Богдан Хмельницький - Коляда Ігор (чтение книг .txt) 📗
Отримавши точні відомості про виступ С. Потоцького, Хмельницький 16 квітня на чолі козацьких і татарських полків вирушив назустріч королівському війську. Щоб уникнути несподіваного зіткнення з ворогом і вчасно отримувати про нього інформацію, гетьман розіслав урізнобіч рухливі роз'їзди.
Тим часом С Потоцький надвечір у вівторок 18 квітня 1648 р. зупинився в урочищі Княжі Байраки. Ранком наступного дня польський табір подався до р. Жовті Води, переправився на її лівий берег і зупинився біля озерець і боліт. Сюди ж наближався Хмельницький. Татарський авангард розгромив на р. Саксагань польський роз'їзд і, переслідуючи жовнірів, з'явився неподалік від обозу С Потоцького та Я. Шемберка. Поява татар виявилася цілковитою несподіванкою для них — жовніри якраз безтурботно розпрягали коней. Татари без особливих труднощів захопили флангову польську охорону. Послані С. Потоцьким три корогви нічого не змогли вдіяти й поспіхом відступили до обозу. Їм на допомогу вирушили ще три корогви, але й вони не зупинили ординців і змушені були повернутися до табору. Від захопленого в полон татарина довідалися, що у війську Хмельницького перебуває 12 тис. кримчаків, а незабаром прибуде ще більше. Тоді Потоцький і Шемберк наказали жовнірам окопуватися, «укріплювати обоз міцним шанцем». Отримавши від татарського роз'їзду відомості про місцеперебування ворожого обозу, Хмельницький поспішив туди.
Незабаром козацькі полки під захистом табору, побудованого з возів, зупинилися неподалік польського обозу. Не гаючи часу, Хмельницький почав шукати зв'язків із реєстровими козаками, котрі обіцяли перейти на його бік (повстанці гукали до них, щоб вони «від ляхів відступили»), але разом із тим готувався до штурму ворожих позицій. Штурм відбувся 20 квітня й закінчився невдачею. В ніч на 21 квітня козаки зробили підкопи під шанці польського обозу, та вранці жовніри вибили їх із найближчих окопів (одразу ж засипавши їх), захопили гарматку та частину військових припасів. Від цього часу боротьба набула затяжного характеру. Це дуже турбувало Хмельницького, оскільки ніхто не міг гарантувати, що всі реєстрові козаки, які пливли Дніпром, приєднаються до повстанців. Хвилювала також небезпека підходу основних сил коронного війська на чолі з М. Потоцьким. Отже, треба було докласти максимум зусиль для того, щоб привернути на свій бік реєстровців дніпровської флотилії. Діяльність прибічників Хмельницького серед реєстровців увінчалася успіхом. Чотири полки реєстровців підняли повстання, убили полковників Барабаша та Караїмовича, обрали старшим Джеджалія й заявили про перехід на бік повстанців (до них приєдналася «німецька» піхота, набрана з українських і польських селян). У другій половині дня 2 травня 1648 р. вони прибули до Жовтих Вод, привітали гетьмана мушкетними пострілами й увійшли в його табір.
Таким чином, план Хмельницького — об'єднати всіх реєстрових козаків під своєю орудою — був блискуче втілений у життя. Тепер чисельність козацько–татарського війська становила 13–15 тис. чоловік. Становище польського війська ускладнилося. Стефан Потоцький удався до переговорів.
Отримавши звістку про скрутне становище свого сина, М. Потоцький вирушив йому на допомогу. Але активність його дій стримувала інформація про присутність на боці Б. Хмельницького 30–40–тисячної орди. Прагнучи убезпечити землі королівства від спустошливого татарського нападу, коронний гетьман не поспішив направити частину війська на виручку Стефану, що врешті–решт згубно вплинуло на всю його каральну операцію. 2 травня він одержав звістку про повстання реєстрових козаків, які приєдналися до Хмельницького. Ця новина справила найгнітючіше враження на командний склад коронного війська. У цій ситуації коронний гетьман М. Потоцький переживав, мабуть, найтяжчі дні у своєму житті: з одного боку, прагнув допомогти синові, з іншого — не наважувався з 5–7 тис. жовнірів вирушати в похід, побоюючись повторення Цецорської історії. Крім того, більшість його офіцерів не схвалювали плану наступу на Жовті Води до обложеної армії. Після тривалих вагань Потоцький вирішив не йти на допомогу, а повернутися до Черкас і очікувати на підмогу (зокрема, на підхід Вишневецького). У нього ще жевріла надія, що син під прикриттям табору прорве оточення та з'єднається з ним.
