Гаррi Поттер i фiлософський камiнь - Роулинг Джоан Кэтлин (бесплатная регистрация книга TXT) 📗
— Ніби якась арфа, — придивився Рон. — Мабуть, її залишив Снейп.
— Пес прокидається, тільки-но перестає звучати музика, — сказав Гаррі. — Ану, зараз побачимо…
Він приклав до вуст Геґрідову дудку і дмухнув. Насправді то була й не мелодія, проте вже на першій ноті очі потвори почали заплющуватися. Гаррі дмухав, майже не переводячи духу. Пес поволі перестав гарчати, його лапи захиталися, він опустився навколішки, а тоді гепнувся на підлогу й міцно заснув.
— Не переставай грати! — сказав Гаррі Рон, коли діти вийшли з-під плаща й підкралися до люка. Наблизившись до величезних голів, відчули гарячий і смердючий віддих пса.
— Думаю, люк можна відчинити, — сказав Рон, зазираючи псові за спину. — Підеш перша, Герміоно?
— Ні!
— Ну, добре… — Рон скреготнув зубами й обережно переступив через собачі лапи. Нахилившись, смикнув кільце — і люк відчинився.
— Що там видно? — нетерпляче спитала Герміона.
— Нічого. Просто пітьма. Нема як злізти. Треба стрибати.
Гаррі, що й далі грав на дудці, махнув Ронові, щоб привернути його увагу, й показав на себе.
— Хочеш іти першим? Ти певен? — запитав Рон. — Я не знаю, як тут глибоко. Дай дудку Герміоні, щоб пес не прокинувся.
Гаррі передав дудку. Під час миттєвої тиші пес загарчав і заворушився, але, тільки-но Герміона заграла, знову заснув як мертвий.
Гаррі переліз через пса й зазирнув у люк. Дна не було видно.
Проліз крізь отвір і завис на кінчиках пальців. Тоді глянув на Рона й сказав:
— Якщо зі мною щось трапиться, не йдіть сюди. Відразу біжіть до соварні й відправте Гедвіґу до Дамблдора, добре?
— Гаразд, — відповів Рон.
— Сподіваюся, за хвилину побачимось.
І Гаррі відпустив пальці. Холодне, вогке повітря проносилося повз нього, а він падав усе нижче, нижче, нижче і ось…
ГУП! Із кумедним, приглушеним звуком він гепнувся на щось м'яке. Присів і помацав довкола рукою, його очі ще не звикли до темряви. Здавалося, ніби він сидить на якійсь рослині.
— Усе гаразд! — гукнув він туди, де виднілася цяточка світла завбільшки з поштову марку, — це, власне, й був відчинений люк. — М'яка посадка, можна стрибати!
Рон стрибнув — і приземлився поруч із Гаррі.
— Що це таке? — були його перші слова.
— Не знаю, якась рослина. Мабуть, щоб пом'якшувати падіння. Герміоно, давай!
Далека музика стихла. Пес гучно гавкнув, але Герміона вже стрибнула. Приземлилася з другого боку від Гаррі.
— Ми десь на сотні метрів під школою, — сказала вона.
— Нам пощастило, що тут ця рослина, — мовив Рон.
— Пощастило! — заверещала Герміона. — Гляньте на себе!
Вона підскочила й насилу поповзла до вологої стіни. Насилу, бо, тільки-но приземлилася, рослина своїми змієподібними вусиками стала обплітати їй ноги. Гарі з Роном навіть не помітили, в якій халепі вони опинилися.
Герміона встигла вивільнитися ще до того, як рослина її впіймала. Тепер вона нажахано спостерігала, як хлопці з усіх сил виривалися від рослини, але що більше вони вовтузилися, то міцніше й швидше вона їх обплітала.
— Не рухайтесь! — звеліла їм Герміона. — Я знаю, це — пастка диявола!
— О, я дуже радий, що знаю тепер назву, це — супердопомога! — розсердився Рон, не даючи рослині стиснути його шию.
— Замовкни, я пробую згадати, як її вбити! — крикнула Герміона.
— То швидше, бо я задихаюся! — прохрипів Гаррі, відбиваючись від пагона, що закручувався йому навколо грудей.
— Пастка диявола, пастка диявола… Що там казала професорка Спраут? Вона любить темряву й вогкість…
— То запали вогонь! — задихався Гаррі.
— Так, звичайно, але тут нема хмизу! — заплакала Герміона, заламуючи руки.
—ТИ ЩО, ЗДУРІЛА? — заревів Рон. —ТИ ЧАРІВНИЦЯ, ЧИ ХТО?
— Ой, так! — вигукнула Герміона, вихопивши чарівну паличку. Махнула нею, щось пробурмотівши, і спрямувала на рослину струмінь яскраво-блакитного полум'я. Наступної миті хлопці відчули, як рослина ослабила свої стиски, зіщулившись від світла й тепла. Посмикуючись і звиваючись, вона сповзла з їхніх тіл, і вони, нарешті, опинилися на волі.
— Добре, що ти гарно вивчала гербалогію, Герміоно, — сказав Гаррі, витираючи з чола піт.
— Так, — додав Рон, — і добре, що Гаррі не розгубився у скрутний момент. "Нема хмизу" — це ж треба!
— Сюди! — мовив Гаррі, показавши на кам'яний прохід, який був єдиним шляхом звідти.
Окрім своїх кроків, вони чули тільки тихе капотіння води, що сочилася по стінах. Прохід був похилий, і Гаррі згадав про "Ґрінґотс". У серці йому щось штрикнуло, коли він згадав, що сейфи в чарівничому банку нібито охороняють дракони. Якщо їм трапиться дракон, справжній дорослий дракон, то… їм досить і Норберта…
— Ти щось чуєш? — прошепотів Рон.
Гаррі прислухався. Десь угорі попереду чулися тихенький шурхіт і брязкіт.
— Думаєш, це привид?
— Не знаю… Як на мене, наче крила шурхотять.
— Там є світло! Я бачу, щось рухається! Дійшовши до кінця проходу, вони побачили перед собою яскраво освітлену кімнату з високою склепінчастою стелею. В кімнаті було повно яскравих пташечок, які шугали довкола, тріпочучи крильцями. На тому боці кімнати видніли масивні дерев'яні двері.
— Думаєш, вони нападуть на нас, коли ми підемо через кімнату? — запитав Рон.
— Можливо, — відповів Гаррі. — Вони, здається, ніби й не лихі, та якщо кинуться всім табуном… Але нема ради… Я побіг!
Глибоко вдихнув, прикрив обличчя руками й помчав через кімнату. Чекав, що ось-ось у нього вчепляться гострі дзьоби й кігті, проте нічого не сталося. Добіг до дверей, потягнув за ручку, але двері були замкнені.
Рон з Герміоною прибігли слідом. Усі троє смикали й штурхали двері, але ті не піддалися навіть тоді, коли Герміона вимовила закляття "алого-мора".
— Що тепер? — запитав Рон.
— Ці птахи… не можуть бути тут лише для декорації, — сказала Герміона.
Діти глянули на птахів, що ширяли над головами, виблискуючи — виблискуючи?
— Це не пташки! — гукнув раптом Гаррі. — Це — ключі! Крилаті ключі, придивіться уважніше! Тож це має означати… — він роззирнувся по кімнаті, — Так, дивіться! Мітли! Нам треба впіймати ключ до цих дверей!
— Але ж їх тут сотні !
