Хатина дядька Тома - Бичер-Стоу Гарриет (читать полностью книгу без регистрации .TXT) 📗
— Бо я хочу показати свому старому ті самісінькі, що платив мені коди тор. «Лишилася. б ти, Хлоє, в мене ще», — каже він. «Дякувати, — кажу, — хазяїне. Я б то й лишилася, але ж мій старий додому вертається, та й пані вже без мене не може». Отак-таки йому й сказала. Добрий він чоловік, той хазяїн Джонс.
Хлоя вперто домагалася, щоб господиня зберегла саме ті папірці, які одержувала за її роботу в кондитора. Вона хотіла показати їх чоловікові як свідчення її хисту. І місіс Шелбі задовольнила її прохання.
— А Поллі він таки не впізнає — це я про мого старого. Де ж пак! Цілих п’ять років збігло, як його десь повезли. Вона ж тоді була зовсім крихітка, ще й стоп» ти до ладу не вміла. А як він радів, коли вона тільки почала шкандибати! Ой, доленько моя гірка!
Знадвору почувся гуркіт коліс.
— Панич Джордж! — вигукнула тітонька Хлоя і метнулася до вікна.
Місіс Шелбі побігла до надвірних дверей і за мил опинилася в синових обіймах. Тітонька Хлоя стояла за нею, напружено вдивляючись у темряву.
— Бідна тітонька Хлоя! — співчутливо промов Джордж, спиняючись перед нею і потискаючи обома руками її чорну шкарубку руку. — Я радо віддав би все, що маю, аби тільки привезти його з собою, але він залишив цей світ.
Місіс Шелбі злякано скрикнули. Тітонька Хлоя ж озвалась ані словом.
Вони пішли до вітальні. Гроші, якими так пишалася Хлоя, лежали на столі.
— Осьде, — сказала вона, тремтливою рукою зібравши їх докупи й простягнувши господині. — Не хочу я їх більше бачити, ані чути про них. Я ж знала, що так буде, — продали його й замордували на тих плантаціях. І Хлоя повернулась і гордо пішла до дверей. Місіс Шелбі мовчки подалася за нею, взяла її за руку, всадовила в крісло й сама сіла поруч.
— Бідна моя Хлоя! — мовила вона.
Хлоя похилила голову на плече господині й гірко заридала.
— Ой панії Ви вже мені даруйте! Розривається моє серце, і край!
— Я знаю, Хлоє, — відказала місіс Шелбі, не втираючи рясних сліз, що текли і в неї з очей.
У кімнаті запала тиша. Всі мовчки плакали. Нарешті Джордж підсів до вбитої горем жінки, взяв її за руку і просто, зворушливо розповів, як помер її чоловік, і переказав його прощальні вітання. Десь за місяць після того всіх невільників Шелбі покликали до панського руднику — з ними хотів говорити молодий господар. І дуже здивувалися, коли він вийшов до них з чималою пачкою папірців у руці. То були визвільні листи на кожного негра маєтку. Джордж читав їх по одному серед плачу та схвильованих вигуків віддавав тим, кому вони належали.
Та було й чимало таких, що, з’юрмившись коло нього занепокоєно тицяли назад свої папери і вперто просіли нікуди їх не відсилати.
— Нам не треба більше волі, як ми маємо. Ми ніколи не знали ні в чому нужди. Не хочемо покидати тутешніх місць, і хазяїна з хазяйкою, і всіх!
— Добрі мої друзі, — сказав Джордж, насилу їх угамувавши, — та вам і не обов’язково мене покидати. В маєтку потрібно не менше робочих рук, ніж дотепер. Та й у домі без слуг не обійтися. Але тепер ви вільні люди, і за вашу роботу я призначу вам платню, таку, яку ми з вами умовимось. Зате якщо я заплутаюся в боргах чи помру, — адже всяке може статися, — ніхто не може забрати вас собі чи продати. Але я сподіваюся добре порядкувати в маєтку і з часом навчу вас користуватися з тих прав, що їх дав вам як вільним людям, бо на це таки, мабуть, потрібен деякий час. Сподіваюсь, ви будете добрими учнями, а я постараюся бути вам добрим учителем.
Навколо почулися схвильовані вітання.
— І ще одне я хочу вам сказати, — мовив Джордж, перепиняючи той гомін. — Чи всі ви пам’ятаєте нашого доброго старого дядька Тома?
Джордж розповів, як помирав Том і що він просив переказати всім своїм товаришам. А тоді додав:
— І отам, над його могилою, друзі, я присягнувся, що ніколи в мене не буде жодного раба, якщо я матиму змогу дати йому волю; що нікому не доведеться через мене розлучатися з рідною домівкою та друзями й помирати десь на далекій плантації, як Том. Отож, радіючи із своєї волі, не забувайте, що ви завдячуєте її цьому доброму чоловікові, і віддайте йому дяку ласкою до його дружини та дітей. Думайте про свою волю щоразу, як бачите хатину дядька Тома, і, згадуючи його, завжди будьте чесні, вірні й людяні, як він!
