Бувальщина прикордонника Гриви - Кирилюк Григорий Васильевич (читать книги онлайн .txt) 📗
— Ціль по касках!
— Бий, поки їм очі рогом не полізуть!
— Закидай гранатами!
Невимовна лють охопила прикордонників. Очавунілими руками швиргали вони гранати у нападників, кіптюжили їх довгими чергами з кулеметів та автоматів. Ромашковий схил горба спопелів, немов по ньому прокотилася вулканічна лава.
Коли вітерець розвіяв дим, бійці побачили на ньому багато трупів.
І другу атаку фашистів було відбито.
Застава палала. Але радіокомірчина дивом уціліла. Тільки завійний чад чувся у ній, наче від горілого березового поліна. Грива рвучко відчинив дверцята, поповз до зламаної тички, на якій скреготала покривлена антена. Підхопивши тичку, він застромив її в розбите віконечко. Рація спершу зашипіла, потім запікала, затумкала… Радист приймав, а Грива записував наказ начальника загону: заставі відійти й з’єднатися з частинами Діючої армії, які вступили в жорстокий бій.
Тільки-но прийняли наказ, як над виходом з радіокомірчини сповзла розжарена до червоного бляха. Грива турнув двері, та вони не відчинялись.
— Що будемо робити, товаришу командир? — запитав радист. — Як ми звідси виберемось?
А з деревяної стелі вже сипались жарини.
Гордіїв погляд спинився на ляді, яка прикривала вхід до підвалу, де зберігалось господарство старшини.
— Пірнай униз! Я подам рацію…
У підвалі два душники. Але вилізти через них годі було й думати — вузькі. На щастя, поруч з простріленими мішенями лежали кайла та залізний лом.
— Роздовбаємо тиловий душник, — вирішив Грива.
Добротна кладка кам’яного підмурка погано піддавалась.
Але все ж отвір був пробитий. Радист з наказом у нагрудній кишені засмальцьованої гімнастьорки проліз крізь дірку і щез в диму. Поранений у ногу, він ледь доповз до траншеї. Там його підхопив старшина. Більше він не повертався до підвалу.
Гордій Грива, припавши до західної бійниці-отвору, вів вогонь по фашистах, що намагалися заповзти з флангу.
Вночі застава відступила. Гордій Грива з підвалу прикривав її відхід. Тільки під ранок, як згасла пожежа, він виліз через отвір, попрощався з рідною знівеченою заставою і подався доганяти своїх.
— Живий! — радісно вигукнув старшина, побачивши Гордія біля похідної кухні.
— Живий, товаришу старшина, — усміхнувся Грива. І додав суворо: — Не можу я у першому бою загинути… ніяк не можу. Попереду у нас ще багато боїв…
Гордій озирнувся. У розлогій долині серед достигаючого жита чорною плямою мріла спалена застава.
— Ми повернемось, ми обов’язково повернемось! — мовив він схвильованим голосом.
— З перемогою повернемось, — упевнено додав старшина.
1955–1964 рр. Карпати.
123
