Народні Думи - Автор неизвестен (читаем книги онлайн бесплатно полностью TXT) 📗

Казав: «Як буду назад гуляти,

То не буду вашої милості і повік забувати!»

Тогді турки-яничари од галери одвертали,

До города Цареграда убігали,

Із дванадцяти штук гармат гримали,

Яссу воздавали.

Тогді козаки собі добре дбали,

Сім штук гармат собі ориштували,

Яссу воздавали,

На Лиман-ріку іспадали,

К Дніпру-Славуті низенько уклоняли.

«Хвалим тя, господи, і благодарим!

Були п’ятдесят штири годи у неволі, , .. . . ¦

Єслі турки-яничари, то упень рубайте!

Єслі; бідні невольники, то помочі дайте!»

Тогді козаки промовляли:

«Семене Скалозубе, гетьмане запорозький,

Батьку козацький!

Десь ти сам боїшся І нас, козаків, страшишся:

Єсть сія галера не блудить,

Ні світом нудить,

Ні много люду царського має,

Ні за великою добиччю ганяє —

Се, можеть, є давній бідний невольник Із неволі утікає».

«Ви віри не діймайте,

Хоч по дві гармати набирайте,

Тую галеру із грозної гармати привітайте,

Гостинця їй дайте!

Як турки-яничари, то упень рубайте,

Єслі бідний невольник, то помочі дайте!»

Тогді козаки, як діти, негаразд починали,

По дві штуки гармат набирали,

Тую галеру із грозної гармати привітали,

Три доски у судні вибивали,

Води дніпровської напускали...

Тогді Кішка Самійло, гетьман запорозький,

Чогось одгадав, сам на чердак виступав,

Червонії, хрещатії давнії корогви із кишені винімав, Розпустив...

До води похилив...

Сам низенько уклонив:

«Козаки, панове-молодці, сія галера не блудить,

“Ні світом нудить,

Ні много люду царського;тє; ¦ ¦¦¦¦¦•,% і-»• Ні за великою добиччю ганяє— V-/ч,-:-/!' V Се ЄСТЬ давній бідний невольник :

Кішка Самійло із неволі утікає: - >~

Були п’ятдесят чотири годи у неволі, '

і : Тепер чи не дасть бог хоть на час по волі..;.» • • Тогді козаки у каюки скакали,

Тую галеру за мальовані облавки брали ¹ ї: Да на пристань стягали,

Од дуба до дуба

На Семена Скалозуба паювали, ; ;

Тую галеру на пристань стягали.

Тогді злато-синії киндяки — на козаки, Златоглаві — на отамани,

Турецькую білую габу — на козаки, на біляки.

А галеру на пожар спускали,

А еребро-злато — на три часті паювали:

Первую часть брали, на церкви накладали,

На святого Межигорського спаса,

На Трахтемирівський монастир,

На святую Січовую покрову давали,

Которі давнім козацьким скарбом будували, Щоб за їх, встаючи і лягаючи,

Милосердного бога благали;

А другую часть помеж собою паювали;

А третю часть брали,

Очеретами сідали,

Пили да гуляли,

Із семип’ядних пищалей гримали,

Кішку Самійла по волі поздравляли:

«Здоров,— кажуть,— здоров, Кішко Самійлу, Гетьмане запорозький! Не загинув єси у неволі, Не загинеш і з нами, козаками, по волі!» Правда, панове, полягла Кішки Самійла голова В Києві-Каневі монастирі...

Слава не умре, не поляже!

Буде слава славна Помеж козаками,

Помеж друзями,

Помеж рицарями,

Помеж добрими молодцями!

Утверди, боже, люду царського,

Народу християнського,

Війська Запорозького, Донського. З усією черню дніпровою, Низовою,

На многія літа,

До конця віка!

ОЛЕКСІЙ ПОПОВИЧ

Ей, на Чорному морю,

На камені біленькім,

Там сидить сокіл ясненький, Жалібненько квилє-проквиляє І на Чорне море Спильна поглядає,

Що на Чорному морю Щось недобре начинає:

Злосупротивна хвилечна хвиля вставав, Судна козацькі-молодецькі ^:

На три часті розбиває.

Перву часть ухопило —

У біларапську землю занесло;

Другу часть схопило —

У Дунай в гирло забило;

А третя часть тут має —

Посеред Чорного моря 'ч

На бистрій хвилі,

На лихій хуртовині потопляє.

