Замогильні записки - де Шатобріан Франсуа Рене (читать книги онлайн регистрации TXT) 📗

«Париж, вулиця Анфер, 30 червня 1833 року

Пані,

До найдорогоцінніших миттєвостей мого довгого життя я зараховую ті, які пані дружина дофіна дозволила мені провести біля неї. У невідомому карлсбадському будинку всіма обожнювана принцеса зволила пошанувати мене своєю довірою. На дні її душі небу було бажано помістити скарби великодушності і святобливості, що не збідніли від численних скорбот. Я бачив перед собою дочку Людовіка XVI, засуджену на нове вигнання, сироту із Тампля, яку перед смертю пригортав до серця король-мученик. Бог – єдине ім’я, яке можна вимовити, коли заглиблюєшся у споглядання несповідимих шляхів Господніх.

Можна сумніватися в щирості похвал, звернених до людини, що перебуває на вершині влади; той, хто захоплюється дружиною дофіна – поза підозрою. Я вже сказав, пані: Ваші нещастя піднеслися так високо, що стали гордістю революції. Вперше в житті зустрів я людей такої великої, такої виняткової долі, що смію висловити, не боячись вразити їх чи залишитися незрозумілим, мої думки про майбутнє суспільства. З висоти Вашої доброчесності Ви, не здригнувшись, дивилися б на крах усіх земних царств, багато з яких уже впали на очах Ваших предків, – з Вами я можу обговорювати долю імперій.

Катастрофи, найзнаменитішим свідком і найвеличнішою жертвою яких Ви стали, попри свою величезність, є не більше ніж окремими випадками загального перетворення роду людського; царство Наполеона, що похитнуло цілий світ, – усього лише ланка в ланцюзі революцій. Треба виходити з цієї істини, щоб зрозуміти, чи можлива третя реставрація і як ця реставрація впишеться в план суспільного перевлаштування. Якщо вона не увійде туди природно і плавно, вона неминуче буде відкинута порядком речей, що суперечать її природі.

Тому, пані, якби я сказав Вам, що законна монархія повернеться завдяки вищим колам дворянства і духівництва з їх привілеями, завдяки двору з його титулами, завдяки королівській владі з її чарами, я б обманув Вас. Законна монархія у Франції давно вже не предмет відчуттів, вона – основоположний принцип і перебуває таким остільки, оскільки забезпечує власність і вигоду, права і свободи; але досить довести, що вона не хоче або не може захистити цю власність і ці вигоди, ці права і ці свободи, і монархія перестане бути навіть принципом. Люди, які стверджують, що законна монархія повернеться у будь-якому разі, що без неї неможливо обійтися, що досить почекати і Франція на колінах приповзе просити у неї вибачення, – ці люди помиляються. Реставрація може не настати ніколи або протривати одну-єдину мить, якщо законна монархія черпатиме сили там, де їх вже немає.

Так, пані, мені боляче про це говорити, але Генріх V може залишитися монархом-вигнанцем, що мешкає на чужині, юним і свіжим уламком будівлі старовинної, але впалої. Ми, старі слуги законної монархії, скоро розміняємо останні роки, що нам залишились, ми один за одним зійдемо в могилу і будемо спочивати там разом з нашими старими ідеями, немов стародавні лицарі зі своєю стародавньою зброєю, поїденою іржею і часом, зброєю, яка живим людям не до снаги і не по зросту.

Все, що в 1789 році підтримувало старий режим: релігія, закони, звичаї, обичаї, власність, класи, привілеї, корпорації – більше не існує. Відбувається загальне збудження; Європа аж ніяк не в більшій безпеці, ніж ми; жодне суспільство не зруйноване цілком, жодне цілком не побудоване; все навколо або застаріло, або переродилося, або одряхліло, або позбулося коріння; все кволе, як кволі старі люди і немовлята. Королівства, утворені за словом останніх конгресів, – учорашній день; любов до батьківщини втратила свою силу, бо неясно, де починається і де кінчається батьківщина для народів, проданих з торгів, народів, що стали здобиччю лахмітника, немов меблі, що вийшли з ужитку; народів, одні з яких злилися з ворогами, а інші дісталися господарям новим і невідомим. Отже, переворушений, зборознений, розораний ґрунт готовий зростити сім’я демократії, посіяне в липневі дні.

