Кирило Розумовський - Милько Володимир Іванович (библиотека книг TXT) 📗
На Різдвяні свята 1731 р. через с. Чемер проїжджав, повертаючись з Угорщини, російський полковник Федір Вишневський і випадково почув у місцевій церкві спів молодого козака Олексія Розума. Чудовий голос і приваблива зовнішність юнака зробили свою справу – Ф. Вишневський запросив його до Петербурга співати у придворному хорі, на що Олексій охоче погодився. І нібито за три дні до Різдва 1731 р., коли полковник Ф. Вишневський зустрів старшого сина Григорія Розума, його дружині Наталії наснився віщий сон – начебто у її козацькій хаті під дубовим сволоком засяяли водночас і сонце, і місяць, і зорі. Цей сон, незважаючи на глузування сусідів, вона розтлумачила як пророцтво казкового майбутнього її дітей.
Так 22-річним юнаком О. Розумовський потрапив до придворного хору у Петербурзі. У столиці на Олексія чекала приємна несподіванка. Тут він зустрів багато земляків. У першій половині ХVІІІ ст. при імператорському дворі була мода на все етнографічне українське, починаючи з українських пісень та музики і закінчуючи українськими стравами. Дворянство вищого рангу користувалося послугами українських бандуристів, бандурщиць, «малоросиянок-воспевальниц»; придворні ж співаки при царському дворі набирались виключно з «черкассов» (українців). До речі, тоді майже всі вищі церковні посади в столиці обіймали саме вихідці з України.
Проте у придворному хорі Олексій Розум перебував недовго. Сталася подія, що остаточно визначила його майбутню долю: цесарівна Єлизавета Петрівна, яка відвідувала богослужіння у придворній церкві, була вражена чудовим голосом молодого українського співака. Коли ж на вимогу царівни юнак постав перед нею, глибоке почуття охопило Єлизавету Петрівну. Високий, стрункий, смаглявий, з гарними чорними очима, Олексій Розум припав до душі молодій царівні. У своєму щоденнику Елизавета писала, що він був одним з найкрасивіших чоловіків, яких вона бачила на своєму віці.
Чудовий голос та прекрасна зовнішність стала причиною зарахування молодого співака до капели Єлизавети Петрівни. Щоправда, як стверджують історики, другий фактор мав перевагу над першим. Це підтверджується тим, що невдовзі Олексій Розум втратив голос, але був переведений до оркестру бандуристів і продовжував користуватися прихильністю цесарівни.
Після цього розпочинається кар’єрне сходження козацького сина поневоленої України до найвищих посад та титулів імперії-поневолювачки. Так, досить скоро він вже був управляючим (гоф-індендантом) двору та маєтками Єлизавети Петрівни.
Саксонський дипломат Георг фон Гельбіг повідомляв, що захоплення цесарівни Єлизавети Петрівни співаком з придворної капели не було таємницею для імператриці Анни Іоанівни. Навпаки, це захоплення могло допомогти їй реалізувати намір усунути доньку Петра Великого від права престолонаслідування. Тому, за словами іноземного дипломата, вона досить поблажливо ставилася до її амурних захоплень.
Слід сказати, що, як і при великому царському дворі, при дворі Єлизавети Петрівни перебувало чимало українців. Були тут, скажімо, такі співаки, як Тарасевич і Божок, сліпий бандурист Григорій Михайлов, камер-лакей Іван Федорович Котляревський, секретар Петро Мирович та ін. Особливе значення, мабуть, мала й та обставина, що сама цесарівна Єлизавета Петрівна володіла маєтностями в Україні, а її духівниками були вихідці з України (отець Костанцій і колишній священик її вотчини з с. Понорниці Чернігівського полку Федір Дуб’янський).
Це українофільство та становище Олексія при дворі ще більше посилилося після сходження Єлизавети Петрівни на царський престол. Так, у ніч перевороту з 24-го на 25 листопада 1741 р. О. Розумовський супроводжував її, коли вона об’їжджала військові казарми та займала палац. Також пізніше певний час Олексій Григорович пильнував дім царівни, де перебували повалена імператриця Анна Леопольдівна та її син – імператор Іоанн Антонович з сестрою.
