Останній рейс - Росин Вениамин Ефимович (серия книг .TXT) 📗

Звати його Михайлом Семеновичем. Смаглявий… чепуристий такий… з вусиками… начебто начальник з фабрики.

— Чого він приходив? — спитав Луговий.

— Не знаю… Коли він приходив, мене Петя випроваджав. Щоправда, у неділю підслухала. Нічого особливого… якогось Опанаса згадували… Про листа… про Баку говорили…

Луговий поклав на стіл три фотокартки. Серед них була фотографія Поніманського, взята з його особової справи.

— Еге ж, еге ж, оцей бував, — ткнула вона пальцем у фотографію Поніманського. — Він самий, Михайло Семенович.

Тетериху відвели в камеру.

Андрій Остапович запалив. Знову Поніманський. Які ж стосунки між ним і Тетерею? Звичайна дружба чи щось інше? Судячи із слів Кульбича, люди вони різного кругозору, інтересів… А якщо їхній зв'язок має злочинний характер?.. Простіше довідатися у самого Поніманського… Але про виклик Поніманського нема чого й думати до закінчення ревізії…»

Луговий підсунув томик Блока і, подовгу зупиняючись на кожній сторінці, заглибився у вивчення записів Тетері…

Нечутно відчинилися двері.

— Доброго здоров'я, товаришу полковник! — усміхаючись, привітався Єлізаров.

Луговий відклав книжку і підвівся назустріч комісарові.

— Добрий день, Кириле Романовичу.

— Щойно з міськкому партії. Питають, коли ми закінчимо розслідування. Пообіцяв до першого серпня. Як гадаєш, товаришу полковник, управимося вчасно?

— Але чого ви вдруге називаєте мене полковником?

— Вчора підписано постанову Ради Міністрів республіки про присвоєння тобі звання полковника міліції. Від щирого серця поздоровляю. — Він міцно потис руку Луговому. — Мені сказали, що ти шукав мене?

Луговий розповів про обшук в будинку Тетері, про засідку, про напад на Сахна, про допит дружини Тетері.

— Для охорони сім'ї Сахна сьогодні вранці під виглядом сина його однополчанина в них оселився лейтенант Олійник. Він нібито приїхав у наше місто складати вступні екзамени до художнього інституту.

— Що ж, непогано, — схвалив Єлізаров. — Здається, Олійник і справді захоплюється живописом.

— Авжеж.

— Ми попередили Сахна, що про справжню роль Олійника не повинен знати ніхто, навіть його рідні.

— А не здогадаються?

— Навряд. Я зв'язався прямим проводом з Новосибірськом і попросив наших колег надіслати телеграму Сахну від імені його фронтового друга. Вночі Олійник поїхав на станцію Міжгірську, там сів на новосибірський поїзд і був зустрінутий на вокзалі Сахном та його дружиною. Сахну ми тимчасово видали пістолет.

— Вірно. А із зброєю він уміє поводитись?

— Колишній фронтовик…

— Здається, я перебив твоє заняття… Щось важливе, серйозне?

— Я сьогодні немовби Жан Шампольйон… [1] Лише з тією різницею, що він розгадував єгипетські ієрогліфи на Розеттському камені, а я — Тетерині карлючки, — пожартував Луговий.

— Успішні твої археографічні дослідження?

— Погляньте, — Андрій Остапович розгорнув 87 сторінку. — Він написав «ОСМ 300 крб». Очевидно, «ОСМ» — ініціали спільника, бо мова йде про гроші. Або Тетеря винен цьому «ОСМ» триста карбованців, або навпаки. На 124 сторінці «СО 1750 к. — … Не думаю, щоб Тетеря свідомо переставив перші дві літери. Напевно, він має на увазі іншого учасника зграї. Але припустимо, це не так. Тетеря помилився, переплутав літери. — Андрій Остапович перегорнув ще з десяток сторінок. — Бачите, ось тут — теж «СО 830 к.» і нижче «СО 3695 к», а ось тепер «ОСМ 110 рат.» Так що гадаю, мова йде про двох співучасників зграї: «СО» і «ОСМ».

— Ану, Андрію Остаповичу, підніми, будь ласка, протокол допиту сусідів Чистякова. Вони, здається, вказують ім'я й по батькові «професора».

Знайшовши потрібний протокол, Луговий швидко пробіг його.

— Так… так… Ось! «Я сама особисто бачила, як до Чистякова заходив чоловік, років приблизно п'ятдесяти… Чистяков казав, що він професор, і називав його чи то Сергієм Олександровичем, чи то Сергієм Олексійовичем…»

— Отже, можна умовно припустити, що «СО» — Сергій Олександрович чи Олексійович. Залишається «ОСМ».