Королі думають, що, оточивши свій трон вартовими, вони зупинять рух умів; вони гадають, що, коли розішлють всюди опис прикмет, надійна варта зуміє заарештувати нові ідеї на кордоні; вони переконують себе, що засилля митниць, жандармів, поліцейських шпиків, військових судів перепинить їм дорогу. Але ці ідеї не ходять пішки, вони ширяться повітрям, вони літають, люди дихають ними. Всевладні уряди, які будують телеграфи, залізниці, пароплави і в той самий час хочуть утримати уми на рівні політичних догм чотирнадцятого сторіччя, діють непослідовно; відсталі й передові водночас, вони збиваються зі шляху, бо їхня теорія суперечить практиці. Розвиток промисловості невіддільний від розвитку свободи; доводиться або задушити ту й іншу, або допустити їх обох. Ідеї є всюди, де чується французька мова, і подають паспорт, виданий добою.

Ви бачите, пані, яка важлива відправна точка для правильного вибору. Дитя надії під вашим доглядом, невинність, укрита вашими чеснотами і нещастями, немов королівським покровом, – видовище, величнішого за яке я не знаю; це – єдиний шанс на перемогу законної монархії. Франція майбутнього може схилитися, не принижуючи себе, перед своїм славним минулим, зупинитися схвильовано, побачивши великий епізод своєї історії: дочка Людовіка XVI веде за руку останнього з Генріхів. Королева, що протегує юному принцові, ви воскресите в народі нескінченні спогади, які втілюються у вашій найяснішій особі. Бачачи, що тампльська сирота піклується про виховання сироти з роду Людовіка Святого, хто не відчує, як повертається в його душу давно забута довіра?

Бажано, пані, щоб це виховання, спрямоване людьми, чиї імена популярні у Франції, стало якоюсь мірою привселюдним. Людовік XIV, який обрав своїм девізом гордість і дотримував цього девізу, завдав своєму роду великого лиха, замикаючи синів Франції в рамках виховання східного.

Юний принц, як я міг помітити, наділений жвавим розумом. Він повинен завершити свою освіту подорожами по країнах старого і навіть нового континенту, щоб дізнатися, що таке політика, і не лякатися ні установ, ні вчень. Якщо він захоче піти солдатом на війну в якій-небудь чужодальній країні, не треба цього боятися. У нього рішучий вигляд; у жилах його тече кров його батька і матері; але якщо у хвилину небезпеки йому доведеться пережити яке-небудь почуття, окрім захвату славою, хай зречеться престолу: у Франції тому, хто не має відваги, не бачити корони.

Бачачи, що я розмірковую про таке далеке майбутнє, ви, пані, можете припустити, що я не вірю, ніби Генріх V незабаром сяде на трон. Я спробую неупереджено викласти всі доводи за і проти.

Реставрація може відбутися сьогодні, завтра. Характер французів такий мінливий, такий різкий, що переворот може відбутися будь-якої хвилини; у Франції хоч яку установу візьми, завжди можна ставити сто проти одного, що довго вона не протримається; у той момент, коли становище уряду, здається, міцне, як ніколи, його скидають. На наших очах народ обожнював і ненавидів Бонапарта, відвернувся від нього, знову підняв його на щит, знову відкинув, забув вигнанця, спорудив йому вівтарі по смерті, потім знов охолов. Цей легковажний народ завжди любив свободу тільки з примхи, але постійно марив рівністю; цей багатоликий народ був фанатичним за Генріха IV, бунтівним за Людовіка XIII, революційним за Людовіка XVI, похмурим за республіки, войовничим за Бонапарта, конституційним за Реставрації: сьогодні він продасть свої свободи монархії, названій республіканською, невпинно змінюючи свою суть з волі вождів. Він став ще легший на підмову з того часу, як розлюбив родинне вогнище і скинув ярмо релігії. Тому будь-яка випадковість може привести до падіння уряду 9 серпня, але цієї випадковості, можливо, доведеться чекати довго: ми народили на світ недоношену дитину, але Франція – міцна мати; своїм грудним молоком вона може виправити пороки, успадковані дитям від батька.

Хоча нинішня королівська влада не здається життєздатною, я все ж таки побоююся, щоби вона не проіснувала довше, ніж їй пророкують. За останні сорок років усі французькі уряди втрачали владу виключно з власної вини. Людовік XVI міг двадцять разів урятувати корону і життя; республіка загинула лише через свої безприкладні злочини; Бонапарт міг заснувати династію, якби не кинувся вниз з вершини своєї слави; якби не було липневих ордонансів, законний трон не впав би й досі. Голова нового уряду не зробить жодної з цих фатальних помилок; його влада ніколи не стане самогубною; він пускає в хід усю свою спритність, щоб її зберегти: він надто розумний, щоб занапастити себе якою-небудь дурницею; геніальні помилки і безрозсудства, що чиняться в ім’я честі і доброчесності, також не в його дусі. Він відчув, що війна може нашкодити йому, – і не воюватиме; хай Франція впала в очах чужоземців; велике діло: публіцисти доведуть, що ганьба – супутник виверткості, а ганьба – джерело впливовості.

