Загнуздані хмари - Романівська М. (книги онлайн полностью бесплатно TXT) 📗
— Я гадаю, — трохи зніяковівши, продовжував професор, — що ми можемо їх відразу осадити, випробувавши хоч би… бомби з моїм дощієм!
Горний пронизливим поглядом глянув на професора, і в цьому погляді був якийсь жаль.
— Шановний Миколо Івановичу, — м'яко сказав він, — наші хмари і так осядуть за годину.
Професор захвилювався, він пересадив свої окуляри на самий кінчик носа і схопив Горного за рукав.
— Ви не вірите, не вірите моєму дощієві! Ви не знаєте, як він прекрасно вмить осаджує різного складу хмари… Я вам доведу це зараз.
— Так, ми не знаємо, — гостро сказав Горний, — бо ви ховали ваші методи за десятьма замками. Ви не ображайтесь, будь ласка, — адже так було? І знаєте, що ще я скажу на вашу пропозицію. Я буду радий, коли ви знову візьметесь за якісь наукові досліди. Але зараз у нас практична робота, у нас бойове завдання — перебороти сьогоднішню конкретну посуху, і всякий експеримент у цей відповідальний момент просто не до речі.
— Ви просто не вірите, не вірите!.. — спалахнув Ролінський. Прожогом він вибіг з хімічки і замкнувся в своєму кабінеті.
Тимчасом станція, закінчивши роботу, повільно поверталась назад до своєї стоянки, перепливаючи вкрите легкими хмарками, вже вечірнє небо.
Наближався час вечері. Веселий Мак побіг на кухню, що містилася на другому поверсі, щоб дізнатися, що сьогодні на солодке. У Катрусі була неприємність. Її меню загрожувала цілковита небезпека, і саме тоді, коли їй хотілось відзначити радісний день чимось особливо смачним. У неї зіпсувався автомат, що збивав крем із тих чудових вершків, які привезли з ферми колгоспу «Південь». Ці легенькі, смачні хмарки не конденсувались і танули, обертаючись на простісінький молочно-білий дощ!
— Рятуй, Мачку, — сказала Катруся. — А то вся моя стабілізація пропаде, і замість крему ви матимете кисіль.
Катруся вже була добре обізнана з роботою станції і цілком влучно порівнювала процеси в її кремі з процесами в небі.
Мак оглянув автомат — він одразу зрозумів, в чому справа, і взявся його лагодити. За кілька хвилин прилад уже працював.
Жахливий зойк Катрусі примусив його обернутися.
— Крем, — мало не плакала вона. — Крем!
Це була справді жахлива історія. Муха, що крутилася навколо, умудрилася вскочити у великий циліндр з кремом, що стояв на стільці. Вопа ледве не потонула в ньому, борсаючись у солодкому шумовинні, як муха в молоці.
Задихаючись від сміху, Мак витяг її звідти, дуже перелякану. Проте Катруся була невтішна. Станція лишилася без крему.
Собачка була липка, як цукерка, і Мак потяг її до ванної купати. Раптом Муха, щось нанюхавши, враз, як скажена, вирвалася з його рук і кинулася до дверей електрички.
Мак згадав про недавні чудні явища в цій кімнаті і тому швидко схопив і вкинув галасливу Муху в свою кімнату, а потім навшпиньках підійшов до дверей електрички.
Натиснув защіпку, двері безшумно розчинились. І тоді Мак ясно побачив, що в порожній електричці раптом відкрився хід на горище і по драбині попливла вгору (сама!) велика блискуча куля-балон.
Схвильований Мак підбіг до драбини. Але все вже зачинилося, зникло, як на екрані. І все ж таки це було дійсністю!..
Мак кинувся відкривати люк — механізми не слухались. В цей час гучний удар грому струсонув все тіло корабля.
Мак побіг до хімічки, щоб розповісти про все Раї.
Проте він не встиг нічого сказати, бо саме тоді — в очі всім — вікно спалахнуло сліпучим сяйвом. І жовта вогняна куля, як розпечене маленьке сонце, плавно влетівши крізь вікно і зробивши легкий пірует, вилетіла назад під акомпанемент вибуху грому.
— Куляста блискавка!.. — прошепотів Грицько.
Горного вже не було. Він гарячково кинувся до кімнати спостережень. Минуло десять-п'ятнадцять хвилин. Здавалося, корабель завмер.
Ніби крізь сон почув Мак голос татка.
— Хмари стабілізувались. Район південної МТС лишився без дощу.
