Замогильні записки - де Шатобріан Франсуа Рене (читать книги онлайн регистрации TXT) 📗
Незважаючи на всі лиха, які несе із собою громадянська війна, страшна вона тільки в одному випадку: коли яка-небудь із партій вдається до допомоги чужоземних держав або коли сусідні держави, скориставшись з розколу всередині країни, нападають на неї; в обох цих випадках країні загрожує втрата незалежності. Історія Великої Британії, Іберії, візантійської Греції, а в наші дні Польщі мають приклади, про які не треба забувати. Втім, за часів Ліги обидві партії по черзі закликали до себе на допомогу іспанців та англійців, італійців та німців і тим підтримували рівновагу всередині Франції.
Карл X зробив помилку, вирішивши підкріпити свої ордонанси силою багнетів; що б не керувало його міністрами – покора чи сваволя, – їм немає виправдання, бо з їх провини пролилася кров містян і солдатів, які не мали один до одного ніякої ненависті; вони уподібнилися до терористів-теоретиків, які з радістю вдалися б до терору в країні, де час терору минув. Але Карл X зробив помилку й тоді, коли не прийняв виклику і не чинив опору людям, які повстали проти нього, незважаючи на всі зроблені ним поступки. Він не мав права, передаючи вінець своєму внукові, сказати цьому новому Іоасу: «Я поставив тебе на царство, щоб ти гибів на чужині, щоб ти, знедолений вигнанець, ніс тяготи моїх років, моєї знедоленості і мого скіпетра». Не варто було заразом дарувати Генріху V корону й відбирати у нього Францію. Тому, хто проголошений французьким королем, личить жити і померти на землі, в якій спочиває прах Святого Людовіка і Генріха IV.
Утім, коли запал мій трохи згасає і я знову починаю міркувати спокійно, я розумію: у тому, що події набули такого характеру, видно Божий перст. Якби двору вдалося здобути перемогу, він позбавив би Францію всіх суспільних свобод; звичайно, рано чи пізно народ повалив би його владу, але протягом кількох років суспільство стояло б на місці; відроджена конгрегація переслідувала б усіх, хто трактує поняття монархії занадто широко. Кінець кінцем те, що сталося, зумовлене самим розвитком цивілізації. На все воля Господня: він наділяє сильних світу цього пороками, які у призначений час нищать їх, щоб ці лжемудреці, що зловживають своїми талантами, підкорилися вищому промислу.
5
Пале-Руаяль. – Розмови. – Останнє політичне випробування. – Пан де Сент-Олер
Після того як королівська родина відмовилося від боротьби, я зміг подумати про себе. Тепер мене турбувала лише промова в палаті перів. Виступати у пресі було неможливо: якби монархію знищили вороги корони, якби Карла X повалили чужоземні війська, я взявся б за перо і, якби мені дозволено було вільно висловлювати свої думки, зумів би зібрати біля уламків трону численних прихильників поваленої монархії; проте монархія знищила себе сама; міністри відібрали у країни дві головні свободи; з їх провини король став кривоприсяжником, причому не на словах, а на ділі, і перо моє втратило силу. Що я міг сказати на захист ордонансів? Хіба мав я право, як і раніше, прославляти чесність, щиросердість, шляхетність законної монархії? Хіба міг стверджувати, що в ній – найнадійніший захист наших інтересів, законів і незалежності? Я завжди був поборником старовинної династії, але династія ця залишила мене беззбройним перед лицем ворога.
Тому я з великим здивуванням дізнався, що, незважаючи на мою нинішню слабкість, новий король шукає моєї допомоги. Карл X зневажав мої послуги, Філіп спробував привернути мене на свій бік. Спочатку пан Араго передав мені чимало піднесених і палких слів од імені пані Аделаїди, потім граф Анатоль де Монтеск’ю прийшов уранці до пані Рекам’є і повідомив мене, що пані герцогиня і пан герцог Орлеанські були б щасливі бачити мене в Пале-Руаялі. На той час у палаці працювали над декларацією, що узаконювала перетворення королівського намісника на короля. Можливо, Його Королівська Високість визнав за потрібне спробувати послабити мій опір перше, ніж я висловлюся публічно. Утім, він міг також думати, що після втечі трьох королів я вважаю себе вільним від колишніх зобов’язань.
Пропозиції пана де Монтеск’ю вразили мене. Проте я не відмовився від них одразу, бо, не спокушаючись щодо можливого успіху, все ж таки сподівався, що поради мої матимуть деякий вплив. Разом із посланцем майбутньої королеви я вирушив у Пале-Руаяль. Я увійшов до палацу з вулиці Валуа; мене провели у скромні покої пані герцогині Орлеанської і пані Аделаїди. Колись я мав честь бути їм відрекомендований. Пані герцогиня Орлеанська всадовила мене поряд із собою й одразу ж зізналася:
– Ах, пане де Шатобріан, ми такі нещасні! Можливо, єдиний наш порятунок – у тому, щоб усі партії забули свої чвари! Чи не так?
