Улюбленець слави - Кері Джойс (читать хорошую книгу txt) 📗
Більше я не промовила й слова. Тут саме почали прибувати гості, Честер умить змінив тон і почав демонструвати по відношенню до мене виключну галантність. А я все одно думала: «Хай мені буде зле, та я цього йому не подарую. Він не бачив, як старий упав на бруківку».
І поки за столом я слухала компліменти старого адвоката, що сидів праворуч од мене і вважав за обов'язок загравати зі мною, у голові моїй роїлися різні думки. Я зрозуміла, навіщо кілька тижнів тому Честерові знадобилися оті давні листи. Авжеж, він уїв Гулда, добре обдумавши свій намір! Витягти на світло старий скандал (ця історія сталася сімнадцять років тому!) з партією м'ясних консервів, яку відправили на фронт і яка отруїла, подейкували, багато наших солдатів! Звісно, історія жахлива, але коли це було! Та й Гулд, я переконана, не знав, не міг знати, що ті консерви зіпсувалися!
Я була вражена не так жорстокістю Честера, як тим, що він і не намагався її приховати. Бо найважче повірити не в те, що людина, яку поважаєш, вчинила щось негідне (це могло статися з нею мимоволі), а в те, що вона зробила це з холодним і цинічним розрахунком. Це видалося мені таким же неправдоподібним, як, скажімо, полум'я пожежі й купи попелу, які раптом виникли б у центрі нашої мирної кімнати, стіни якої при цьому провалилися б під землю. Я не зводила очей з Честера, з його обличчя між двома свічками; страшенно збуджений, він нахилявся то ліворуч, то праворуч (він любив говорити водночас на обидва боки), надто виразно жестикулюючи,— о, ці жести, якими він завше ілюстрував свої анекдоти чи зло передражнював чергову жертву! Мені раптом здалося, що я бачу цю людину вперше в житті (людину, з якою я прожила двадцять років!),— здатну, як виявилось, на жорстоку й лиху інтригу проти старого друга.
Я почала запевняти себе, що Честер всього-на-всього боронився, що життя в нього надто шалене, і він не обміркував як слід вибір зброї, вдався до першого-ліпшого засобу, аби лишень дійового!— щоб якнайпевніше поцілити ворога й нейтралізувати його вплив. Я всіляко переконувала себе, що насправді він анітрохи не жорстока людина: просто далася взнаки його страшенна заклопотаність, адже у нього так багато важливих і невідкладних справ, що він змушений приймати рішення відразу, на місці, не обмірковуючи їх; вже коли що вирішиш, треба виконувати! Але тут мені спливла на пам'ять гостра шпилька тітоньки Леттер, яка якось кинула, що я належу до жінок, які ладні виправдати будь-кого і будь-що, аби тільки самим уникнути прикрощів, і на душі мені стало гидко й тоскно.
92
Званий вечір пройшов на високому рівні. По вечері чоловіки відокремилися, і ми їх більше на бачили; усамітнившись, вони узгодили кілька головних моментів і виробили генеральний план повалення уряду Асквіта. Коли вже після другої години ночі Честер з'явився у спальні, його аж розпирало від захвату й радісного збудження. Іншими словами, він миттю настроївся на невимушений, навіть грайливий тон; і хоч, як це завше бувало з ним проти ночі, він ледве стояв на ногах від утоми, а очі йому знеможено блищали (крім усього іншого, винна була ще й порядна доза шампанського, бренді, віскі, а може, й ще чогось, що їх спожив нині Честер,— як і раніше, він майже не пив, проте ніколи не відмовлявся підтримати компанію,— отже, вино в домі текло рікою), він все одно пурхав по кімнаті метеликом, жестикулюючи й прибираючи ефектних поз.
— Сподіваюсь, ти розумієш, люба моя, що твоя вечеря матиме історичне значення? Тепер у нас буде новий уряд — справжній Кабінет Війни!
Він чекав од мене компліментів. Селлі та Бутем давно вже привчили його до лестощів, але в них це виходило так незграбно, що він лише посміхався, відбуваючись жартами. І все одно йому подобалося, коли його хвалили (лестощі завше приємні, особливо тим, у кого багато ворогів і недоброзичливців) ,— звісно, я теж наговорила б йому компліментів, якби не мій стан. Нажаханий погляд старого Гулда, коли Дейзі пхала його в машину, підштовхуючи коліном ззаду, досі стояв мені перед очима, я ніби чула його хрипке й уривчасте дихання, і мені думалося, яка то страшна річ — отак раптово відчути, що ти старий і нікому не потрібний.