Псевдозаконна монархія прагне до того ж, до чого й монархія законна, тільки за іншого короля: вона хоче порядку; їй легше, ніж законній монархії, добитися його шляхом свавілля. Деспотизм, що розмірковує про свободу і так звані королівські установи, – ось межа її мріянь; кожен доконаний факт породжує нове право, яке перемагає право старе; з кожною годиною нова монархія робиться все законнішою. У часу є дві влади; однією рукою він руйнує, другою творить. До того ж час впливає на уми самим своїм ходом; люди різко виступають проти влади, нападають на неї, нехтують нею; потім приходить утома; успіхи нової влади примиряють з нею: незабаром у числі супротивників її залишається лише жменька піднесених душ, чия постійність бентежить тих, хто не встояв.

Пані, цей довгий відступ зобов’язує мене дати Вашій Королівській Високості кілька пояснень.

Якби я не підносив вільний голос у дні благоденства, у мене не вистачило б хоробрості сказати правду в лиху годину. Я вирушив до Праги зовсім не з власної волі; я не посмів би набридати Вам своєю присутністю; відданість Вашій найяснішій особі небезпечна не в Празі, вона небезпечна у Франції; там я і був. Починаючи з липневих днів я не припиняв боротьби за справу законної монархії. Я перший знайшов у собі сміливість визнати Генріха V своїм королем. Французький суд присяжних, виправдавши мене, затвердив моє визнання. Я сподіваюся лише спокою, в мої літа він необхідний; проте я без вагань пожертвував ним, коли декрети відновили й посилили гоніння на королівську родину. Я отримав утішні пропозиції: уряд Луї-Філіпа хотів мене задобрити; я не заслужив такої прихильності; я довів, наскільки огидна вона моїй природі, зажадавши своєї частки від знегод мого старого короля. На жаль! не я був причиною цих знегод; навпаки, я намагався відвернути їх. Я згадую ці обставини зовсім не для того, щоб надати собі ваги і розхвалити себе не по заслузі; я всього лише виконував свій обов’язок; я просто пояснюю, щоб виправдати незалежність своїх висловлювань. Ви, пані, не можете не пробачити цієї прямоти людині, яка з радістю пішла б на ешафот, аби повернути вам трон.

Коли я постав перед Вашою Величністю в Карлсбаді, я, можна сказати, не мав щастя бути Вам відомим. До того часу Ви ледве удостоїли мене кількох слів. Поговоривши зі мною наодинці, Ви змогли переконатися, що я не та людина, якою Вам мене, можливо, малювали; що незалежний склад розуму нітрохи не вадить стриманості моєї вдачі і не зменшує мого захоплення прославленою дочкою моїх королів і пошани до неї.

Я знову благаю Вашу Величність узяти до уваги, що коли я й маю яку-небудь силу, то запорука її – у лавах істин, викладених у цьому листі, точніше, у цій доповіді; саме ці істини зближують зі мною людей, що належать до різних партій, і повертають їх до боротьби за законну монархію. Якби я знехтував нинішні погляди, я не мав би ніякої влади над своєю добою. Я намагаюся об’єднати навколо старовинного трону сучасні ідеї, перетворюючи їх з ворожих на дружні. Якщо не спрямувати приплив ліберальних ідей у русло оновленої законної монархії, він загубить монархічну Європу. Доти, поки два принципи – монархічний і республіканський – залишаться поділеними нездоланною перешкодою, вони вестимуть війну не на життя, а на смерть: честь освятити єдину у своєму роді будівлю, знову зведену з каміння, що залишилося від двох колишніх споруд, належала б Вам, пані, Вам, що пережила найвище і найтаємничіше з випробувань – незаслужене нещастя, Вам, позначеній на вівтарі кров’ю невинних жертв, Вам, що святістю і строгою стриманістю заслужила право відчинити чистою і благословенною рукою браму нового храму.

Ваші знання, пані, і Ваш величний розум прояснять і виправлять усе сумнівне і неправильне, що закралося, можливо, в мої оцінки сучасної Франції.

Я закінчую цей лист, охоплений невимовним хвилюванням.

Отже, палац богемських володарів став Лувром для Карла X та його святобливого і царственого сина! Градчани стали замком у По для юного Генріха! А ви, пані, в якому Версалі мешкаєте Ви! з чим порівняти Вашу віру, Вашу велич, Ваші страждання, якщо не з вірою, величчю і стражданнями тих жінок з коліна Давидового, що плакали біля підніжжя хреста. Хай буде Вашій Величності дано побачити, як монархія Людовіка Святого у славі повстає з могили. Хай буде мені дано вигукнути, згадуючи добу, що має ім’я вашого славного предка, – бо, пані, ніщо не гідне Вас, ніщо не сучасне Вам, окрім людей та подій великих і священних: