Екологи, або Копроконська історія - Марковская Алла Анатольевна (книги онлайн читать бесплатно TXT) 📗
— Ні! Ні! Ні!!! Не вбивай мене… У мене є гроші, багато грошей! — верещав міністр.
— Гроші? — здивувався Гел. — Ти збираєшся мене купити?.. — перевертень посміхнувся.
— Чого ти хочеш? Я все зроблю, все, — міністр з мольбою в очах дивився у жовті очі, та бачив лише безодню у вертикальних зіницях звіра. Враз зрозумів, що ці звірині очі дивляться на нього з людського обличчя, злякався і відвів погляд.
— Мені потрібні відомості щодо запланованого перевороту, і щодо власних планів Такароне, — спокійним голосом мовив Гел, він всадовив міністра, потягнувши за комір куртки, — а також імена тих хто надав вам ту зброю якою ти весь час мені погрожував. І для кого побудували ті дивні засекречені бази.
— Це перший радник Володаря Ракірли. Він усе це планував. І щодо баз, ми не мали права цікавитись тими базами. Наше завдання тільки охороняти iх. Нам надали великі кошти на переформування арміi, та Такароне вирішив що пітримувати першого радника і не отримати найвищоi нагороди влади над коаліцією буде неправильно і коли ви потрапили до його рук змінив плани. Більше я нічого не знаю, я більше нічого не знаю, — зуби міністра цокотіли, він затинався і весь тремтів від страху, хотів жити, дуже хотів жити.
— Добре співаєте, пане міністре, — процідив крізь ікла Гел, — може навіть і правдиво.
— Такароне казав, що за радником Володаря стоять якісь боги і він хоче з ними домовитись, що вони дадуть йому бессмертя, і що він буде iм за те вірним псом, якщо стане Володарем Коаліціi, - белькотів переляканий міністр, — і що вони володіють Світом, і що вони заволодіють Радою. Не вбивай мене, прошу, не вбивай… — міністр прохав покірно, майже пошепки, заглядав у жовті очі з надією на порятунок, — ти ж хороший хлопчик, хіба ж ти вбивця?
— На жаль… — сумно відповів Гел, — І на жаль Зерон не може подарувати бессмертя, це можу лише я. Можу подарувати бесмертя а дарую смерть усіляким нікчемним негідникам. Що ти зробив зі мною Зерон? Моє найкраще творіння? У що ти мене перетворив?
Швидкий рух рукою, блиск кігтів. Міністр, з хрипом хапаючись рукою за розірвану шию, повалився на траву. Його тіло забилось у конвульсіях, втрачаючи життєву силу.
Гел підвівся, подивився, як крапала людська кров з напівпрозорих, мов діаманти, кігтів, потім втягнув ті кігті під шкіру, ніби великий кіт, і витер руку об брудні штани. По тому повернувся до всюдихода. Був надто втомлений, щоб бігти на базу на власних лапах.
Цікаво, що будуть робити лідеанці на Копроконе без грошей, документів, і майже без зброi?.. Тим більше, коли iх оголосять у розшук.
Над головою Гел почув шум гвинтів, подивився у небо — побачив гвинтоліт, чи як його називали тут — літак. З того літака його теж помітили: «От і добре».
Літак приземлився метрів за двісті на невеликому плато. Поки приземлявся, Гел добіг туди. Піднявся по скелях, руку йому подав Нак:
— Що, прибульцю, тепер все змінилось? — з усмішкою запитав рудий солдат.
— І ти тепер за наказом Варко виконуєш моi накази? — нахабно запитав Гел.
— Іноді тебе хочеться прибити, — буркнув Нак.
— Він теж про це мріяв, — Гел показав рукою у напрямку путівця й галявини, де лежав міністр.
— Ось тобі і… це ти його? — Нак потер свою потилицю пальцями. — А лідеанці?
— А за лідеанцями самі бігайте, вони втекли хвилин сім тому врізнобіч від того всюдихода… Тільки перед тим поверни мене на базу.
— Слухаюсь. А чому лідеанці втекли?
— Як піймаєш, спитай.
Гел зайшов до кабінету Варко. А майбутній президент Копроконе накинувся на калтокійця, як на підлеглого:
— Ти обіцяв захист, а твоi калтокійці погрожують знищити міста моєi планети, якщо я не віддам iм вас двох. А він, — Варко вказав на Рола, — каже, що то не твоi кораблі!
Виявилось, вже як вісім хвилин на орбіті Копроконе зупинилося п'ять крейсерів Обізвалися як калтокійська ескадра. Командир ескадри вийшов на зв'язок з Варко і пообіцяв зруйнувати спочатку п'ять великих міст, якщо впродовж години йому не дозволять забрати двох заручників.
