Замогильні записки - де Шатобріан Франсуа Рене (читать книги онлайн регистрации TXT) 📗
Папам нині вже неможливо вступати в любовні зв’язки і роздавати землі й посади, подібно до того, як королям неможливо відкрито утримувати фавориток. Як же проводять час знатні римські дами тепер, коли життя їхнє не заповнене ні політикою, ані трагічними любовними пригодами? Було б цікаво прозирнути у суть цих нових звичаїв; якщо я залишуся в Римі, то займуся цим.
9
Місцевості і краєвиди
Я побував у Тіволі 10 грудня 1803 року; у розповіді про цю поїздку, надрукованій тоді, я писав: «Тутешній край схиляє до задумливості і мрійливості; я звертаюся думками до минулого життя, я зношу тягар сучасного, я намагаюся прозріти майбутнє; де я опинюся, що робитиму і ким стану через двадцять років?»
Двадцять років! цей відрізок часу здавався мені рівним цілому сторіччю; я був певен, що зійду в могилу набагато раніше, ніж він закінчиться. Але спустив дух не я, а володар світу, а з ним зникла з лиця землі і його імперія!
Майже всі мандрівці старого і нового часу писали про Римську Кампанію як про жахливу і голу рівнину. Сам Монтень, який не страждав від браку уяви, говорить: «По ліву руч вдалині видно Апенніни, а перед ними – краєвид неприємний, поверхня здиблена, зрита глибокими тріщинами… місцевість гола, без дерев, безплідний шматок землі».
Протестант Мільтон дивився на Римську Кампанію поглядом сухим і безпристрасним, як його віра. Лаланд і президент де Бросс були так само сліпі.
Тільки у «Подорожі місцями дії останніх шести книг «Енеїди» пана Бонштеттена, опублікованій у Женеві в 1804 році, через рік після виходу мого листа до пана де Фонтана (він побачив світ на сторінках «Меркюр» наприкінці 1803 року), можна відшукати декілька правдивих слів про цю прекрасну безлюдну місцевість, хоча й тут не обійшлося без докорів: «Яка втіха читати Верґілія під небом Енея і, так би мовити, перед очима гомерівських богів! – говорить пан Бонштеттен. – Який пустинний цей самотній край, де бачиш тільки море, розорені ліси, поля, безкраї луки і жодної людини! На всьому цьому величезному просторі я не помітив жодного будинку, крім того, що стоїть неподалік на вершині пагорба. Я підійшов ближче; двері були виламані, я піднявся сходами, увійшов до приміщення, що було колись спальнею: у ньому звив гніздо хижий птах…
Якийсь час я провів коло вікна цього порожнього будинку. Біля ніг моїх простягалося узбережжя, таке багате і прекрасне під час Плінія, а зараз покинуте землеробами».
Відтоді як вийшов друком мій опис Римської Кампанії, ставлення до неї змінилося і хула поступилася місцем глибокій пошані. Англійські і французькі мандрівці, що йшли моїми стопами, завмирали від захоплення протягом усього шляху від Сторти до Рима. Пан де Турнон у своїх «Статистичних нарисах» розділяє те захоплення, яке я мав щастя висловити першим. «Що далі просуваєтеся ви у глиб Римської Кампанії, – говорить він, – то ясніше постає перед вами сувора краса її грандіозних контурів, її плавних рельєфів у прекрасному облямуванні гір. Її одноманітна велич приголомшує і прославляє думку».
Не зупинятимусь на книзі пана Симона, який, розповідаючи про Рим, як навмисне, поставив усе з ніг на голову. Я був у Женеві, коли він раптом помер; ледве встигнувши скосити сіно й порадіти першим зернам, цей землероб розділив долю скошеної трави і стиглого колосся.
До нас дійшли деякі листи великих пейзажистів; ні Пуссен, ні Клод Лоррен не говорять ні слова про Римську Кампанію. Але якщо перо їхнє мовчить, пензель говорить за нього: agro romano [82] – таємне джерело краси, звідки вони черпали, приховуючи це джерело від сторонніх очей з якоїсь скупості й обережності генія, який не хоче віддавати святиню на наругу простолюду. Вражаюча річ: італійське сонце найкраще увічнили на своїх полотнах французькі маляри.
