Гаррi Поттер i фiлософський камiнь - Роулинг Джоан Кэтлин (бесплатная регистрация книга TXT) 📗
Рон оглянув замок на дверях.
— Треба знайти великий старомодний ключ, можливо, срібний, як і ручка.
Схопивши кожен по мітлі, вони злетіли в повітря, опинившись серед цілої хмари ключів. Намагалися схопити їх, але зачаровані ключі так швидко виверталися, що їх годі було зловити.
Гаррі, однак, недаремно був наймолодшим ловцем у цьому столітті. Він мав хист помічати те, чого не завважують інші. Трохи покружлявши серед виру барвистого пір'я, він звернув увагу на великий срібний ключ, який мав зігнуте крило, неначе хтось уже ловив його і грубо запихав до замкової шпарини.
— Ось він! — крикнув Гаррі. — Оцей великий!.. Отам!.. Ні, отам… з блакитними крильцями! У нього з одного боку пожмакані пір'їни!
Рон помчав на великій швидкості у тому напрямку, але вдарився об стелю й мало не впав з мітли.
— Треба його оточити! — гукнув Гаррі, не спускаючи очей з ключа. — Рон, наближайся до нього зверху! Герміоно, підлітай знизу і не давай йому опуститися, а я спробую впіймати! Ну, ВПЕРЕД!
Рон пірнув униз, Герміона понеслася вгору — ключ вислизнув від них обох, а Гаррі кинувся за ним. Ключ помчав до стіни, і Гаррі, виструнчившись, як стріла, припер його рукою до стіни, аж там щось тріснуло. Радісні вигуки Рона й Герміони відізвалися луною по всій кімнаті.
Вони швиденько приземлилися, й Гаррі побіг до дверей, стискаючи в долонях ключа, який ще й далі пручався. Запхав його до замка й повернув — усе спрацювало. Тільки-но замок клацнув, ключ знову спурхнув у повітря, маючи дуже пошарпаний вигляд після того, як його двічі ловили.
— Готові? — запитав Гаррі, тримаючи руку на клямці дверей. Вони кивнули. Гаррі відчинив двері.
У наступній кімнаті було так темно, що вони нічого не бачили. Та коли ступили кілька кроків, усю кімнату раптом затопило світло, відкривши їм дивовижне видовище.
Вони стояли на краю величезної шахівниці, відразу за чорними, витесаними з якогось чорного каменю, шаховими фігурами, які були вищими від них. З другого боку кімнати, навпроти них, стояли білі фігури. Гаррі, Рон і Герміона трохи здригнулися: високі білі фігури не мали облич.
— А що тепер? — прошепотів Гаррі.
— Хіба не ясно? — відповів Рон. — Мусимо перейти кімнату, граючи в шахи.
За білими фігурами видніли ще одні двері.
— Як це? — нервово запитала Герміона.
— Думаю, — відповів Рон, — ми маємо самі стати фігурами.
Він підійшов до чорного вершника й витягнув руку, щоб доторкнутися до його коня. Камінь відразу ожив. Кінь ударив копитом, а вершник повернув свою голову в шоломі й глянув на Рона.
— Ми… е-е… Нам треба йти разом з вами? Чорний вершник кивнув головою. Рон повернувся до друзів.
— Над цим треба помізкувати, — сказав він. — Мені здається, ми маємо замінити собою три чорні фігури…
Гаррі з Герміоною мовчки чекали, поки Рон усе обміркує. Зрештою, він сказав:
— Отож… не ображайтеся, але жоден з вас не є добрим шахістом…
— Ми не ображаємося, — швидко запевнив його Гаррі. — Тільки скажи, що нам робити.
— Ти, Гаррі, заміниш того слона, а Герміона піде за тобою замість тури.
— А ти?
— Я буду конем, — відповів Рон.
Шахові фігури, здається, прислухалися до розмови, бо після Ронових слів кінь, слон і тура зійшли з шахівниці, лишивши там три порожні клітинки, які й зайняли Гаррі, Рон і Герміона.
— Першими в шахах завжди починають білі, — сказав Рон, зазираючи на той бік дошки. — Ага, дивіться!
Білий пішак пішов уперед на дві клітинки.
Рон почав керувати чорними фігурами. Вони мовчки йшли туди, куди він їх скеровував. Гаррі аж ноги затрусилися. А що, як вони програють?
— Гаррі, піди по діагоналі на чотири клітинки праворуч.
Перший справжній шок стався тоді, коли вбили їхнього другого коня. Біла королева звалила його з ніг і скинула з шахівниці; бідолаха упав долілиць і не ворушився.
— Я мусив піти на цю жертву, — сказав приголомшений Рон. — Тепер можна забрати того слона. Герміоно, давай!
Кожного разу, коли вони втрачали свою фігуру, суперники були немилосердні. Невдовзі попід стіною назбиралася ціла купа поранених чорних фігур. Двічі Рон лиш останньої миті устигав помітити, що Гаррі й Герміона в небезпеці. Сам він стрибав скрізь по дошці і забрав майже стільки білих фігур, скільки було втрачено чорних.
— Ми вже так близько! — пробурмотів він раптом. — Дайте подумати… дайте подумати…
Біла королева повернула до нього своє порожнє обличчя.
— Так, — тихенько мовив Рон, — це єдиний вихід… Мене мають збити.
— НІ! — вигукнули Гаррі й Герміона.
— Це шахи! — сказав Рон. — Треба йти на жертви! Я зроблю крок уперед, і вона мене забере, а ти, Гаррі, оголосиш тоді королю шах і мат!
— Але ж…
— Ти хочеш зупинити Снейпа чи ні?
— Рон…
— Слухай, якщо ти не поквапишся, він може вкрасти камінь!
Ну, що тут удієш?..
— Готові? — перепитав Рон, блідий, але рішучий. — Я йду, а ви не гайте часу після виграшу.
Ступив уперед, і біла королева кинулася на нього. Вдарила Рона по голові своєю кам'яною рукою, і він звалився додолу. Герміона скрикнула, проте лишилася на своїй клітинці. Біла королева відтягнула Рона вбік. Він був, здається, непритомним.
Затремтівши, Гаррі перейшов на три клітинки ліворуч.
Білий король скинув свою корону й пожбурив її Гаррі під ноги. Чорні виграли. Фігури вклонилися й розступилися, звільнивши шлях до дверей. Востаннє кинувши розпачливий погляд на Рона, Гаррі з Герміоною зайшли у двері й попрямували наступним переходом угору.
— А що, як він?..
— Усе з ним буде гаразд, — сказав Гаррі, намагаючись переконати в цьому й самого себе. — Як ти гадаєш, що тепер?
— Спраут підготувала пастку диявола, Флитвік, мабуть, зачарував ключі, Макґонеґел здійснила трансфігурацію, щоб оживити шахові фігури, отже, лишаються закляття Квірела і Снейпа…
Підійшли до наступних дверей.
— Усе нормально? — прошепотів Гаррі.
— Давай.
Гаррі штовхнув їх.
На них війнуло жахливим смородом, і вони швиденько прикрили носи мантіями. їхні очі сльозилися, а просто перед собою на підлозі вони побачили вже задубілого троля, ще більшого, ніж той, з яким вони билися раніше, і з кривавою ґулею на голові.