— То дійсно не моi кораблі. На територіi Коаліціi у мене зараз один крейсер, і він у сусідній системі, - відповів Гел, забрав зі столу куртку, вдягнув ii, відпустив довжелезні рукави, у нього чомусь замерзли руки.
— Тоді як ти поясниш все це? — Варко стояв блідий, з почервонілими очима, він не спав вже декілька днів, забував поiсти і йому здалось, що він не витягне всієi ноші, котра так несподівано звалилась на його плечі.
— То союзники ваших союзникыв залетіли підірвати своi сховища зі зброєю разом з вашими містами, а при нагоді впевнитись, що саме я тут є.
— Як же вони проґавили те, що саме ви сюди потрапили? — тихо запитав Рол.
Гел знизав плечима:
— Я тут дізнався, що насправді планував Такароне. Союзники ваших союзників його вб'ють, а повісять те вбивство на калтокійців. Добре хоч змовники на Ракірлі не знають, кого заманили на Копроконе.
Гел підійшов до столу, узяв пляшку з вином, трусонув нею, зиркнув усередину, спохмурнів — пляшка була порожня, він поставив ii на підлогу.
— Якщо я тебе iм віддам, вони полетять звідси? — запитав Варко у Гела.
— Пане Варко, на вигляд ви здаєтеся дорослою людиною і політиком з великим досвідом… — розсердився Гел, — поділіться цигарками, я від нервів починаю палити.
— Ти й без нервів палиш, — бовкнув Коре, — ти б пояснив йому, замість того щоб ображати…
— Пане Варко, якщо вони впевняться, що тут саме цей калтокієць, — Рол тицьнув пальцем в сторону Гела, — вони відразу розтрощать вашу планету на шматки, без зайвих розмов і попереджень. Добре, що у вашій афері з аварією, чи то метеоритом, ви використали фотографіi вікторіанців і не написали, що екологи — близнюки.
Варко знову сів, дістав з кишені портсигар, відчинив його, поклав на стіл, дістав цигарку, запалив ii. Все це повільно, ніби йому було важко рухатись, потім оговтався, запропонував цигарки Гелу, і тихо запитав:
— Що ви будете робити?
І саме у ті хвилини на ту саму орбіту лягли в дрейф вісім крейсерів, більш потужних і краще озброєних. Командир ескадри вийшов на зв'язок з президентом, його перемкнули на Долину. Варко побачив на малому екрані передавача цікавого білошкірого суб'єкта з довгими білими дредами і гарними чорними очима без зіниць:
— Я командир ескадри космічного флоту Коаліціi, моє завдання — забрати тіла загиблих громадян Коаліціi, які виконували свій обов'язок на вашій планеті.
Варко бачив хитру посмішку на блідих губах того дивного командира ескадри, глянув на Рола і Гела. Вельмишановні прибульці теж дуже погано приховували нахабні посмішки. Варко хоч і втомився від того цирку, який спостерігав впродовж трьох днів, та мусив і далі виконувати свою роль:
— Пане командире ескадри, я накажу підготувати тіла ваших громадян до транспортування. Ви зачекаєте на орбіті чи бажаєте здійснити посадку?
— Ми зачекаємо на орбіті, - відповів білоголовий командир ескадри і відімкнувся від зв'язку.
— А це що за ескадра? Не повірю, що це кораблі Коаліціi, хіба що вчора нову партію закупили, — вибухнув обуренням Варко.
— Це моя ескадра, — відповів Рол.
— Ваша?.. — з викликом перепитав Варко. — Може у вас ще й свій власний флот є?
— Є. - просто буденно відповів Рол.
— Вибачте, пане президенте, — Гел спеціально назвав Варко президентом, щоб подивитись на його реакцію. Варко здригнувся, — та використовувати армію Ради чи навіть калтокійців я у вашому випадку не можу, тому вас будуть рятувати зейди.
— Зейди? — перепитав Варко. — А що стане нагородою тим зейдам? Три дні грабунку після перемоги?! Що ви пообіцяли тому кривавому королю піратів, як його — Ретолатосу, за цю… підтр…р… имку?.. — очі Варко ледь не вилізли з зіниць, ошелешений здогадкою, ледь зважився виказати ii уголос: — То ваш флот?..
Рол кивнув у відповідь.
— Рол — скорочено від Рэтолатос, — мовив Варко і замовк обхопивши голову руками. Всі його уявлення про великий світ перевернулись, як корабель у космосі. Він відчув себе, ніби новачок у відкритому просторі, де нема орієнтирів, крім оманливих зірок і блискучих туманностей. Та в котрий раз взяв себе в руки і почав мислити більш реально. Хоча реальність відмовляла у сприйнятті цих дивних юнаків як калтокійського тан-ларда і короля зейдів. Хіба що як посланців тих правителів.
