Замогильні записки - де Шатобріан Франсуа Рене (читать книги онлайн регистрации TXT) 📗

Утім, ось що вражає: гурток, опис якого я починаю, стоїть набагато вище за той, що прийшов йому на зміну в 1830 році; порівняно з тими комашками, які народилися в цей час, ми були гігантами.

У Реставрації була принаймні одна важлива перевага: вона поклала край епосі, коли почуття власної гідності мала у Франції одна-єдина людина; за небуття цієї людини французи згадали, що гідність є і в кожного з них. Якщо свобода змінила деспотизм, якщо ми втратили звичку до раболіпства, якщо перестали зневажати права людського єства, то всім цим ми завдячуємо Реставрації. Ось чому, коли прийшла остання година особистості, я втрутився в бійку за оновлення роду і бився за це в міру своїх сил.

Отже, до дії! спустимося згнітивши серце до розповіді про мене та моїх колег. Вам уже відомі мрії мого життя, тепер ви дізнаєтеся його посутність: якщо я набридну вам і низько впаду у ваших очах, не засуджуйте мене, читачу, згадайте, про які матерії я веду мову.

2

Роки 1815 і 1816. – ‹…› Мої промови

У зібранні, перед яким мені доводилося виступати, три чверті моїх слів оберталися проти мене. Можна повести за собою народну палату, аристократична ж палата глуха. Позбавлений слухачів, я був замкнутий у чотирьох стінах разом зі старцями, висохлими рештками старовинної монархії, революції та Імперії, – будь-яка промова, що хоч трохи відхилялася від загальновідомих банальностей, здавалася їм божевіллям. Одного разу перший ряд крісел, що стояли перед самою трибуною, зайняли поважні пери, всі як на підбір глухі; приставивши до вуха слуховий ріжок, кожен з них нахиляв голову до трибуни. Зрозуміло, я дуже скоро їх приспав. Один із старців упустив ріжок; сусід, розбуджений стукотом, люб’язно спробував підняти той ріжок і упав сам. Найжахливіше, що мене розібрав сміх, хоча в ту мить я вельми патетично розмірковував про якісь високі матерії.

3

«Монархія згідно із Хартією»

Праця моя не обмежувалася виступами в Палаті – справою, такою для мене незвичною. Мене страхали теорії, що їх підтримували багато моїх співвітчизників, і незнання французами основ представницького правління; ось чому я написав і опублікував «Монархію згідно із Хартією». Брошура ця – одне з головних моїх звершень на політичній ниві: вона поставила мене в ряд іменитих публіцистів; вона допомогла французам з’ясувати природу нашого державного устрою. Англійські газети піднесли цей твір до небес; у Франції найбільше був здивований абат Морелле – він ніяк не міг звикнутися із змінами у моєму стилі і з догматичною точністю формулювань.

«Монархія згідно із Хартією» – катехізис конституційного правління: це джерело, з якого почерпнуті майже всі проекти, що їх нині видають як цілковиту новину. Так, теза про короля, який царює, але не керує, вичерпно обґрунтований у розділах IV, V, VI, VII про королівську прерогативу.

Якщо першу частину «Монархії згідно із Хартією» присвячено принципам конституційного правління, то в другій я розглядаю політику трьох кабінетів, що правили Францією з 1814 по 1816 рік; у цій другій частині містяться пророцтва, що з того часу повною мірою збулися, і висловлюються доктрини, що доти зберігалися в таємниці. У розділі XXVI другої частини сказано: «Є люди, переконані, що революція, подібна до нашої, може завершитися лише зміною династії; інші, поміркованіші, обмежуються мрією про зміну порядком престолонаступництва».

Коли я закінчував брошуру, був оприлюднений ордонанс від 5 вересня 1816 року; то був удар по жменьці роялістів, що зібралися разом, щоб відновити законну монархію. Я поспішив додати до брошури постскриптум, який розлютив герцога де Рішельє та улюбленця Людовіка XVIII пана де Деказа.

Коли постскриптум був готовий, я кинувся до пана Ленормана, мого книгаря: у нього я застав альгвасилів з поліцейським комісаром на чолі; вони попрацювали на славу – заарештували гранки і наклали печать. Не мені, що виступав проти Бонапарта, було боятися пана Деказа: я спротивився арешту і заявив, що мене, вільного француза і пера Франції, можна змусити до покори тільки силою; така виявилася, і мені довелося здатися. 18 вересня я відвідав пана Луї Марта Меньє та його колегу, королівських нотаріусів; я подав до їх контори протест і зажадав додати до паперів мою заяву щодо арешту моєї книги; я хотів відстояти права французьких громадян. Пан Бод у 1840 році наслідував мій приклад.