Весь у мокрому халаті — тільки-но з ванни — швидко прибіг до кімнати спостережень і професор. Чалма-рушник безпомічно волочилась по підлозі… Нижня губа його тремтіла, і очі без пенсне дивились зовсім жалісно.
— Ви подумайте, куляста блискавка!.. — сказав він.
«МЕРТВА ГОЛОВА»
Мак не помилявся, коли думав, що Галинка милується конденсацією хмар.
Але, чекаючи дощу цього разу, вона вже не стрибала. Навпаки, дуже зосереджена, схвильована, вона майже цілий день пролежала тихенько-тихо у траві біля веранди, стежачи, як клубочаться, пливуть штучні хмарки.
Від цих хмарок ішла дивна свіжість, і все відпочивало. Здавалось, що кожна квітка, жадібно розкриваючи свій віночок, дихає вільніше. І Галинка замріялась під ніжною пухнастою стелею хмарок, що поволі огортала її присмерком, прохолодою, — сном.
От коли вона виросте, так буде теж якимось повітряним інженером. Це цікавіше, ніж морочитися з комахами. То дурниці, що Галинка боягузка, вона вже не боїться павуків. І літати аж ніяк не боїться. Вона буде кондуктором повітряного поїзда! Або, ще краще, дощовим інженером, таким, як тьотя Рая. Можливо, вона працюватиме на стабілізуючій станції — це буде ще цікавіше: ідуть безупинно дощі, надворі сльота, вогкість, а ти летиш на своєму кораблі і палахкотиш блискавками. Хмари перестають плакати і тікають геть. Проглянуло сонце.
А старенька мама сидить вдома перед екранчиком і дивиться на завзяте (обов'язково завзяте!) обличчя своєї Галинки.
Галинка вже починала скучати за своєю мамою. Яка то вона приїде з Кавказу?.. Мабуть, загоріла та дужа. І яка вона буде рада, як дізнається, що посуху таки зовсім перемогли. Підуть дощі, і попливе її комбайн таким чудовим хвилястим морем.
Трохи лінива на писання листів, Галинка вирішила обов'язково взятися зараз же за великий позачерговий лист своїй далекій мамці про всі дощові справи.
Вона підвелася з трави і пішла до дідового кабінету. Вийняла рожевий аркуш паперу і запалила світло, бо в кімнаті через хмарову завісу було вже темнувато.
«Люба мамо!.. Твоя жабка вже дуже скучає без тебе. Їй просто вже ніяк не віриться, що вона колись буде з своєю мамою. У мене знов сила-силенна новин. Наприклад, сьогодні мені з повітря привезли подарунок. А над нами такі гарненькі хмарки…»
Лист тільки починався, аж раптом Галинчину роботу перервав величезний нічний метелик, дуже подібний до пташки. Він влетів на сяйво лампочки і, тяжко плюхнувшись на стіл, поповз між дідовими книжками у темний куточок.
Галинка так і прикипіла до стільця. Паче зупинилось серце, і з ручки на рожевий аркушик паперу лягла барвиста клякса. Ентомолог переміг майбутнього інженера. Де ж таки, це була «мертва голова», метелик, яким Галинка давно хотіла поповнити свою прекрасну колекцію! Хоч як недовго затримався метелик на столі, а дівчинка встигла помітити на його спинці білі цяточки, що справляли враження майстерного малюнка черепа.
Швидко витягнуто сачок, і за мить метелик опинився в його рожевій сітці. Тонкими пальчиками дівчинка спробувала взяти метелика — він раптом жалібно писнув. Дивно! Хоч Галинка-ентомолог і знала, що такі метелики пищать.
Нарешті, вона обережно поклала його в коробочку, потім швидко намочила ефіром шматочок вати і засунула туди ж. Уїдливий запах ефіру примусив зморщитися Галинчин носик. Лунко, як схвильоване серце в грудях, бився спійманий метелик.
Це був завжди неприємний момент. Галинка кохалась в своїй колекції, але не любила даремно мучити комах. Проте вона знала, що цей метелик надзвичайно живучий, що він тільки засне під ефіром, а потім прокинеться, — брр! — розтятий на розправилці, і крутитиметься на шпильці. Треба зразу ж побігти до діда в лабораторію і попрохати в нього якоїсь міцнішої отрути.
Галинка швидко замкнула хату і вийшла на вулицю. М'яка стеля хмар створила справжній вечірній присмерк. На вулиці було людно — відчувалось пожвавлення. Перед рупором Палацу культури сміялась і перемовлялась молодь.
