Українські народні казки - Автор неизвестен (читать книгу онлайн бесплатно без txt) 📗
- Та й забарилась ти, лисичко! Я вже і на осику лазив, усе визирав, чи скоро ти прибіжиш.
Дуже здивувалась лисичка, аж рота роззявила:
- Чи то ж видано! - каже.
І більш не сміялася з рака.
ЛИСИЧКА-СУДДЯ
Двоє котиків веселих добули собі хитро-мудро грудочку сиру. Одбігли з ним подалі й почали радитися, як його краще поділитися. Та ще й поділитися так, щоб не було кривди ні тому, ні тому,- щоб якраз по правді рівнесенько розділити.
Один котик і каже:
- Давай поділимо отак, упоперек!
А другий каже:
- Ні, розділимо краще вздовж!
Отак і сперечаються. Коли це біжить лисичка. Побачила вона котиків, угледіла грудочку сиру, зупинилася та й питає:
- А що тут у вас таке? Про що сперечаєтеся?
- Так і так,- розказують котики,- ось не знаємо, як нам краще поділити грудочку сиру.
- Е,- каже лисичка,- це можна дуже добре зробити! Ось дайте, я вам поділю!
Котики й оддали їй грудочку сиру, щоб вона розділила. Лисичка переломила грудочку сиру надвоє, а далі й каже:
- Ні, оцей шматочок - більший, треба порівняти!
Та й над’їла один шматочок.
- А тепер,- каже,- оцей більший, треба його трішки підрівняти, щоб по правді було! Не можна ж, щоб котромусь із вас кривда була!
І знов над’їла. Та так рівняла, рівняла,- то той шматочок над’їсть, то той,- поки стало два зовсім маленьких шматочки.
- Ну,- каже лисичка,- оце ж маєте тепер уже зовсім однаковісінькі шматочки, хоч і на важницю покладіть!
- Ну, добре,- кажуть котики,- але ж ти багато нашого сиру з’їла! За що ти стільки нашого добра взяла?
- Як - за віщо?! - одказала лисичка.- А я ж вас поділила!
ЛИСИЧКА-СЕСТРИЧКА І ВОВК-ПАНІБРАТ
Були собі дід та баба. От раз у неділю баба спекла пиріжків з маком, повибирала їх, поскладала в миску та й поставила на віконці, щоб прохололи. А лисичка бігла повз хатку та так нюхає носом; коли чує - пиріжки пахнуть. Підкралась до вікна тихенько, вхопила пиріжок моторненько та й подалась. Вибігла на поле, сіла, виїла мачок із пиріжка, а туди напхала сміттячка, стулила його та й біжить.
От біжить, а хлопці товар женуть.
- Здорові були, хлопці!
- Здорова, здорова, лисичко-сестричко!
- Проміняйте мені бичка-третячка за маковий пиріжок!
- Де ж таки - бичка за пиріжок.
- Та він такий солодкий, що аж-аж-аж!..
Таки знайшла одного,- проміняв.
- Глядіть же,- каже,- хлопці, не їжте пиріжка, аж поки я зайду в ліс!
Та й побігла і бичка гоном погнала.
Ті підождали, поки вона сховалась у лісі, тоді до пиріжка,- аж там сміттячко...
А лисичка тим часом пригнала бичка у ліс, прив'язала його до дуба, а сама пішла рубати дерево на саночки.-Рубає та й приказує :
- Рубайся, деревце, криве й праве! Рубайся, деревце, криве й праве!
Нарубала дерева, зробила саночки, запрягла бичка, сіла та й їде. Аж біжить вовк-панібрат.
- Здорова була, лисичко-сестричко!
- Здоров, вовчику-братику!
- А де це ти взяла бичка-третячка та саночки?
- От, де ж там! Бичка заробила, саночки зробила та й їду.
- Ну то підвези ж і мене!
- Куди я тебе візьму? Ти мені саночки поламаєш!
- Ні, не поламаю, я тільки одну лапку покладу.
- Та клади вже, ніде тебе діти.
От вовк і поклав лапку. Від'їхали трохи, вовк і каже:
- Покладу я, лисичко-сестричко, і другу лапку.
- Е, вовчику-братику, ти мені санки поламаєш!
- Ні, не поламаю.
- Ну, клади!
Вовк і поклав. Їдуть, їдуть, коли це - трісь!
- Ой, лишенько,- каже лисичка,- санки тріщать!- Та ні, лисичко, то в мене кісточка хруснула.
Ну, дарма,- їдуть... А вовчик знову:
- Покладу я, лисичко-сестричко, і третю лапку.
- Та де ти її кластимеш? Тати мені зовсім санки поламаєш! Та ні, чого б вони ламалися?
- Та вже клади!
Тільки поклав, а саночки знову - трісь-трісь!
- Ей, вовчику, саночки тріщать! Злазь, бо поламаєш!
- Та де там вони тріщать! Що ж бо ти, лисичко-сестричко, вигадуєш? То я горішок розкусив.
- Дай же й мені!
- Так останній.
Проїхали ще трохи.
- Ой лисичко-сестричко, сяду я й увесь!
- Та куди ти сядеш? Тут ніде тобі й сідати!
- Та я зібгаюсь так, що поміщусь.
- Та ти мені санки зовсім поламаєш! Чим же я тоді дровець привезу?
- От-таки, чого я поламаю? Я легенький. Сяду я, лисичко-сестричко, бо притомивсь. Я помаленьку.
- Та вже сідай.
От він вліз зовсім у саночки, та тільки сів, а санки - трісь-трісь-трісь! Так і розсипались.
Давай тоді його лисичка лаяти:
- А щоб тобі добра не було, капосний вовцюгане! Що це ти мені наробив!
Лаяла його, лаяла, а тоді:
- Іди ж тепер та рубай дерево на санчата!
- Як же його рубати, лисичко-сестричко, коли я не вмію і не знаю, якого треба дерева?
- А, капосний вовцюгане! Як санчата ламати, так знав, а дерево рубати, то й ні! Кажи: «Рубайся, деревце, криве й праве! Рубайся, деревце, криве й праве!»
Пішов вовк. От увійшов він у ліс та й почав:
- Рубайся, дерево, криве й криве! Рубайся, дерево, криве й криве!
Нарубав, тягне до лисички. Глянула та, аж воно таке корячкувате, що й на полицю в плуг не вибереш, не то на полозок. Давай вона його знову лаяти:
- Нащо ж ти такого нарубав!
- Коли воно таке рубається!
- А чом же ти не казав так, як я тобі веліла?
- Ні, я так саме й казав: «Рубайся, дерево, криве й криве!»
- Ну і дурний же ти який і до того недотепний! Сиди ж тут, бичка погляди, а я сама піду нарубаю!
Пішла вона.
А вовк сидить сам собі, та так йому хочеться їсти! Почав він перекидати, що було в санчатах,- ні, нема ніде нічого. Думав, думав та й надумав: «З'їм бичка та й утечу!»
Приходить лисичка...
- Ну, стривай, вовцюгане! Я ж тобі це згадаю!
Та й побігла шляхом. Біжить, коли це іде валка запізнілих чумаків з рибою.
Вона впала серед шляху і ноги відкинула - притаїлась, мов нежива.
Чумаки зараз її й побачили:
- Дивіться, хлопці, яка здорова лисиця лежить!
Обступили її, перевертають. Треба взяти - дітям шапочки будуть. Кинули її на задній віз і знову рушили.
Ідуть попереду, а лисичка-сестричка бачить, що вони не дивляться, і давай кидати рибку з воза. Кидає та й кидає по рибці на шлях, усе кидає... Накидала багато та нишком і зіскочила з воза. Чумаки поїхали собі далі, а вона позбирала ту рибу, сіла та й їсть.
Зирк - аж вовк-панібрат біжить.
- Здорова була, лисичко-сестричко!
- Здоров!
- А що це ти робиш, лисичко-сестричко?
- Рибку їм.
- Дай же й мені!
- Отак! Я скільки морочилась, ловила та й віддай! Піди сам собі налови!
- Та як же я наловлю, коли не вмію? Хоч навчи, як її ловити!
- Та як же ловити? Піди до ополонки, встроми хвоста в ополонку і сиди тихенько та й приказуй: «Ловися, рибко, велика й маленька!» То вона й наловиться.
- Спасибі за науку!
Побіг вовк мерщій на річку та до ополонки, та хвіст в ополонку...
- Ловись,- каже,- рибко, велика та все велика! Ловись, рибко, велика та все велика! Ловись, рибко, велика та все все велика!
Не хочеться йому малої. А мороз надворі такий, що аж шкварчить! Лисичка ж бігає по березі та все:
- Мерзни, мерзни, вовчий хвосте! Мерзни, мерзни, вовчий хвосте!
А вовк:
- Що ти, лисичко-сестричко, кажеш?
- Та то ж і я кажу: ловися, рибко, велика й мала!
- Ану й я так: ловися, рибко, велика та все велика!
Ворухнув вовк хвостом - важко вже. А лисичка:
- Ото вже рибка почала чіплятися.
Трохи згодом:
- Ану, вовчику, тягни!
Вовк як потяг, а хвіст уже прикипів до ополонки,- не витягне. А вона його ще й лає:
- А, капосний вовцюгане, що ти наробив?! Бач, казав: «Ловися, рибко, велика та все велика»,- от велика начіплялася, тепер і не витягнеш. Треба ж тобі помочі дати,- побіжу покличу людей.