У день коронації Єлизавети Петрівни Олексію Григоровичу (та іншим найближчим фаворитам государині) було пожалувано звання обер-єгермейстера, російського графа і нагороджено орденом Святого Андрія Первозванного. Окрім цього він отримав також численні маєтності та звання генерал-фельдмаршала. «Воронцов и Разумовский, – писав саксонський дипломат Пецольд у приватному листуванні через рік після перевороту, – люди, не имеющие никакого понятия о военном деле, были однако же зачислены в лейб-кампанию по той причине, чтобы дать им возможность пользоваться жалованьем, сопряженным с такими должностями, и тем самим уменьшить расходы по кассам».
По суті увесь імператорський двір, запобігаючи перед могутнім фаворитом (до речі, вже не Розумом, а Розумовським), пристосовувався до його смаків. Саме при ньому постійно функціонувала італійська опера, у якій, поряд з відомими співаками з Європи, виступали й українські співаки. (Серед останніх красою свого голосу особливо виділявся Марко Полторацький.) Великою популярністю користувалися також і українські бандуристи, а на двірцевих бенкетах найпрестижнішими вважалися саме українські страви.
При дворі пліткували, що «всемилостивейшая государыня с Алексеем Григорьевичем Разумовским живет блудно». А поза очі його називали навіть «ночным императором». За спогадами сучасників, Альоша, як любила називати імператриця свого фаворита, як і його батько, полюбляв випити і після цього траплялися випадки побиття ним придворних вельмож та слуг.
Майбутня імператриця Катерина ІІ писала про Олексія Розумовського, що, не маючи будь-якої освіти, він мав широкий розум; обдарований почестями, він, однак, не вирізнявся гордістю. За її словами, головними рисами його характеру були щедрість і великодушність, але він був крутим на вдачу і важким на руку у нетверезому стані. Сучасники також зазначали, що Розумовський був ласкавий та поблажливий, привітний у поводженні з молодшими, любив клопотатися за нещасних і користувався загальною любов’ю.
Поступово Олексій Григорович став також і законодавцем чоловічої моди при царському дворі, піклувався про свій бездоганний зовнішній вигляд і першим почав носити діамантові ґудзики на сюртуку, а також зірку, ордени і еполети. Граючи в карти, він часто навмисне програвав і вдавав, що не бачить, як його грошову ставку обкрадають придворні, котрі потім особливо вихваляли щедрість О. Розумовського.
Могутність Олексія Розумовського не могли не позначитися й на становищі його численної родини в Україні, з якою він підтримував постійні зв’язки і допомагав матеріально. З часом усі його родичі стали заможними людьми й зайняли чільні місця серед представників української панівної верхівки.
Існує навіть оповідь про те, що під час візиту до Петербурга, його мати – стара Наталія Розумиха – у блискучому царедворці не впізнала свого сина. Тоді Олексію довелося роздягнутися і за родимими плямами на тілі довести, що він дійсно її син. Під час цих же відвідин столиці імператриця Єлизавета Петрівна подарувала Наталії Дем’янівні, жінці розумній, яка, однак, дотримувалася патріархальних звичаїв, звання статс-дами. Коли стару Розумиху, уже перевдягнену в усе «панське», як вона висловлювалася, повезли до палацу, вона впала на коліна перед велетенським дзеркалом із позолотою: своє відображення у ньому вона прийняла за царицю. При дворі імператриці Єлизавети Петрівни навіть пліткували, що мати О. Розумовського була чаклункою і своїми чарами нібито приворожила Єлизавету Петрівну до свого сина. На гроші, які їй надсилав Олексій, після смерті чоловіка вона викупила шинок у Лемешах і жваво там шинкувала. Розбагатівши, Наталія Розумиха поспішила видати дочок заміж – старшу Агафію за ткача, середню Анну за закрійника, молодшу Віру за реєстрового козака.
У подальшому імператриця Єлизавета Петрівна також піклувалася про безпеку та добробут матері свого фаворита. Так, у листі до київського полковника Антона Танського вона писала: «Благородный господин полковник, я уповаю, что вы, г. полковник, по сему письму не оставите иметь великую благосклонность к охранению двора нашего гоф-интенданта Алексея Григорьевича матери его Натальи Демьяновны Разумовой, что в прилучившихся ей нуждах и являемых ей обидах особливейшим охранением содержать изволите; ибо сие зависит в диспозиции вашего благородия, в чем полагаясь на вас, остаюсь вам доброжелательной».
