Останній рейс - Росин Вениамин Ефимович (серия книг .TXT) 📗
«Мене поранено!» — жахнувся хлопець і, боячись нового пострілу, клубком скотився в кювет.
Сергієнко і Шовкопляс, почувши шум і постріл, кинулися в садок. Вони вибігли на вулицю, але довкола вже було тихо, і лише чувся стривожений гавкіт собак.
ТРИВОЖНА НІЧ
Через десять хвилин після пострілу Тетері на Другу Дачну приїхали Луговий, Кульбич і Ткачов. Вислухавши розповідь Шовкопляса, Кульбич суворо спитав:
— Як же так сталося, що злочинець не бачив вас, ви не бачили його, а він стріляв і зник? Щось тут не гаразд. Очевидно, ви видали себе, самі того не помітивши.
Сергієнко і Шовкопляс виправдувалися. Вони сиділи біля будинку в зарослях смородини, не розмовляли, не курили, одним словом, жодним рухом не видали своєї присутності. Здається, й не куняли… Спочатку почули якийсь скрегіт, і відразу ж за цим пролунав постріл. Коли прискочили, нікого вже не було.
Залишивши Кульбича і Ткачова з Сергієнком та Шовкоплясом, Луговий, освітлюючи кишеньковим ліхтариком кожну дошку, поволі оглядав паркан. На одній з дощок була свіжа розколина. Андрій Остапович складеним ножиком обережно виколупав кулю.
— Олегу Гарасимовичу, — сказав, повернувшись, Луговий. — Шовкопляс і Сергієнко не винні, і дарма ви напосілись на них.
Кульбич здивовано звів брови.
— Тетеря приходив за своїми скарбами, — мовив далі Андрій Остапович. — Це, звичайно, ні в кого з нас не викликає сумніву. Інше питання, чого Тетеря стріляв. Ми зараз біля пролому в паркані, тобто біля того місця, звідки, очевидно, стріляв Тетеря. А ось там, — показав рукою Андрій Остапович, — я знайшов кулю в паркані. Вона попала в гвіздок і застрягла… Виходить, Тетеря стояв спиною до наших працівників…
— Але чого тоді він стріляв? — спитав Кульбич.
— Видно, хтось налякав його, — висловив припущення Ткачов. — Або вистрілив якось випадково… Андрію Остаповичу, ви вийняли кулю?
— Ось вона.
— Рідна сестра тій, що на Загорській, — зауважив Ткачов. — Але для ідентифікації зброї вона нам не допоможе, адже на Загорській знайдено деформовану кулю і порівняти їх неможливо. Треба шукати гільзу.
— Розшукуйте, а я викличу рацією провідника з собакою-шукачем, — сказав Луговий. — Пустимо її по сліду, від пролому в паркані…
… Тетеря біг, сам не знаючи куди, якимись городами, косогорами, перелазив через паркани, стрибав через рови, аби втекти якнайдальше від свого будинку. Від шаленого бігу він стомився і хитався, як п'яний. Остаточно знесилившись, ледве не падаючи від втоми, прихилився до дерева, насилу стримуючи дихання, що із свистом виривалося крізь зціплені зуби. Голова йшла обертом, перед очима миготіли оранжеві кола, серце, здавалося, ось-ось вискочить з грудей…
На щастя, валідол був з собою, і Тетеря вкинув таблетку під язик. Поволі прийшовши до пам'яті, провів кілька разів долонею по спітнілому лобі і оглядівся. Він був у якомусь занедбаному садку. Переконавшись, що за ним ніхто не женеться, насилу переліз через невисоку огорожу і вибрався на вулицю. Виявляється, не так далеко забіг. Це ж Вербна.
Сумнівів більше не було. Сахно повідомив про хабар у міліцію. Та дарма! Він помститься, розправиться з ревізором. Адже це він забрав у нього будинок, гроші, майно… Перевірив браунінг. В магазині лишилось п'ять патронів. Розпалюючи в собі злобу і ненависть до ревізора, Тетеря майже бігом подався на Червонозоряну… Ось і будинок Сахна. М'яке світло з вікна падало в палісадник, вихоплюючи з темряви рожу, пахучий тютюн, левкої. В освітленому з вікна квадраті квіти здавалися особливо гарними. З кімнати лилися тужливі звуки скрипки.
«Радіо слухаєш, кровопивець! — заскреготів зубами Тетеря. — Занапастив людину, а тепер розважаєшся, час культурно проводиш… Зараз я тобі влаштую концерт. Завтра по тобі самому зіграють похоронний марш… Тільки віддихаюсь трохи»… Але минула хвилина, друга, п'ята, а Тетеря усе стояв біля палісадника. «В піжмурки я граю, чи що?! — сам на себе розсердився. — Вже пізно, ще спати завалиться… Тоді що? Робити, то робити. А якщо ні — нема чого тут стовбичити».
