Дивовижна історія Мері Стенз - Уэйд Роберт (книги хорошего качества TXT) 📗
— Можливо, мені пощастить запримітити номер, — озвалася Мері. — Така довга чорна машина, досить стара. Я два чи три рази бачила, як доктор виходив з неї ранком, коли була вже на фабриці.
— Це полегшило б пошуки, — сказав Дарк. — Ми, звісно, не маємо наміру знеславити ні самого доктора, ні когось із людей, причетних до цієї історії, але чим більше фактів зберемо, тим краще. Якщо той доктор Престон і справді такий талановитий, то він має бути добре відомий у галузі дослідної медицини. Чи він казав вам щось про себе?
— Він взагалі дуже мало розмовляє, та й то лише загальними фразами. До того ж я майже весь час під наркозом.
Дарк запалив сигарету і замислено пахкав димом.
— Усе це дуже дивно, — пробурмотів він. — Але ми маємо доволі часу, щоб розгадати цю таємницю.
На кінець третього тижня найнеуважніший спостерігач не зміг би не помітити, що з простою, непоказною міс Мері Стенз бурхливо відбувається дивовижна метаморфоза. Це скидалося на появу яскравого метелика із сірої непримітної лялечки. Здавалося, під впливом якихось незбагненних чар з обличчя й тіла дівчини спадає невидима оболонка, відкриваючи очам її справжнє єство — природне, звабливе й напрочуд жіночне. Краса її проступала не враз: спочатку пом’якшали риси обличчя й стали ясніші очі; тьмяно-каштанове волосся набуло бронзового полиску; погладшала й зробилася шовковистою шкіра. Так поступово, день за днем, вимальовувалася нова Мері Стенз. Вона стала вища на зріст, бо в неї подовшали ноги, і тепер навіть незграбна сукня не могла приховати того, що форми її тіла наближаються до голлівудських пропорцій. Чоловіки на вулицях почали з цікавістю озиратися на неї.
Пенелопа, надто захоплена своїми “приятелями”, не іюмічала разючих змін у подрузі, аж поки вони дійшли такої межі, коли не помітити їх стало неможливо, і це відкриття було для неї цілковитою несподіванкою. Мері намагалася заспокоїти подругу і якось пояснити їй суть досліду, але Пенелопа тільки вражено повторювала, що такого не може бути. А потім, збагнувши нарешті, що то правда, голосно вигукнула:
— Хай мене чорт ухопить, коли тут усе чесно!
Втім, Пенелопиного обурення вистачило ненадовго; за хвилю вона вже заходилася збуджено розглядати оновлену Мері, а тоді потягла її до спальні й примусила роздягнутися. Вона ледве вірила власним очам.
— Ну, Мері, ніколи б не подумала, що таке може бути, — заявила вона. — Я й не знала, що вони здатні на такі чудеса.
— Це особливий дослід, — скромно пояснила Мері, вдягаючись. — Він пов’язаний з великою рекламною кампанією.
— Як, ти сказала, зветься той крем?
— “Врододій”.
— Завтра просто зранку побіжу куплю.
— Його ще немає в продажу, — сказала Мері. — Та й навряд чи він даватиме такі наслідки. Суть цього досліду в тому, аби показати, що може зробити “Врододій”, застосований у концентрованому вигляді в клінічних умовах.
— Що ж, я й сама залюбки скупалася б у тому концентраті, — роздумливо мовила Пенелопа.
На фабриці в Стенморі всі, хто був принетний до досліду, з захопленням стежили за перевтіленням Мері Стенз. Тільки доктор Рафф, він же Престон, залишався спокійний, незворушний, нічим не виказував свого задоволення і педантично простував до мети. Фасберже раз у раз навідувався до дослідного відділу, щоб на власні очі побачити чудо під назвою “Врододій”. Клайв Роуз не знав, на що застосувати свою бурхливу енергію. Мак-Кінлі й далі вимагав косметики, і Роуз врешті поступився.
— Гаразд, — погодився він. — Трохи підмалюйте, але не захоплюйтесь. Треба нагнітати ефект поступово…
На обличчя Мері поклали трохи косметики й дали їй елегантніше вбрання. Зйомки не припинялися ні на день — чорно-білі й кольорові, кіно й фото. Тривав і курс лікування — щоранкові сеанси під наркозом, а після них знов аж до смерку виснажлива метушня в павільйоні. На кінець четвертого тижня Мері подумала, що дослід наближається до завершення. Роздивляючись себе в дзеркалі й на екрані під час переглядів знятої плівки, вона пересвідчувалася, що стала зовсім іншою. Замість непримітної, вайлуватої, недбало вдягненої Мері Стенз перед нею була блискуча й елегантна красуня Лора Смайт.
