Українські народні казки - Автор неизвестен (читать книгу онлайн бесплатно без txt) 📗
Йшли, йшли і найшли їх на дубі. Цап сміливіший - ізліз аж на верх, а баран несміливий - то нижче.
- От лягай,- кажуть вовки ковтунуватому вовкові,- ти старший, то й ворожи, як нам їх добувати.
Ліг вовк догори ногами й почав ворожити. Баран на гіллі сидить та так дрижить! Не втримавсь, як упаде, та на вовка! Цап - сміливий, не став роздумувати, як закричить:
- Подай мені ворожбита!
Вовки як схопилися, аж пил по дорозі закурився. А цап та баран пішли в поле, зробили курінь та й живуть там.
ТЕЛЯТКО, КАБАН, ПІВНИК, КАЧУР ТА ВОВКИ
Був собі дід та баба. Було в них голе телятко.
Каже баба:
- Завези, діду, в ліс.
Дід каже:
- Та лучче б викормили та зарізали б.
- Я не хочу, завези та й годі!
Завіз той дід те телятко голеньке. А холодно: осінь! І покинув його. Сам вернувся додому.
Пішло те голе телятко. Іде, йде. Доганяє його кабан:
- Драстуй, голе телятко!
- Драстуй, кабане!
- Куди ти йдеш?
- Куди очі, туди й шлях.
- Ходімо разом.
Ідуть, ідуть. Біжить і півень до них, доганяє:
- Голе телятко і кабан, підождіть!
Підождали.
- Драстуй, голе телятко!
- Драстуй, півнику!
- Куди ви йдете?
- Куди очі, туди й шлях.
- Ходімо разом.
- Ну, ходім.
Пішли вони: голе телятко, кабан і півник. Ідуть, ідуть, біжить качур:
- Голе телятко і кабан, і півник, підождіть! Підождали.
- Куди ви йдете?
- Куди очі, туди й шлях.
Ну, ходімо разом.
- Ходім.
Ідуть вони, йдуть. Скаче й шило:
- Голе телятко й кабан, і півник, і качур, підождіть!
Підождали.
- Куди ви йдете?
- Куди очі, туди й шлях.
- Ходімо разом.
Ідуть вони, йдуть. Зайшли вони в ліс. Холодно: осінь! Голе телятко замерзло й пішло до кабана. А той зарився у листя й лежить.
- Кабане, давай будем хатку робить.
- Я не хочу. Я зариюся ще лучче у листя та й буду лежать.
Пішло воно. Пішло до півника:
- Драстуй, півнику!
- Драстуй, голе телятко!
- Гайда, будем хатку робить.
- Я не хочу,- каже півник,- я на одній ніжці буду стоять, а голівку під крильце заховаю та й буду так і зимувать.
Пішло голе телятко до качура:
- Драстуй, качуре!
- Драстуй, голе телятко!
- Давай будем хатку робить.
- Я не хочу. Я на одній ніжці буду стоять, а другу буду під крильце ховать, і голівку буду під крильце ховать. І так буду й зимувать.
Пішло голе телятко. Пішло воно до шила:
- Драстуй, шило!
- Драстуй, голе телятко!
- Давай будем хатку робить.
- Не хочу я. Я заженуся в дуб по саму колодочку та так буду й стоять.
Пішло голе телятко, давай само робить хатку. Зробило хатку, піч, двері. Почало топить: дров є багато в лісі. Топить воно один раз (а зима вже, холодно), біжить кабан:
- Голе телятко, одчини!
- А-a-a! А як я казало: «Хатку давай робить», ти не хотів!
- Одчини, бо я тобі хатку розрию!
Одчинило голе телятко. Живуть удвох. Біжить півник:
- Голе телятко, одчини!
- А-а! Як я казало: «Хатку робить», то ти не хотів!..
- Одчини, бо я тобі хатку розкукурікаю!
Одчинило голе телятко. Уже вони втрьох. Біжить качур:
- Голе телятко, одчини!
- A-а! Як я казало, що хатку робить, то ти не хотів!..
- Одчини, бо я тобі хатку розкахкаю!
Думає голе телятко: «Наробить качур крику, прибіжать звірі, пропаду. Треба одчинить». Одчинило. Топлять вони. Ще скаче й шило:
- Голе телятко, одчини!
- А як я казало: «Хатку робить», то ти не хотіло!..
- Одчини, бо я тобі хатку розколю!
Одчинило. Уже вони усі зібрались...
От прийшло два вовки. Поставали вовки під дверима та й слухають: є добра мишоловка. Один каже:
- Лізь ти.
