Борги предків - Гудкайнд Террі (читать лучшие читаемые книги TXT) 📗
— І де межа?
Еббі глянула спершу на чаклунку, потім на Матір-Сповідницю. Обидві жінки мовчали.
— Прошу вибачення, чарівник Зорандер? Грань?
Чарівник нахмурився.
— Ти кажеш, що юне життя цінніше. То де та межа, моє дороге дитя, після якої життя втрачає цінність? Де вона пролягає?
— Але дитина…
Він застережливо підняв палець.
— І не сподівайся зіграти на моїх почуттях, стверджуючи, що життя дитини цінується вище через ніжний вік. З якого моменту життя стає менш цінним? Де грань? У якому віці? Хто це визначає? — Він помовчав. — Життя будь-якої людини безцінне. А смерть є смерть, незалежно від віку. Не намагайся впливати на мене сльозливими гаслами, як який небудь базіка перед безмозким натовпом.
Еббі на мить втратила дар мови. Чарівник тим часом повернувся до Матері-Сповідниці:
— До речі про базік. Що там вирішила Рада?
Мати-Сповідниця склала долоні разом і важко зітхнула.
— Я передала їм твої слова. Коротко кажучи, їм наплювати. Вони хочуть, щоб це було зроблено.
Чарівник невдоволено хмикнув.
— Хочуть, ось як? — Горіхові очі на мить спалахнули. — Схоже, Раді наплювати на життя дітей, коли мова йде про д'харіанських дітей. — Він потер втомлені очі. — Не можу сказати, що не розумію, чим вони керуються, або що я не згоден з ними. Але, добрі духи, адже не їм належить це робити! Це буде зроблено моїми руками.
— Я все розумію, Зедд, — тихо промовила Мати-Сповідниця.
Тут він, здавалося, знову помітив стоячу перед ним Еббі і подивився на неї довгим поглядом, немов посилено розмірковуючи про щось. Еббі мимоволі поїжилась. Потім чарівник простягнув руку і поворушив пальцями.
— Давай глянемо, що там у тебе.
Еббі підійшла ближче до столу і відкрила торбинку.
— Якщо совість не може переконати вас допомогти безневинним людям, то, можливо, це буде мати для вас більше значення.
Вона дістала з торбинки череп своєї матері і поклала його в розкриту долоню чарівника.
— Це священний обов'язок. І я висуваю його до оплати.
Кущисті брову вигнулась.
— Зазвичай прийнято приносити лише крихітний шматочок кістки, дитя.
Еббі спалахнула.
— Я цього не знала! — Сказала вона. — Я хотіла бути впевненою, що напевно вистачить для перевірки… Щоб не було розбіжностей.
Чарівник ніжно погладив череп.
— Для цього достатньо шматочка розміром з піщинку. — Він зазирнув Еббі в очі. — Хіба твоя мати тобі цього не говорила?
Еббі похитала головою.
— Вона лише сказала, що це борг, який перейшов до вас від вашого батька. І що він повинен бути виплачений на першу вимогу.
— І це дійсно так, — тихо промовив він, погладжуючи рукою череп.
На черепі ще залишалися рештки землі, і він був сірим і тьмяним, а не білим, як думала Еббі, коли його викопувала. Вона була в жаху від того, що їй довелося потривожити останки матері, але в неї не було вибору.
Під пальцями чарівника череп почав мерехтіти бурштиновим світлом. Еббі затамувала подих. Повітря затремтіло, ніби самі духи щось шепотіли чарівникові. Чаклунка смикала вишивку на комірі, Мати-Сповідниця закусила губу. Еббі молилася.
Чарівник Зорандер поклав череп на стіл і повернувся до жінок спиною. Янтарне світіння зникло.
Оскільки він нічого не говорив, Еббі наважилася порушити тяжке мовчання.
— Ну? Ви задоволені? Ваша перевірка підтвердила, що борг — істинний?
— О, так… — Спокійно відповів він, не обертаючись. — Це дійсно справжній священний обов'язок, пов'язаний магією до тих пір, поки не виплачений.
Еббі несвідомо смикала зав'язки торбинки.
— Я ж вам казала! Моя мати не стала б мені брехати! Вона сказала, що, раз він не виплачений за її життя, то після її смерті переходить до нащадків.
Чарівник повільно повернувся до дівчини.
— А вона сказала тобі про походження цього боргу?
— Ні. — Еббі кинула швидкий погляд на Делору. — Чаклунки ретельно оберігають свої секрети і з великим небажанням діляться ними з іншими. — Лукава посмішка промайнула на губах чарівника. Він хмикнув в знак згоди. — Вона сказала лише, що цим боргом зав'язані ваш батько і вона і що до тих пір, поки борг не виплачений, він буде переходити з покоління в покоління.
