретельно оберігають свої секрети навіть від власних дітей. Можливо, якщо би Еббі від народження мала чарівний дар…
Вона крадькома кинула погляд на інших. Стара, вільно відкинувшись у кріслі, не зводила очей з дверей. Охоронці аристократа незворушно оглядали приймальню.
А от сам аристократ поводився дивно. На його пальці була намотано пасмо світлого волосся і він, погладжуючи цей локон, невідривно дивився на двері.
Еббі хотілося, щоб чарівник швидше її прийняв, але час тягнувся нестерпно повільно. Раптово вона зловила себе на тому, що в глибині душі бажає, щоб він їй відмовив, і тут же осмикнула себе. Ні, це абсолютно неможливо. Не важливо, що вона боїться, не важливо, що їй це противно, — вона повинна це зробити. Несподівано двері відчинилися. Із залу вийшла чаклунка і попрямувала до Еббі.
Аристократ негайно схопився.
— Я піду першим! — В голосі його звучала крижана загроза. — Це не прохання.
— Ми маємо право йти першими! — Не замислюючись, заперечила Еббі. Чаклунка вичікувально схрестила руки на грудях, і Еббі вирішила, що треба пояснити. — Я чекаю з самого світанку. Ця жінка — єдина, хто був переді мною. А ці чоловіки прийшли в кінці дня.
Вона рушила вперед, але скорчені пальці старої вчепилися їй в рукав.
— Чому б нам не пропустити цих панів вперед, люба? Не важливо, хто прийшов першим, важливо, у кого більше серйозна справа.
Еббі хотілося крикнути, що її справа дуже серйозна, але вчасно збагнула, що стара, ймовірно, намагається вберегти її від великих неприємностей. Вона неохоче кивнула чаклунці. Та повела чоловіків в зал; Еббі дивилася їм услід і, відчуваючи, як очі старої свердлять їй спину, повторювала собі, що залишилося вже недовго, що чоловіки скоро вийдуть і тоді чарівник прийме її.
Поки вони чекали, стара мовчала, і Еббі була їй за це вдячна. Вона зрідка поглядала на двері і молила добрих духів про допомогу. Але вона розуміла, що її молитви марні. В такій справі добрі духи ні за що допомагати не стануть.
З-за дверей долинув дивний звук. Він був схожий на свист стріли або бича, тільки голосніше й різкіше. Потім пролунав тріск, і з щілин по контуру дверних стулок вирвався яскраве світло. Дверні петлі жалібно заскрипіли.
Коли звук обірвався, від раптової тиші у Еббі задзвеніло у вухах. Трохи отямившись, вона виявила, що сидить, судорожно вчепившись в підлокітники крісла.
Двері відчинилися. Із залу вийшли охоронці аристократа і чаклунка. Всі троє зупинилися в приймальні. Еббі ахнула і ледь не задихнулася.
Один з охоронців ніс на зігнутій руці голову свого пана. На мертвому обличчі застиг жах, рот був розкритий в німому крику. На килим капала кров.
— Викинь їх геть, — прошипіла крізь зуби чаклунка одному з гвардійців.
Стражник списом вказав охоронцям на сходи і пішов за ними слідом, підштовхуючи їх в спину наконечником. На білі мармурові сходи падали червоні краплі. Еббі сиділа, не в силах поворухнутися.
Стара повільно піднялася з крісла.
— Мабуть, сьогодні я не стану турбувати Чарівника Першого Рангу. Прийду іншим разом, якщо знадобиться. Вона нахилилася до Еббі. — Мене звуть Маріска. Нехай добрі духи дарують тобі успіх. — Вона на мить насупилася і повільно пішла вниз, тримаючись за мармурові поручні. Чаклунка клацнула пальцями, і другий гвардієць заквапився слідом за старою, щоб її провести, чаклунка повернулася до Еббі.
— Чарівник Першого Рангу чекає на тебе.
Еббі, хапаючи ротом повітря, ніяково піднялася з крісла.
— Що сталося? Чому Перший Чарівник так вчинив?
— Цей чоловік прийшов за дорученням іншої людини, щоб поставити запитання Першому Чарівникові. Чарівник Першого Рангу дав свою відповідь.
Еббі притиснула до грудей торбинку. Вона не могла відірвати очей від кривавих плям на підлозі.
— І на моє запитання він може дати таку ж відповідь?
— Я не знаю, про що ти збираєшся питати. — Вперше за весь цей час вираз обличчя чаклунки трохи пом'якшало. — Якщо хочеш, я проведу тебе вниз. Ти можеш поговорити з іншим чарівником або ще раз обдумати своє прохання і прийти в інший день, якщо все ж порахуєш, що це необхідно.
Еббі проковтнула сльози відчаю. Вибору у неї немає. Вона похитала головою.
— Я повинна його побачити.
Чаклунка глибоко зітхнула.
— Ну добре. — Вона взяла Еббі під руку, немов хотіла підтримати молоду жінку. — Чарівник Першого Рангу чекає на тебе.