Потім я почав досить тривале листування з паном канцлером, паном міністром поліції та паном прокурором Белларом, яке закінчилося 9 листопада – у день, коли канцлер сповістив мене, що суд першої інстанції виніс ухвалу на мою користь, після чого я отримав арештований рукопис назад. В одному з листів пан канцлер повідомив мене про відчай, до якого довів його несхвальний відгук короля про мою брошуру. Найвищого несхвалення удостоїлися розділи, де я стверджував, що конституційній державі не потрібен міністр поліції.

4

Людовік XVIII

Розповідаючи про життя в Генті, я показав, чого вартий був Людовік XVIII як нащадок Гуго Капета; у брошурі «Король помер: хай живе король!» я перелічив безперечні достоїнства цього монарха. Але людина складна: чому так мало правдивих портретів? тому, що в різні епохи життя модель виглядає по-різному; минуло десять років – і ось портрет уже втратив схожість.

Людовік XVIII був не надто прозорливий; він захоплювався або обурювався виключно через свавілля свого настрою. Боюся, що в релігії «найхристиянніший король», син своєї доби, бачив лише еліксир для складання монархічного приворотного зілля. Вільнодумна уява, що її він успадкував од діда, могла б викликати деякий сумнів в успіху його починань; утім, він знав собі ціну і, якщо йому траплялося на чомусь наполягати, завжди посміювався із себе, хоча й не без хвастощів. Якось я заговорив з ним про необхідність підшукати іншу дружину герцогу де Бурбону, аби не дати згаснути роду Конде: король вельми гаряче підтримав мою ідею, попри те, що згасання роду Конде дуже мало його хвилювало, але до речі заговорив і про графа д’Артуа: «Брат мій може одружитися ще раз, але на порядок престолонаступництва це не вплине: його нащадки лише продовжать молодший пагін, а мої поклали б початок старшій: я не хочу обділяти герцога Ангулемського». І він підбадьорився з виглядом гордим і веселим; проте я і в думках не мав заперечувати вищість короля хоч би в чому.

Егоїстичний і позбавлений забобонів, Людовік XVIII над усе ставив власний спокій: він підтримував своїх міністрів доти, поки більшість палати була за них; він зміщував їх, як тільки становище їхнє ставало хистким і могло загрожувати йому яким-небудь неспокоєм; він не вагаючись відступав, хай навіть для перемоги потрібно було зробити один-єдиний крок уперед. Його велич полягала в терпінні; не він ішов назустріч подіям – події поспішали назустріч йому.

Не будучи жорстоким, король не відзначався і м’якосердям; трагічні події не дивували і не зворушували його: коли герцог Беррійський попрохав короля вибачити йому за те, що вмирає і тим порушує королівський сон, Людовік XVIII коротко відповів: «Я вже виспався». Проте, наштовхуючись на спротив, ця незворушна людина скаженіла; цей холодний, бездушний монарх мав прихильності, схожі на пристрасть: так, його особливу ласку мали по черзі граф д’Аваре, пан де Блакас, пан Деказ, пані де Бальбі, пані де Кела; на жаль, у них залишилося дуже багато листів короля.

Людовік XVIII з’явився перед нами в ореолі старовинних традицій: подібно до королів минулих епох, він оточував себе фаворитами. Чи в тому річ, що в серці самотніх монархів утворюється порожнеча, яку вони поспішають заповнити прихильністю до першої-ліпшої істоти? Чи в тому, що вони шукають близькі собі, споріднені натури? Або в тому, що небеса посилають монархам, стомленим від почестей, друга-втішника? А чи в тому, що їх вабить до себе раб, відданий душею і тілом, від якого можна нічого не приховувати, раб, звичний і слухняний, як одяг або іграшка, вірний, як нав’язлива ідея, що підпорядковує собі всі почуття, думки і примхи того, хто потрапив у владу її незборимих чар? Чим нижче суспільне становище фаворита і чим ближчі його зносини з королем, тим важче дати йому відставку, бо він знає таємниці, розкриття яких зганьбило б його повелителя: цей пестунчик черпає подвійну могутність у власній підлості й у вадах володаря.