Тремтячими пальцями Тетеря відсунув вертушку і тихенько відчинив хвіртку. Зігнувшись, поволі, щомиті зупиняючись, він наблизився до вікна. Воно на добрих півметра було вище від його голови. Зіп'явшись навшпиньки, він ухопився за підвіконня і, намацавши ногою виступ на цегляному фундаменті, обережно підтягнувся. Через завіску, що ледь-ледь погойдувалася від подиху вітерця, було видно всю кімнату. За столом, спиною до нього, сидів Сахно і, схилившись, щось швидко писав.
«Новий донос строчиш на мене, — осатанів Тетеря. — Та постривай, тепер більше не строчитимеш! — Він зняв праву руку з підвіконня і засунув у кишеню. — А сто чортів! Пістолет у лівій кишені»…
Довелося повторити все спочатку. Тільки зараз це завдання було далеко важчим. Треба було вивільнити ліву руку, вийняти з кишені пістолет і перекласти його в праву руку. Простіше було б злізти на землю, але Тетеря не наважився, боячись зчинити шум. Перемагаючи біль (бляха підвіконня врізалася в долоню правої руки), Тетеря сунув ліву в кишеню. Він уже намацав гранчасту холодну поверхню рукоятки браунінга. Треба було лише ледь-ледь перегнутися, і зброя у нього в руці. Але це виявилось зовсім не легким ділом. Тетеря силкувався і так і сяк, але витягти браунінг не міг. Терпець йому урвався і, забувши про обережність, він різко повернувся ліворуч. Порушивши рівновагу, з шумом повалився на землю, боляче вдарився головою об одну з цеглин, що обрамляли клумбу.
— Хто там? — закричав Сахно. Кинувся до вікна, відхилив фіранку.
Почувся стогін, потім тріск гілок, жалібно заскрипіла огорожа.
Тетеря перевалився через огорожу і озирнувся. В яскраво освітленому вікні чітко вимальовувалася постать Сахна. Не роздумуючи, Тетеря прицілився в свого ворога і натиснув на спуск. Сухо клацнувши, бойок ударив у капсуль, але пістолет мовчав. Натиснув удруге — те саме. «Осічка!» — розлютився Тетеря. Він схопив камінь, шпурнув у вікно і кинувся навтікача.
Сахно скинув піжаму і почав поквапно одягатися. «Зараз же в міліцію… А може, почекати до світанку… Якщо вони чатують на мене…»
Він погасив світло, зачинив раму і, озброївшись мисливською рушницею, сів у крісло.
Стінний годинник, наганяючи сон, монотонно цокав. Сам того не помітивши, Валентин Филимонович задрімав. Зненацька його наче щось штовхнуло. Під вікном чулося невиразне шурхотіння, приглушені голоси. Стискуючи двостволку, Сахно притулився до простінка і ледь-ледь відхилив фіранку. В палісаднику ходили якісь люди.
«Що робити? — похолов Сахно. — Чого зразу не заявив у міліцію…» Ще він не встиг зміркувати, що йому чинити далі, як під'їхала машина. Світло її фар ковзнуло по формених, картузах, по погонах. Сахно полегшено зітхнув. Він вибіг на вулицю і зіткнувся з Луговим.
— Куди ви зібрались, Валентине Филимоновичу? Та ще з рушницею.
Лише зараз Сахно помітив, що в руках у нього рушниця, і, зніяковівши, почав розповідати про нічну подію.
— Так… так… — тільки і промовив Андрій Остапович, потираючи щоку.
— Дивно, як ви дізнались? — спитав Сахно. — Я ж збирався вам подзвонити лише вранці.
— Нічого немає дивного. Сьогодні вночі Тетеря намагався забратись до себе в будинок, але чогось вистрілив і втік. По його сліду пустили собаку-шукача, і він привів до вас. Так що у вас «у гостях» побував Тетеря.
— Тетеря? Чого йому треба? Що я йому заподіяв?
— Хтось передав Тетері, що ви були в нас. Він кинув роботу і зник. Як бачите, на жаль, я мав рацію.
— Хто ж це зробив?
— Поки що невідомо. Перевіряємо. Ну, а причина відвідин Тетері не викликає сумніву: він хоче помститись вам.
По спині Сахна пробігли мурашки.
— Я за себе не боюсь, але в мене сім'я, діти…