- Ні, ти йди вперед.
Поліз один. Як побачило голе телятко та кабан, та шило! Як пужне те голе телятко рогами, кабан зубами, а шило як заженеться у вовка по саму колодочку.
А півень кричить:
- Подай його сюди!
А качур кричить:
- Так! Так! Так!..
Насилу вирвався вовк ізвідти: і поколений, і погризений. Ще й півень кричить:
- Подайте його сюди!..
ПІВНИК І ДВОЄ МИШЕНЯТ
Жили собі двоє мишенят - Круть та Верть і півник Голосисте Горлечко. Мишенята, було, тільки й знають, що танцюють та співають. А півник удосвіта встане, всіх піснею збудить та й до роботи береться. Ото якось підмітав у дворі та й знайшов пшеничний колосок.
- Круть, Верть,- став гукати півник,- а гляньте-но, що я знайшов!
Поприбігали мишенята та й кажуть:
- Коли б це його обмолотити...
- А хто молотитиме? - питається півник.
- Не я! - одказує одне мишеня.
- Не я! - каже й друге мишеня.
- Я обмолочу,- каже до них півник. І взявся до роботи. А мишенята й далі граються.
От вже й обмолотив півник колосок та й знов гукає:
- Гей, Круть, гей, Верть, а йдіть гляньте, скільки зерна я намолотив!
Поприбігали мишенята.
- Треба,- кажуть,- зерно до млина однести та борошна намолоти.
- А хто понесе? - питає півник.
- Не я! - гукає Круть.
- Не я! - гукає Верть.
- Ну, то я однесу,- каже півник. Узяв на плечі мішок та й пішов.
А мишенята собі одно скачуть - у довгої лози граються. Прийшов півник додому, знов кличе мишенят:
- Гей, Круть, гей Верть! Я борошно приніс.
І поприбігали мишенята, пораділи:
- Ой півничку! Вже тепер тісто треба замісити та пиріжечків спекти.
- Хто ж міситиме? - питає півник. А мишенята й знов своє:
- Не я! - пищить Круть.- Не я! - пищить Верть.
Подумав, подумав півник та й каже:
- Доведеться мені, мабуть.
От замісив півник тісто, приніс дрова та й розпалив у печі. А як у печі нагоріло, посадив пиріжки.
Мишенята й собі діло мають: пісень співають, танцюють.
Аж ось і спеклися пиріжки, повиймав їх півник, виклав на столі.
А мишенята вже й тут. І гукати їх не треба.
- Ох, і голодний я! - каже Круть.
- А я який голодний! - каже Верть.
Та й посідали до столу. А півник і каже:
- Стривайте-но, стривайте! Ви мені перше скажіть, хто найшов колосок.
- Ти,- кажуть мишенята. А хто його обмолотив?
- Ти,- вже тихіше відказують Круть із Вертем.
- А тісто хто місив? Піч витопив? Пиріжків напік?
- Ти,- вже й зовсім нищечком кажуть мишенята.
- А що ж ви робили?
Що мали казати мишенята? Нічого. Стали вони тут вилазити з-за столу, а півник їх і не тримає. Хто ж отаких лінюхів пиріжками пригощатиме?
ЛИСИЦЯ ТА РАК
Біжить лисичка полем. Добігає до річки, аж дивиться - рак виліз з води на камінь та клешні точить, щоб гостріші були.
- Здоров був, раче! - каже йому лисичка.- З тим днем, що сьогодні! Це ти, мабуть, до косовиці готуєшся, що клешні об камінь гостриш?
Поздоровкався і рак та й каже:
- Я клешнями роблю те, що ти зубами; так треба, щоб гостріші були.
А лисичка тоді йому:
- Тепер я бачу, чого з тебе люди сміються, розказуючи, як ти сім літ по воду ходив, та й ту на порозі розлив! Як його ходити, коли на ногах зуби? Признайся, що таки правду люди говорять про тебе!
- Може, колись теє й правдою було, та тепер брехнею стало! Ось коли хочеш, то давай побіжим наввипередки. Я тобі ще на один скок уперед ходу дам. Біжим до тієї осички, що стоїть онде на узліссі.
- Як так, то й так,- каже лисиця.
Повернулась до лісу, стала на один скок уперед проти рака та й дожидає, коли той звелить бігти. А рак, учепившись клешнями за лисиччиного хвоста, підібгав усі вісім своїх ніг та й гукнув:
- Но!
От лисичка і подалась вподовж поля. Добігає до осики, повернулась, щоб поділитись, де той рак чимчикує, аж чує позад себе:
