Десятий учень. Книга 2 (СИ) - Мазоха Наталья Ивановна (электронные книги без регистрации txt) 📗
-- Мої сили, не настільки могутні, як ти вважаєш. – пояснив чарівник. — Ще тебе одного, я зможу. Та одразу стількох, мені не під силу.
--- А якщо ти, це зробиш, кілька раз?
--- Це забирає багато енергії. Тоді, зустріч з Бахтаром, може стати небезпечною. Доведеться іти, звичайним шляхом.
-- А, якщо нас схопить охорона?— злякався Готар.
-- Мусимо, не потрапити. — лише і відповів Карол.
Відмовити цім людям в допомозі, тим біль що сам її запропонував, Карол не міг. Порухом руки, він відімкнув засув, що замикав двері каземату. Від них, до палацових приміщень, вели кам’яні сходи. Охорони тут не було, мабуть вояки довіряли засовам, і зовнішнім постам. Піднявшись на гору, в’язні опинились у довгому коридорі, що вів до царських покоїв.
-- Куди ітимемо далі?— поцікавився у чарівника, Готар.
-- Так, як нас завели, ми вийти не зможемо, охоронці будуть напоготові. Потрібно шукати іншого виходу. — відповів йому, чарівник.
З дальнього кінця приміщення, долинала музика, мабуть з тронної зали.
-- Біля цариці повинно бути багато народу, можливо ми зможемо сховатися у натовпі, і війти з відти не поміченими. — сказав з надією Карол, рушивши на звуки музики.
На всяк випадок, він і Готар, тримали свої мечі в руках. Музика лунала все голосніше, і голосніше. Раптом попереду, почулись важкі кроки, і брязкання лат, це ішла зміна варти. Карол побачив невеликі двері, вони були не замкнуті, за ними маленька кімната. Чарівник і його супутники зайшли до неї, і зачаїтись. Карол, з середини, притиснувся плечем до дверей, щоб бува хтось сюди не зазирнув. Кімната була майже темною, лише в горі під стелею невеличке, вузеньке віконце. Та цього світла вистачило, щоб розгледіти її вміст. Потрапили втікачі в комору, тут зберігалась уніформа для прислуги, і у Готара виникла ідея:
-- Давайте переодягнемось у цю одежу, тоді нас прийматимуть за слуг, і ніхто на нас, не звертатиме уваги.
Його задум сподобався, Карол не перечив. Невдовзі, кілька служок, зайшли до тронної зали.
-- Чого стоїте, руки поопускали?— почувся зовсім поряд, сердитий окрик наглядача. — Ану мерщій збирайте порожній посуд, і хутко на кухню, за щойно приготовленими стравами.
Щоб не виказати себе, втікачі кинулись виконувати наказ. Вони обережно просувались до виходу, по дорозі збираючи брудний посуд. Карол, Юка, і решта бранців, вже були майже коло дверей, а ось Готар забарився. Його затримав якийсь поважний чоловік, наказавши долити у бокал вина. Горянин старанно виконав наказ, потім взяв пусту тарелю, і прикриваючись нею, поспішив за чарівником. Несподівано перечепився об чиюсь ногу, і з страшенним гуркотом впав на підлогу. Це розсмішило, оточуючий його, натовп. Хлопець підняв голову, і просто пере собою, побачив карлика-чаклуна. Той дивився на нього зі злорадною посмішкою. Цей ранок, для Бахтара, виявився невдалим. Хоча цариця і дала йому охоронців, та дівчини-степовички, він, не знайшов. Людину, з ім’ям Пулат, теж. Та ще, і цей нахабний розбійник утік від нього. І його, він, ніяк не сподівався, тут, побачити. Така удача!
-- Так, так, так. Я гадав, що цей мерзотник і злодій, ховається десь в горах, а йому вистачило нахабства заявитись до палацу. --- закричав Бахтар, та так голосно, щоб усі його почули. Б’ючи бідолаху ногами, і не даючи, хлопцеві, змоги піднятись, чаклун вхопив його за комір, і поволік до трону, перед очі Її Величності, цариці Таміли. Погляди всіх присутніх в залі, були прикуті, до цього видовища. Всім було цікаво, що ж буде далі, і на Карола та втікачів ніхто не звертав уваги.
-- Біжіть на ринкову площу, там у натовпі ви легко сховаєтесь. — наказав Карол. — А ти, Юко чекай на нас, неподалік воріт.
Двічі, йому не потрібно було повторювати, всіх, як вітром, здуло.
-- Ваша Величність, дозвольте відрекомендувати Вам, того злодія, що вкрав мій, для Вас, подарунок. Це той самий розбійник. — шанобливо, промовив Бахтар.
--- Гадаю, його потрібно згодувати моїй кицьці. — посміхнулась Таміла.
Ця посмішка видалась Готару, оскалом смерті. Хоч цариця була справжньою красунею, та для молодого горянина, зараз, страшніших за неї і чаклуна, нікого не було.
-- Чаклуне!— вже звернулась Таміла, до Бахтара. — Чудовисько слухається лише тебе. Накажи йому з’їсти цього вилупка.