Тим часом драма під Жовтими Водами швидко йшла до своєї розв'язки. Переговори, розпочаті 3 травня, завершилися згодою Стефана Потоцького та Шемберка віддати гармати (до яких усе одно вже не було пороху), а також козацькі клейноди. Зі свого боку Хмельницький дав слово забезпечити вільний відступ польського обозу до Крилова. Але спроба поляків порозумітися з татарами успіху не мала. Хан наполягав на штурмі польських позицій. Зав'язалася жорстока битва, що тривала до вечора. Козаки змусили жовнірів, очолюваних Шемберком, залишити шанці та захопили королівський прапор. С. Потоцький вирішив зробити відчайдушну спробу прорватися під захистом табору «на волость». Коли засутеніло, він пішов у прорив. Тугай–бей прагнув захопити всю здобич, тож почав переслідувати польський табір, не повідомивши козаків. Однак жовніри мужньо відбивали всі приступи татар і протягом ночі пройшли дві милі. Нарешті, коли вони вже майже минали Княжі Байраки, Тугай–бей запросив допомоги запорожців. Хмельницький прибув негайно, і в одній із балок польський обоз було оточено. Розпочався штурм, під час якого, за даними хроніки львів'янина Яна Томаша Юзефовича, пішов сильний дощ, який «замочив порох» жовнірам. Скориставшись із цього, козаки й татари зламали їхній опір і вдерлися до табору. Розгром був повним. Майже всі жовніри або загинули, або потрапили в полон. Стефан Потоцький дістав смертельну рану й незабаром помер.
Так Богдан Хмельницький одержав першу велику перемогу в історії Національно–визвольної війни. Набутий досвід показав, що для успішної боротьби потрібно мати сильну кінноту та артилерію, а також те, що найслабшою рисою польських жовнірів є їхнє невміння боронити свій табір під час маршу.
Не гаючи часу, козацький ватажок вирішив завдати удару по армії М. Потоцького. Щоб перешкодити або хоча б затримати прибуття підрозділів Вишневецького на Правобережжя й таким чином не допустити їхнього об'єднання з полками коронного гетьмана, Хмельницький розіслав загони з наказом знищувати човни та пороми на переправах через Дніпро. На всьому шляху просування повстанського війська до нього вливалися селяни та міщани (лише з Чигирина, Крилова та інших міст і сіл — близько 2 тис. чоловік).
Довідавшись про поразку під Жовтими Водами, М. Потоцький зважив на співвідношення сил — його та Хмельницького — й запропонував відступити до Білої Церкви, де можна було б сподіватися на підхід допоміжних сил. 12 травня 1648 р. польське військо зупинилося обозом за Корсунем (під фільварками на березі Росі).
14 травня М. Потоцький отримав звістку про наближення козацько–татарського війська і що вже надвечір слід чекати його нападу. Розлютившись, Потоцький віддав Корсунь «на здобич» жовнірам і водночас наказав копати шанці з трьох боків табору (з четвертого боку його захищав старий вал, який лише трохи поправили).
Хмельницький прагнув не допустити свого ворога в центральні райони України, де, заховавшись у вигідному для оборони місці, той міг би дочекатися підкріплень і контратакувати повстанців. Довідавшись про місцезнаходження коронного гетьмана, Богдан послав наперед полк Кривоноса та частину татар із наказом затримати супротивника до підходу основних сил козацько–татарського війська. Досвідчений полковник діяв настільки ж рішуче, наскільки винахідливо: за його задумом, козаки мали зненацька відігнати від польського обозу коней. Уже ввечері 14 травня диверсійний загін Кривоноса був за Россю, в тилу Потоцького, де той не виставив охорони й лише завдяки випадковості (коней чомусь не пустили на пасовище) не втратив своєї кавалерії. На світанку з'явилася козацька кіннота, вбрана в білі свити, потім — татарські чамбули, які почали переправлятися через Рось і скупчуватися в Корсуні. Тоді М. Потоцький наказав запалити фільварки. Вогонь швидко перекинувся на будівлі, й незабаром увесь Корсунь вигорів, за винятком замку та церкви.