Я перечитав мого листа до пана де Фонтана з Рима, написаного двадцять п’ять років тому, і, мушу признатися, не знайшов у ньому жодної неточності: я не зумів би ні відняти, ні додати жодного слова. Одна іноземна компанія запропонувала цієї зими (у 1829 році) розорати Римську Кампанію: ах, панове, звільніть нас від ваших котеджів та англійських садів на Янікулумі! Якщо коли-небудь вони спотворять переліг, який не зміг здолати плуг Цинцинната, переліг, який поріс травою, овіяною подихом віків, ноги моєї не буде в Римі! Йдіть геть з вашими могутніми машинами; тут земля родить і родитиме самі лише могили. Кардинали не захотіли слухати розважливих грабіжників, які, сплутавши останки Тускулума із замками аристократів, вирішили поживитися на цих руїнах: вони пустили б мармур із гробниці Емілія Павла на вапно, як пустили на ринви свинцеві домовини наших предків. Їх преосвященства дорожать минулим; крім того, на велике збентеження економістів, доведено, що пасовища Римської Кампанії дають власникам п’ять відсотків щороку, а якщо посіяти тут пшеницю, дохід не перевищить півтора відсотка. Землероби віддають перевагу pastorizia [83], а не maggesi [84] не з ліні, а з міркувань практичних. Гектар тутешньої землі дає майже такий самий прибуток, як гектар землі в наших кращих департаментах: щоб переконатися в цьому, досить прочитати твір його преосвященства Ніколаї.
‹Листи Шатобріана пані Рекам’є з описом римських буднів; «Записка» Шатобріана про східні справи з аргументами на користь необхідності підтримати Росію в її боротьбі проти Туреччини; листи з Рима історикові літератури Вільмену, історикові Тьєррі; донесення графові де Ла Ферроне про розмову з папою римським›
16
Пані Рекам’є
«Рим, вівторок, 13 січня 1829 року.
Вчора о восьмій вечора я написав Вам листа, якого доставить Вам пан де Вів’є, а вранці, прокинувшись, знову сів за листа – опівдні я відправлю його із звичайною поштою. Ви знаєте бідних дам з монастиря Сен-Дені; всі покинули їх ради знатних дам з монастиря Трініте-дю-Мон; нічого не маючи проти останніх, ми з пані де Ш. стали на бік слабших. Дами із Сен-Дені ще місяць тому захотіли влаштувати свято на честь пана посла та його дружини: воно відбулося вчора опівдні. Уявіть собі церкву, перетворену на залу для глядачів; ризницю, що стала сценою, і дюжину дівчаток від восьми до чотирнадцяти років, які грали на цій сцені «Маккавеїв». Актриси самі змайстрували собі шоломи і плащі. Вони декламували французькі вірші з італійським запалом і найзабавнішим у світі італійським акцентом; у найбільш патетичних місцях вони тупали ніжками; до трупи входили племінниця Пія VII, дочка Торвальдсена і ще одна дочка – художника Шовена. Вони були напрочуд гарні у своїх паперових костюмах. Дівчинка, що грала первосвященика, начепила довгу чорну бороду, яка їй страшенно подобалася, але колола її ніжну шкіру, і тринадцятирічна актриса раз у раз поправляла її білою ручкою. У залі для глядачів сиділи ми з пані де Ш., кілька матерів, черниці, пані Сальваж, два-три абати і ще десятка два пансіонерок у білих платтях і під покривалами. Ми веліли доставити з посольства печиво і морозиво. У антрактах наш слух потішала гра на піаніно. Уявіть собі, які надії і радощі передували цьому святкуванню в монастирі і яке воно залишить спогади! Під кінець три черниці заспівали в церкві «Vivat in aeternum» [85]…
«Рим, 15 січня 1829 року.
І знов я пишу Вам! Нині вночі у нас лив дощ і віяв вітер, як у Франції: я уявляв собі, як періщать струмені дощу по Вашому маленькому віконцю, я подумки полинув у Вашу кімнатку, побачив Вашу арфу, Ваше піаніно, Ваших пташок, почув, як Ви граєте мою улюблену п’єсу або ту, іншу, із Шекспіра: а я ж у Римі, так далеко від Вас! Між нами – чотири сотні льє і Альпи!
Я одержав листа від тієї дотепної пані, що іноді відвідувала мене в міністерстві; міркуйте самі, яка вона люб’язна: вона схиблена на турках; Магомет, стверджує вона, – велика людина, що набагато випередила свій народ!
Життя в Римі мало б навчити мене зневажати політику. Тут не утрималися ні свобода, ні тиранія; руїни римської республіки перемішалися з руїнами Тиберієвої імперії; і ті й інші взялися порохом! Чи не доводить капуцин, мимохідь змітаючи цей прах своєю сутаною, що все на світі – лише суєта суєт? Проте мимоволі я постійно звертаюся думкою до долі моєї бідолашної батьківщини. Я бажав би для неї віри, слави і свободи; чому я не в змозі прикрасити її цим потрійним вінцем?»
82
Околиці Рима (іт.).
83
Пастухування (іт.).
84
Хліборобство (іт.).
85
Хай живе вічно (лат.).