— Твоя мати сказала правду. Але це все ж не означає, що він неодмінно повинен бути виплачений зараз.
— Це справжній священний обов'язок. — Від страху Еббі говорила різким тоном і від цього ще більше боялася. — І я висуваю його до оплати! Ви зобов'язані виконати обіцянку!
Чаклунка і Мати-Сповідниця робили вигляд, що уважно вивчають стіни. Їм було ніяково від того, що позбавлена чарівного дару жінка наважується підняти голос на самого Чарівника Першого Рангу. Еббі раптом подумала, що він може вбити її на місці за таку нахабність. Але яке це має значення, якщо він відмовиться їй допомогти?
Мати? Сповідниця, мабуть, розуміючи стан Еббі, вирішила втрутитися:
— Зедд, а твоя перевірка дозволяє дізнатися про походження цього боргу?
— Безумовно, — відповів він. — Мій батько теж про нього згадував. Це саме той борг, про який він говорив, і у жінки, яка стоїть зараз переді мною, другий кінець чарівних уз.
— Так звідки він узявся? — Запитала чаклунка.
— Вибач, вилетіло з пам'яті, — розвів руками чарівник. — Останнім часом я став дещо забудькуватий.
— І ти ще смієш звинувачувати чаклунок в скритності! — Фиркнула Делора.
Чарівник Зорандер деякий час дивився на неї, а потім підморгнув Матері-Сповідниці.
— Рада хоче, щоб це було зроблено, так? — Він хитро посміхнувся. — Значить, так тому і бути.
— Зедд… — Мати-Сповідниця схилила голову набік. — Ти впевнений?
— У чому? — Запитала Еббі. — Ви збираєтеся виплатити борг чи ні?
— Ти ж пред'явила його до оплати. — Чарівник знизав плечима і, взявши зі столу маленьку книжку, поклав її в кишеню балахона. — Хто я такий, щоб заперечувати?
— Добрі духи! — Пробурмотіла собі під ніс Мати-Сповідниця. — Зедд, тільки тому, що Рада…
— Я всього лише чарівник, який виконує волю народу, — обірвав він.
— Але їхати туди — це величезний ризик. І до того ж абсолютно непотрібний.
— Я повинен бути поряд з кордоном, інакше ця штука забере і частину Серединних Земель. Конні Кроссінг — цілком відповідне місце, щоб розпалити пожежу.
Не тямлячи себе від полегшення, Еббі ледь чула, що він говорить.
— Спасибі вам, чарівник Зорандер! Величезне спасибі!
Він обійшов стіл і стиснув їй плече тонкими, але несподівано сильними пальцями.
— Ми з тобою пов'язані, ти і я. Чи пов'язані священним обов'язком. Наші життєві шляхи перетинаються. — Його усмішка була одночасно привітною і сумною. Він вклав у руку Еббі череп. — Будь ласка, Еббі, клич мене Зеддом.
Вона, ледь не плачучи, кивнула:
— Спасибі, Зедд.
На кріпосному валу, який вже купався в ранніх сонячних променях, їх оточили люди. Чарівник Томас, розмахуючи паперами, протиснувся вперед.
— Зорандер! Я вивчив записи, які ти мені дав. Мені потрібно з тобою поговорити.
— Ну так говори, — відповів Перший Чарівник, не зменшуючи кроку. Натовп біг за ним.
— Це божевілля!
— А я ніколи і не стверджував протилежного. Чарівник Томас потряс паперами.
— Ти не можеш цього зробити, Зорандер!
— Рада постановила, що це має бути зроблено. Війна повинна закінчитися до того, як Паніз Рал винайде щось таке, з чим ми не зможемо впоратися.
— Та ні, я не маю на увазі, що це аморально, просто ти не зумієш цього зробити. Ми не розуміємо магії, якою володіли чарівники тих часів. Я переглянув все, що ти мені дав. Навіть при простій спробі створити цю штуку виділиться неймовірну кількість тепла.
Зедд зупинився, повернувся до Томасу і вигнув брову в роблено подиві.
— Правда, Томас? Ти так думаєш? Заклинання вогню, яке розірве тканину світу живих, може викликати нестабільність елементів?
Він знову попрямував вперед, і Томас кинувся за ним.
— Зорандер! У тебе не вийде підпорядкувати це своїй волі! Навіть якщо зумієш запустити цю штуку — а я не стверджую, що вірю в таку можливість, — то створиш дірку в світобудові. Заклинання використовує тепло, і дірка стане його підживлювати. Це буде лавина. Ніхто не в змозі її утримати!