— Щодо «ОСМ» у мене є деякі міркування. За усталеною традицією, перша літера в ініціалах — ім'я, друга по батькові, третя — прізвище. Експертизою встановлено, що на чемодані, вилученому в камері схову на вокзалі, раніш були викарбувані ініціали «ОМ»… Якщо ми виходитимемо з цієї гіпотези, тоді ім'я власника чемодана починається на літеру «О». Припустимо, що він випустив по батькові і наступною літерою позначив своє прізвище. Тоді «ОМ» і «ОСМ» та сама особа.

— А якщо допитати Чистякова? Він не змінив своєї поведінки, дає які-небудь показання?

— Сьогодні вранці викликав. Така сама картина: виє, гавкає і нявкає. А в тюремній камері називав себе навіть царем Іваном Грозним, винахідником космічних кораблів…

Всього і не перелічиш. В літературі з психіатрії я не знайшов опису випадку, коли б душевнохворого переслідувало кілька нав'язливих ідей. Звичайно їхній хворобливий стан зосереджується в якомусь одному напрямку, на якійсь одній ідеї, а Чистяков їх змінює мало не кожну годину. Та й зіниці в нього нормальні. Одним словом, типова симуляція, але згідно з кримінально-процесуальним кодексом ми зобов'язані направити його на судово-психіатричне дослідження.

— А дружина Тетері? Доцільно ще раз допитати її?

— Навряд. Здається, вона розповіла все, що знає. Як видно з її слів, Тетеря не ділився з нею тонкощами своїх злочинних махінацій, їй можна вірити. У всякому разі вона одразу призналася, що носила хабара Сахну, що до них заходив Поніманський і… — Луговий зупинився, не докінчивши фрази.

— Чого ж ти замовк?

— … казав про якогось листа, про Баку, про Опанаса…

— Гадаєш, що Опанас — це «ОСМ»?..

— Схоже на це. Тим паче — його ім'я згадувалось разом з листом. Лист, певно, анонімка… Отже, виходить, Поніманський, як і Тетеря, знає «ОСМ», знає і про анонімку. Про такі справи він міг розповісти лише своєму співучасникові. Висновок напрошується сам собою: Поніманський, Тетеря і Опанас в одній зграї.

— Але при чому тут Баку? Ще одна загадка? — сказав Єлізаров. — Як ти дивишся на такий план: поїхати зараз на фабрику «Спартак»?

ДІМА ПІДКОРЯЄТЬСЯ БІЛЬШОСТІ

Альоша й Володя, затамувавши подих, слухали Діму.

— … Електричка прибула в Ясне, я самим першим вистрибнув з вагона і за водокачку. Звідти, як на долоні, все видно. На платформі ліхтарі горять. Чекаю, чекаю, нарешті з вагона виповзає він… Тут його якась жінка зупинила… Товаришу Шкарбун, — каже, — ви додому? Не проти, якщо я з вами? Сама боюсь.

— Молодець! Узнав прізвище, — похвалив Володя.

— Це що! Слухайте далі. Пішли вони, а я за ними. Розмовляють про погоду, про огірки… Загалом, про всяку всячину. Нічого цікавого, йшли, йшли, потім Шкарбун каже: «Ну, до побачення. Я вже вдома», — і в хвіртку. Жінка пішла, в будинку Шкарбуна світло з'явилося. Я до вікна. Нічого не видно. Фіранка заважає. Я — так і сяк — не видно.

Спробував через паркан, а там здоровенний пес бігає. Отакий, — Діма високо підніс руку. — З теля.

— З теля? — скептично посміхнувся Альоша.

— Не віриш? Читав Конан Дойля «Записки Шерлока Холмса?» Справді, наче собака Баскервілей…

— Не заважай, Альошко! — попросив Володя.

— Що його робити? Бачу — височезний дуб. По стовбуру не видерешся, а гілки високо. Оглядівся на всі боки. Жердини біля сусіднього паркану звалені. Витягнув якнайтовщу, приставив до дерева і сяк-так видряпався на гілку. Подивився у вікно — повна перспектива. Стоїть Шкарбун навколішки, кітель скинув, в одній майці копирсається в грубці. Навіть голову встромив. «Димар забився», — думаю. А він весь у сажі виліз, у руках глечик.

— Глечик? — закліпав Володя. — З молоком?

Діма насмішкувато прискалив око.

— З молоком?.. Із золотом!

В Альоші і Володі й очі округлилися.