Я похвалила Честера, що то, мовляв, було дуже розумно з його боку, коли він сказав цьому пихатому індикові лордові Г., що насправді він один править Англією.
— О ні, так далеко я не заходив, цей чолов'яга не такий простак,— заперечив Честер; після моєї «зради» він ставився з підозрою навіть до моїх компліментів.
— Звичайно. Але ти вельми тонко давав йому це відчути, раз у раз звертаючись до нього за порадою.
Честер поглянув на мене із своєю звичною іронічною усмішкою: мовляв, ви тільки подивіться, як вона старається!— і потім, ніби демонструючи, наскільки він великодушніший за мене, почав хвалити мене.
— На відміну від свого чоловіка ти мала абсолютний успіх, виглядала просто блискуче!
— Знаєш, я ніяк не могла збагнути, котрий з них Шеффілд, доки не надягла окуляри.
Честер знову глипнув на мене пильним оком; він ще посміхався, але я бачила — він сердиться.
— Що з тобою?— на разі спитав він різким тоном.— Ти цілий вечір не зводила з мене очей.
— Зі мною? Нічого.
— У Джіма знову якісь неприємності?
— Та ні. Якщо вірити останньому листу, його справи навіть покращали.
— Послухай-но, якщо ти про Теда Гулда, то я виявив до нього максимум терпіння!.. А що, як я виклопочу йому титул? Я давно про це думав.
Я не мала наміру говорити про Гулда — боялася. Але ця його фраза про титул мене страшенно обурила, і в мене прохопилося, що бідолаха, мабуть, дуже ображений на нього, Честера.
Честер визвірився на мене й запитав, чого я, нарешті, від нього хочу.
— А як накажеш чинити з такими як Раунд або Гулд, юродивими й шантажистами, що б'ють на жалість? Раунд і досі переконаний, що йому на роду написано бути прем'єр-міністром, хоч насправді він — справжнісінький йолоп, і ти це добре знаєш. Бо якби він був хоч трохи розумніший, то не мав би такої високої думки про свою особу.
— Колись ти казав, що найкраще — не звертати на таких людей уваги.
— Еге ж, казав, бо сам був дурень,— провінційний шмендрик, переконаний, що його дивоглядних талантів цілком стачить для того, щоб розігнати імлу. Тепер я порозумнішав. Ні, Раунд і його компанія — смертельна загроза для всієї нації. Найстрашніший з дурнів той, хто вважає себе за розумного. Він говорить з іншими дурнями їхньою мовою — і тішить їхню пиху!
Цю тираду було виголошено з притиском, прокурорським тоном; скінчивши, він зміряв мене довгим і лютим поглядом, ніби хотів сказати: «З тим усе ясно,— але що мені робити з тобою, уперта дурепо?»
Після того мені як заціпило, і це теж, з його погляду, був злочин. Я повинна була кинутися до нього, запевняючи, що він цілком має слушність. І хоч я була згодна з кожним його словом (та й хто, живучи під охороною поліції, не погодився б з тітоньчиною думкою про «цих скажених собак»?), мені забракло сили сказати йому про це.
Річ у тому, що в наших взаєминах, так гарно «організованих» і продуманих, не лише з його, а й з мого боку, від перших же днів війни виникло щось нове й не до кінця зрозуміле: так ніби в мене теж з'явилися «нерви», у них була своя, і досить химерна, політика.
Коли Честер мовчки ліг у ліжко й пригорнув мене, я сказала собі: «Ну що ж, карай мене, карай!», але винною себе не почувала. І подумала: «Невже я ненавиджу його? Ні, це було б несправедливо». Але десь у глибині мого єства, у тій його клітині, яку боляче вразила сьогоднішня сцена з Гулдом, причаїлося почуття ненависті.
93
Честер не випадково спитав тоді про Джіма. Він знав, що ми з тітонькою посилали запит про нього до африканського відділу міністерства у справах колоній.
Джім не міг оклигати від безлічі хвороб, а ми знали, що обидва його попередники померли на цій «штрафній станції» один за одним. Ми знали й те, що Джім швидше віддасть богові душу, ніж звернеться до лікарів і дозволить відправити себе в Англію. З його погляду, це було рівнозначне визнанню своєї поразки; він не міг полишити своїх луга напризволяще саме тоді, коли ризик утратити самостійність (яку вони боронили сотні років) був для них особливо великий. Англійці намірялися злити їх докупи з чужою для них народністю (то були мусульмани з долини), поставивши за вождя об'єднаного племені їхнього лютого ворога. Ну й, нарешті, через їхні селища мала пройти нова широка торгова траса.