При той часті Було війська много,

А був старшиною Грицько Коломниченко,—

По всьому війську барзе окличен,— Словами промовляє,

Сльозами обливає:

«Ей, козаки, панове-молодці!

Добре ви дбайте,

Гріхів не тайте!

Ісповідайтеся ви Милосердному богу,

Чорному морю,

Отаману кошовому,

Хто на собі гріхи має!»

Тут всі козаки так замовчали,

Як в рот види набрали,

Тільки озоветься Олексій Попович,

Гетьман-запорожець:

«Ей, козаки, панове-молодці!

Добре ви чиніте,

Самого мене, Олексія Поповича, возьміте, До. моєї шиї камінь біленький прив’яжіте, Очі мої козацькі-молодецькі Червоною китайкою затміте,

У Чорне море Самого мене спустіте:

То нехай я буду Своєю головою Чорне море дарувати,

Ніж я маю

Много війська безневинно На Чорнім морі погубити,

Ніж я маю много душ,

Вір християнських,

На Чорному морі потопити».

Тоє козаки як зачували,

Словами промовляли,

Сльозами обливали:

«Ей, Олексію Поповичу,

Славний лицарю і писарю!

Ти ж святе письмо По тричі на день читаєш І нас, простих козаків,

На все добре научаєш;

Про що ж ти од нас Гріхів більше маєш?»

Олексій Попович Тоє зачуває,

Словами промовляє,

Сльозами обливає:

«Ей, козаки, панове-молодці!

Я святе письмо По тричі на день читаю І вас, козаків простих,

На все добре научаю,

Од вас таки гріхів більш маю:

Що як в охотне військо од’їжджав,

І з отцем, і з матір’ю

Триста душ дітей маленьких Конем своїм добрим розбивав,, і Кров християнську Безвинно проливав,

А молодії жони За ворота вибігали,

Діток маленьких На руки хватали,

Мене, Олексія Поповича, Кляли-проклинали.

А ще мимо сорока церков пробігав,

Шляпи не здіймав І на себе хреста не покладав,

І отцевської-матчиної Молитви не споминав...

Либонь мене, козаки, панове-молодці, Найбільше той гріх спіткав.

А ще мимо царської громади пробігав,

За своєю гордощю шляпи не здіймав,

«На день добрий» не давав...

Либонь мене, козаки, панове-молодці, Найбільше той гріх спіткав.

Ей, се не Чорне море мене утопляє:

Се отцевська-матчина мене молитва карає. Ей, коли б мене отцевська-матчина молитва • На Чорному морю не втопила,

Од смерті боронила,

Як буду я до отця, до матері І до роду прибувати,

То буду я отця і матір Штати, шанувати, поважати,

І старшого брата За рідного отця почитати,

І близьких сусід За рідну братію У себе вживати».

Як став Олексій Попович

Гріхи богу повідати,

То зараз стала злосупротивна ^; Хвилечна хвиля і

На Чорному морю притихати: ^: Притихала і впадала,

Мов на Чорнім морі не бувала/' Усіх козаків до острова Живцем прибивала.

То козаки на остров виходили, Великим дивом дивовалн,

Словами промовляли,

Сльозами обливали,

Що на Чорнім морі,

На бистрій хвилі,

На лихій хуртовині потопали, :

Ні одного козака Через Олексія Поповича Между військом не стеряли. Олексій Попович На чудо виходжає,

Бере в руки святе письмо,

По тричі на день читає,

І всіх простих козаків На вСе добре научає:

«Слухайте, козаки, панове-молодці, Як се святе письмо просвіщає,

На все моленіє указує:

Которий чоловік Отцевську-матчину молитву Штить, шанує, поважає,

Того отцевська-матчина молитва Зо дна моря винімає,

Од гріхів душу одкупає,

До царствія небесного проводжає; Та отцевська-матчина молитва У купецтві і в реместві,

І на полі, і на морі На поміч приспіває;

Нам годиться тоє спам’ятати,

За которими молитвами Стали ми хліба-солі поживати»:. Дай, боже, миру царському, : Народу християнському,

Усім на здравіє, на многі літа мати

БУРЯ НА ЧОРНОМУ МОРІ

Ой на Чорному морі.

На білому камені,

Ой то там сидить ясен сокіл-білозорець: