Українські народні казки - Автор неизвестен (читать книгу онлайн бесплатно без txt) 📗
Курочка мовчить. Вона тоді вдруге заспівала та й каже:
- О, курочко, яка ж ти сердита! Я тільки пожартувала з тобою, а ти і розсердилася!.. Я зовсім не хотіла тебе їсти! Тепер тебе не буду й зачіпать...
Курочка виглянула, а вона її хап за голівку та й понесла у свою хатинку. Курочка дорогою і співає:
Не чуть. Вона вдруге заспівала:
Не чуть. Вона втретє заспівала:
Не чуть.
Лисичка принесла її додому та й заставила своїх дочок піч топить та воду гріть, а курочку посадила на пічку.
Кіт та кріт прийшли додому - аж курочки нема, лисичка вкрала. Вони пішли в ліс, зробили скрипочку і дудочку, пошили шкіряний мішок та й пішли на лисиччин двір, сіли та й грають:
А лисиччині дочки почули та й кажуть:
- Що се, мамо, грає? Ми підем послухаємо.
А лисичка каже найменшій:
- Піди подивись, та не барись, а то пора курочку різать.
Та вийшла.
- Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені!
А вони питають:
- А чи будеш танцювати?
- Буду.
Цок та й в лобок, та й у шкіряний мішок.
А лисичка чєкає-чекає - не йде дочка. Вона і посила другу:
- Оце як забарилась!.. Піди поклич. Пора курочку різать.
Та вийшла та й каже:
- Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені!
- А будеш танцювати?
- Буду.
Цок та й в лобок, та й у шкіряний мішок.
Лисичка посила третю дочку:
- Піди подивись, що вони там так забарились! Нехай ідуть скоріш. Пора курочку різать.
Та вийшла та й просить:
- Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені!
- Будеш танцювати?
- Буду.
Цок та й в лобок, та й у шкіряний мішок.
А лисичка, почекавши, бачить, що нема третьої дочки, посила четверту:
- Піди поклич їх. Ще вони там роблять?
Та вийшла та й каже:
- Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені!
- А будеш танцювати?
- Буду.
Цок та й в лобок, та й у шкіряний мішок.
А лисичка чекала-чекала та й каже:
- Що це вони там забарились? Піду сама покличу.
Вийшла:
- Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені!
- А будеш танцювати?
- Буду.
Цок та й в лобок, та й у шкіряний мішок.
Ввійшли в хатку, взяли курочку, принесли додому тепер разом поживають та добро наживають.
СОЛОМ'ЯНИЙ БИЧОК
Жив собі дід та баба. Дід служив на майдані майданником (майданний - робітник на заводі, на якому гонили смолу), а баба сиділа дома, мички пряла. І такі вони бідні - нічого не мають: що зароблять, то проїдять, та й нема. От баба й напалась на діда:
- Зроби та й зроби мені, діду, солом'яного бичка і осмоли його смолою.
- Що ти говориш? Навіщо тобі той бичок здався?
- Зроби, я вже знаю навіщо.
Дід - нічого робити - взяв зробив солом'яного бичка й осмолив його смолою.
Переночували. От на ранок баба набрала мичок і погнала солом'яного бичка пасти; сама сіла, пряде кужіль і приказує:
- Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!
Доти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору біжить ведмідь з обдертим боком. Наскочив на бичка:
- Хто ти такий? - питає.- Скажи мені!
А бичок йому:
- Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою за смолений.
Ведмідь каже:
- Коли ти солом'яний, смолою засмолений, то дай мені смоли, обідраний бік залатати!
Бичок нічого,- мовчить; ведмідь тоді його хап за бік, давай смолу віддирати. Віддирав, віддирав та й зав'яз зубами, ніяк і не вирве. Сіпав, сіпав - затяг того бичка хто знає куди!
От баба прокидається - аж бичка нема. «Ох, мені лихо велике! Де це мій бичок дівся? Мабуть, він уже додому пішов». Та мерщій днище та гребінь на плечі та додому. Коли дивиться - ведмідь у бору бичка тягає; вона до діда:
- Діду, діду! Бичок наш ведмедя піймав, іди його вбий!
Дід вискочив, віддер ведмедя, взяв і кинув його в погріб.