– Пані, – відповів я, – все складається напрочуд вдало: Карл X і пан дофін зреклися престолу; тепер король – Генріх, а пан герцог Орлеанський – королівський намісник: хай він стане регентом при неповнолітньому Генріху V, і всі проблеми будуть вирішені.
– Але, пане де Шатобріан, народ збурений; нам загрожує анархія.
– Пані, наважуся запитати, які наміри його високості герцога? Прийме він корону, якщо йому її запропонують?
Принцеси зволікали з відповіддю. Нарешті пані герцогиня Орлеанська мовила:
– Подумайте, пане де Шатобріан, про нещастя, які неминучі за нинішнього становища. Всі порядні люди повинні об’єднати зусилля, щоб не дати восторжествувати республіці. Ви, пане де Шатобріан, могли б зробити неоціненні послуги в Римі чи навіть тут, якщо вам не хочеться покидати Францію!
– Вам відома, пані, моя відданість юному королю і його матері.
– Ах, пане де Шатобріан, добре ж вони обійшлися з вами!
– Ваша Королівська Високість не буде вимагати, щоб я відрікся від усього, чому присвятив своє життя.
– Пане де Шатобріан, ви погано знаєте мою племінницю: вона така легковажна… бідолашна Кароліна!.. Я пошлю за паном герцогом, він швидше зуміє переконати вас.
Принцеса дала наказ слугам, і хвилин за десять до кімнати увійшов Луї-Філіп. Він був одягнений недбало і мав надзвичайно втомлений вигляд. Я підвівся, і королівський намісник одразу перейшов до справи:
– Ви, мабуть, уже почули від пані герцогині про наші нещастя.
Тут у найідилічніших тонах він розповів мені про блаженство, яким насолоджувався на лоні природи, про спокійне життя у родинному колі, що відповідає його смакам. Я скористався паузою між двома тирадами, щоб шанобливо повторити йому все, що сказав принцесам.
– О! – вигукнув він. – Я тільки про це і мрію! Який щасливий був би я стати опікуном цієї дитини та бути їй опертям! Я цілком згоден з вами, пане де Шатобріан: зробити герцога Бордоського королем – найкращий вихід із становища. Я боюся лише одного: як би події не виявилися сильнішими за нас.
– Сильніше за нас, монсеньйоре? Але хіба ви не маєте всю повноту влади? Поїдьте за Генріхом V; залиште Париж, прикличте до себе обидві палати й армію. Як тільки стане відомо про ваш від’їзд, усі заворушення стихнуть і народ звернеться по допомогу до вашої освіченої і могутньої особи.
Промовляючи ці слова, я спостерігав за Філіпом. Він був збентежений: на обличчі його я прочитав бажання стати королем. «Пане де Шатобріан, – сказав він, не підводячи на мене очей, – усе набагато складніше, ніж ви думаєте; так справи не робляться. Ви не знаєте всіх небезпек, які нам загрожують. Розлючені негідники можуть підняти руку на членів палат, а ми зовсім беззахисні».
Ця фраза, що вихопилася у пана герцога Орлеанського, порадувала мене, бо дозволила з усією рішучістю заперечити. «Я поділяю ваші тривоги, монсеньйоре, але є надійний засіб уникнути небезпеки. Якщо ви вважаєте, що не зможете поїхати за Генріхом V, як я щойно запропонував, ви можете вчинити інакше. У палаті от-от почнуться засідання: хоч яку б пропозицію внесли депутати, заявіть, що нинішня палата не має всіх необхідних повноважень (це чистісінька правда), щоб вирішити питання про форму правління; скажіть, що треба дізнатися думку всієї Франції, а для цього – обрати нову палату спеціально для вирішення такого важливого питання. Завдяки цьому весь народ стане на бік Вашої Королівської Високості; республіканці, яких ви тепер так боїтеся, піднесуть вас до небес. За ті два місяці, що підуть на вибори, ви створите національну гвардію; всі ваші друзі і друзі юного короля допомагатимуть вам у провінціях. Потім скличте депутатів, дозвольте їм публічно обговорити ту форму правління, яку відстоюю я. Юний принц, якщо ви таємно підтримаєте його, збере величезну більшість голосів. Країні вже не загрожуватиме анархія, і ви зможете не побоюватися насильства республіканців. Думаю навіть, що неважко буде привернути до вас у союзники генерала Лафаєта і пана Лаффіта. Яке поле діяльності для вас, Ваша Високосте! Ви зможете півтора десятка років правити від імені юного короля, а через п’ятнадцять років усім нам прийде час піти на відпочинок; ви увійдете в історію як людина, що мала можливість посісти трон, але поступилася ним законному спадкоємцю, – випадок, єдиний у своєму роді; що ж до вашого підопічного, то ви виховаєте його згідно з нашою освіченою добою, щоб він був гідний правити Францією; одна з ваших доньок може стати його дружиною».