-- Ану котику, вставай і підкріпись!— гукнув лиходій до страшної істоти, що лежала поруч з троном.
Відчуваючи легку поживу, чудовисько облизалось, і повільно рушило в бік бідолашного хлопця. У Готара зі страху отерпли і руки, і ноги, він стояв як укопаний, не в силі поворухнутись. Ще мить і він опиниться у цій страшній пащі, що клацала величезними іклами, і розливала по підлозі смердючу слину. Та несподівано, у смертоносну пащу полетіло жарене стегно ягняти. Це Карол на бігу схопив перший-ліпший шмат м’яса, і обливши його протиотрутою від Бахтарового зілля, жбурнув чудовиську в зуби. Істота з вдячністю проковтнула гостинець, і одразу перетворилась на звичайного тигра. Тигр, звісно, теж був небезпечним, але тварина була налякана дивними, для неї подіями, і підібгавши хвоста побігла в свою клітку, найбезпечніше для неї, зараз, місце. Бахтар не очікував такого повороту подій, та все ж , був на готові, і жбурнув у Карола вогняну кулю. Та оберіг створив навколо хлопця захисне поле, і відбив напад чаклуна-леходія. Вогняна куля вдарилась об мармурову колону, і розтрощила її. Уламки каменю полетіли у натовп зівак. Злякані люди кинулись, у паніці, до виходу, штурляючи і топчучи один одного. І над усім цим страхіттям, не природно голосно, пролунав сміх цариці, для неї, це було, просто розвагою. Такої вистави, навіть актори її театру не могли їй показати. Від того сміху, у Карола по спині, побігли мурашки. Таміла відволікла його увагу від Бахтара, а той готував новий напад і вже підняв руку для ще страшнішого удару, та несподівано, йому на голову, з брязкотом, опустилась велика срібна тареля, і чаклун як підкошений упав на підлогу. Над ним, з виглядом переможниці, стояла Юка. Цариця одразу замовкла, і сповненими ненависті очима подивилась на непрошених гостей:
-- Схопити, і знищіти!— наказала, вона, своїй охороні.
Вояки кинулись виконувати наказ, та оберіг не підпускав їх до обраного. Молодий чаклун схопив жінку за руку, і потяг до виходу. Готар, меч якого залишився десь серед тронної зали, теж боязко ховався за спиною Карола. Повільно, у трьох, вони просувались до воріт міста, оточені з усіх боків охоронцями, готовими будь якої миті накинутись на них, і виконати наказ Володарки. Карол розумів, якщо охоронці вийдуть з ними за стіни міста, то його друзі, що чикали на зовні, опиняться в небезпеці. Щось потрібно було вигадати, і не випустити сторожу. Йому в голову прийшла непогана ідея. Тихенько прошепотівши потрібне закляття, чарівник створив уявного монстра, що виник перед очима охоронців, якраз навпроти воріт. Його бачили лише ті, хто переслідував Карола, Готара і Юку. Охорона цариці, вгледівши вогнедихаючого дракона, кинулась навтьоки, а чарівник тим часом, надійно зачинив міську браму. Кілька годин, звідти, ніхто не зможе вийти. Друзі чикали його у вказаному місці. Побачивши Карола і Готара вдягнених у дивакуватий одяг, а замість Мілени, незнайому жінку, в кожного з них, на обличчі з’явився вираз запитання і здивування.
--Нема коли пояснювати. — на бігу, гукнув до них, Карол. — Тікаємо з відси! Хутко!
Ніхто не сперечався, і маленький загін, швидко віддалявся від Каурдану, зникаючи між скель.
А зовсім в іншому напрямку, від столиці, віддалявся чаклун Бахтар. Прийшовши до тями, після такого підступного удару, він вирішив, що йому більше нічого робити в місті. Всі сподівання, на цей осередок розпусти і зла, виявився марним. Він не отримав те, що хотів. Скориставшись безладдям, що виникло в палаці, чаклун вислизнув за його стіни. Зараз він ішов по каменистій дорозі, путаючись в полах свого довгого сюртука, і лаючи всіх і вся, на чому стоїть білий світ, і думав про свої помилки. Виявляється, він, помилився у Каролові. То був не сопливий хлопчисько, якого легко обдурити, а досвідчений маг. Та ще, той амулет, який, поки висить у хлопця на шиї, не дасть скривдити свого господаря. Викравши наречену хлопця, він Бахтар, тільки розізлив чарівника. Напевне в палац, Карол приходив саме за нею, та чи знайшов? Якщо ні, то Карол продовжить пошуки, і деякий час вони не зустрічатимуться. Та все ж, Бахтарові потрібно як найшвидше отримати скіпетр. Тільки тоді, він, може бути впевненим у своїй безкарності. Тільки тоді, він стане володарем цього, а може і решти, світів. Та зараз, найбільшою перешкодою для нього, в пошуках, виявився він сам. Маленький, незграбний на своїх коротких кривих ніжках, він повільно долав метр за метром, між великих і гострих каменів. Він найспритніший у телепортації маг, повинен був брести горами, а все через якесь закляття, що було накладене на мапу.