Пол Дарк був просто приголомшений швидкістю й обсягом цього перевтілення.
— Ті дурні з фірми “Черіл”, мабуть, і не розуміють, що з цього можна зробити найгучнішу сенсацію року, а не якийсь там рекламний трюк, — сказав він. — Ладен заприсягтися, що нічого схожого досі не було.
— Вони мають на меті лише продаж “Врододію”, — зауважила Мері.
— Звідси й усі таємниці, — докинув Дарк. — Цей дослід не має нічого спільного з “Врододієм” як косметичним засобом. Це курс клінічного лікування, і ніякий у світі “Врододій”. хоч би втирати його в обличчя й тричі на день, не дасть подібних наслідків. Рекламувати й продавати косметичний виріб, грунтуючись на такому свідомому обмані, просто неетично.
Мері всміхнулась і поклала руки йому на плечі.
— Поле, мені байдуже до етичних міркувань, пов’язаних із “Врододієм”, я волію думати про себе. Ви справді вважаєте, що вони зробили мене гарною?
— Так, — не вагаючись відповів він. — Вони зробили вас справжньою красунею, я навіть не уявляв собі, що таке можливе. Щиро кажучи, я не бачу, чого ще вам можна додати.
— Курс лікування триватиме ще три або й чотири тижні.
Дарк висунув шухляду письмового столу й дістав звідти невеличку фотокамеру та штатив. Встановивши штатив посеред кімнати, він прикрутив до нього апарат. Мері помітила, що він трохи хмуриться.
— Тепер постає питання, коли пустити цю історію в світ, — мовив він. — Звичайно, найбільше враження вона справить перед самим початком рекламної кампанії. Тоді фірма “Черіл” образиться і майже напевне зніме свої численні оголошення в “Очевидці”. Не скажу, що це мене дуже лякає, але матеріальні міркування теж мають певну вагу.
— А чи не можна опублікувати репортаж після того, як розпочнеться кампанія або ж одночасно? — спитала Мері.
— Чому ж ні, — ухильно відповів він. — Вони й тоді зможуть забрати свою рекламу, але доведеться піти на ризик. Та є ще одна причина. Ми таки розшукали вашого доктора Престона за номером машини. Його справжнє прізвище Рафф, але боюся, що його життєпис зробить фірмі “Черіл” погану рекламу.
Мері запитливо подивилася на нього. Дарк зосереджено розставляв рефлектори.
— Колись він був під судом у досить брудній справі, пов’язаній з підпільним абортом, — сухо сказав він. — Його виключили з корпорації і посадили у в’язницю за те, що він занапастив пацієнтку.
— Он як, — вражено прошепотіла Мері. — Важко навіть собі уявити: доктор Престон, і раптом…
— Це завжди важко уявити. Просто йому не пощастило. Але це ускладнює моє завдання і ставить перед “Очевидцем” справжню проблему з погляду редакційної політики. Ми завжди пишемо всю правду, незважаючи на можливі наслідки. Своїм успіхом наш журнал завдячує саме безсторонній правдивості.
— А ви… ви не вважаєте, що це буде на шкоду докторові? — нерішуче спитала вона. — Я хочу сказати — витягти на світ божий його минуле. Зрештою, Поле, кожен може помилитися.
Дарк засвітив фотолампи і, замірявши експонометром освітлення, знову вимкнув їх. Після яскравого сяйва здалося, ніби в кімнаті на мить запала темрява.
— Мері, — сказав він з ледь помітним невдоволенням, — я не можу приховувати факти на догоду рекламодавцеві. Вся ця історія з “Врододієм” має досить неприємний вигляд. Вони поклали клінічний дослід в основу галасливої реклами косметичного виробу, хоч цей виріб напевне не має приписуваних йому властивостей. Той факт, що доктор Рафф-Престон був дискваліфікований і засуджений до ув’язнення, тільки цогіршує справу. Можливо, я помиляюся, але вважаю, що громадські інтереси вимагають надрукувати в “Очевидці” всю правду. Ми й раніше втрачали рекламодавців, часом дуже солідних, але журнал не збанкрутував, а згодом набрав ще більшої сили.
— Не знаю… — з сумнівом у голосі озвалася Мері. — Далебі, не знаю.
