Дівчинка з Землі - Булычев Кир (читать книги бесплатно .txt) 📗
— Сідайте, — запропонував Громозека. — Зараз вип’ємо валер’янки й поговоримо.
Він дістав із глибокої сумки, що росте у всіх чумарозців на животі, сулію з валер’янкою і безліч усіляких смакот і напоїв.
— Отже, — сказав він, усідаючись на килим і огортаючи всіх нас щупальцями, наче боявся, що ми порозбігаємося, — ми дістали кораблі, одержали згоду Академії наук на ваше відрядження в космос і невдовзі вирушимо випробовувати машину. Ви раді?
— Спасибі, — мовив ґречно Петров. — Ми вдячні вам за запрошення.
— Бач, — сказав Громозека ображено, звертаючись до мене, — насправді він не радий. І знаєш чому? Тому що йому хотілося побувати на Чудному озері.
— На Чудському, — поправила Громозеку Аліса.
Громозека ніби й не чув.
— Йому хотілося побувати на Чудському озері, бо він знає, чого чекати від цього озера. Хоч скільки туди їзди, все одно рицарям не здолати Олександра… Невського. А от на Колеїді невідомо, чим усе закінчиться. А раптом їх винищила зовсім не космічна чума, а щось інше?
— Якщо ви хочете дорікнути нам у боягузтві, — образився Річард, — то ваші зауваження влучили не за адресою. Ви просто не уявляєте, з яким ризиком пов’язана робота в часі. Ви не знаєте, що наші люди пробували допомогти Джордано Бруно і врятувати його від вогнища, що вони проникали в лави армії хрестоносців і в фашистські табори. Чи знаєте ви, що їм доводиться повністю перевтілюватись у людей іншого часу, ділити з ними всі їхні небезпеки і біди.
— Не гарячкуй, Річарде, — мовив Петров. — Хіба т-ти не бачиш, що Громозека тебе зумисне дражнить? От ти й попався на гачок.
— Я нікого не дражнив! — обурився Громозека. — Я дуже прямий і наївний археолог.
Громозека казав неправду. Насправді він не позбавлений єхидства, і він боявся, що часовики через що-небудь відмовляться від польоту до археологів і тоді всі його мрії підуть прахом.
— Не турбуйтеся, Громозеко, — озвався раптом Петров, який був дуже проникливим чоловіком, — якщо Інститут часу обіцяв вам, що експ-периментальна модель машини часу випробовуватиметься у вашій експедиції, то так і буде.
— От і чудово! — відповів Громозека. — Я не мав сумніву. Інакше не став би знайомити вас із моїми найкращими друзями — професором Селезньовим та його відважною донькою Алісою, про яку ви мало знаєте, але скоро дізнаєтесь більше.
— А чому вони скоро дізнаються більше? — спитав я.
— Тому що я придумав прекрасний подарунок до дня народження твоєї доньки, професоре, — відповів Громозека.
— Який?
— Я візьму її з собою на Колеїду.
— Коли? Зараз?
— Звичайно, зараз.
— Але ж їй до школи треба ходити.
— Я завтра ж сам піду до неї в школу і побалакаю з учителькою. Вона напевно її відпустить на кілька днів.
— Ой, — сказала Аліса, — велике спасибі! Тільки не треба ходити до школи.
— Чому?
— Тому що наша Олена дуже нервова і боїться павуків, мишей та інших чудовиськ.
— А я при чому? — спитав суворо Громозека.
— Ти ні при чому, — поквапилася відповісти Аліса. — Але вона може тебе трішечки злякатися.
Не так за себе, як за мене. Вона скаже, що боятиметься відпустити мене… тобто не з тобою, а з таким, як ти… тобто, ти тільки не ображайся, Громозеко…
— Усе зрозуміло, — промовив мій друг журливо. — Все зрозуміло. Ти, моя дівчинко, опинилася в руках у жорстокої жінки. Ти побоюєшся, що вона може заподіяти мені, твоєму другові, зло.
— Ні, ти мене не так зрозумів…
— Я тебе чудово зрозумів. Професоре!
— Що? — спитав я і постарався стримати усмішку.
— Негайно забери свою дитину з цієї школи. Її там замучать. Якщо ти цього не зробиш, я завтра ж сам піду туди й Алісу врятую.
— Аліса сама кого завгодно врятує, — заперечив я. — Не бійся за неї. Ти мені краще скажи, на скільки днів ти збираєшся її з собою забрати?
— Днів на тридцять-сорок, — відповів Громозека.
— Ні, про це навіть не мрій.
— Тоді на двадцять вісім днів.
— Чому на двадцять вісім?
— Бо я з тобою торгуюсь і ти вже виторгував у мене два дні. Торгуйся далі.
Часовики розсміялися.
— Ніколи не гадав, що космічні археологи такі веселі люди, — озвався Річард.
— Та я не збираюся з тобою торгуватись, — відрубав я Громозеці. — Невже не ясно, що дитині треба ходити до школи?
— До такого монстра, як Олена, котра мучить мишей і павуків? Котра могла б на мене напасти, якби не Алісина пересторога?
— Так, до такого монстра, до чарівної, доброї і чуйної жінки не в приклад тобі, товстошкірому егоїстові.
— П-постривайте, не сперечайтеся, — сказав тоді Петров. — Коли в Аліси починаються канікули?
— Через п’ять днів, — відповіла Аліса.
— Вони довгі?
— Тижневі.
— От і гаразд. Відпустіть, професоре, вашу доньку з нами на тиж день. Напевно, ми все одно не встигнемо до канікул закінчити ван таження.
— Стійте! — образився Громозека. — Я ще не встиг як слід поторгуватися з професором. Відпусти доньку на двадцять шість днів.
— Ні.
— На двадцять два!
— Не відпущу!
— Ти жорстокий чоловік, Селезньов. Я шкодую, що подарував тобі вчора скромний букет квітів. Вісімнадцять днів, і ні хвилини менше.
— Але навіщо вам так багато часу?
— Два дні польоту туди. Два дні назад. І два тижні на місці.
— Добре, — сказав я. — Чотири дні на дорогу, п’ять днів на Колеїді й один день про всяк випадок. Разом десять днів. Я сам сходжу до школи і попрошу, щоб Алісі дозволили запізнитися на три дні з канікул. І більше про це ні слова.
— Гаразд, — згодився Громозека. — Але корабель може затриматися в дорозі. Раптом зустрінемо метеорний потік?
— Якщо зустрінете, то ви не винні.
— Алісо, — обернувся Громозека до моєї доньки, — ти все зрозуміла? Інструкції дістанеш у мене завтра. А тепер я вам, дорогі часовики, розкажу, як нам пощастило, що цей жорстокий професор погодився відпустити з нами свою чудову дочку. Послухайте у моєму викладі історію про те, як вона знайшла трьох капітанів і врятувала Галактику від космічних піратів.
І Громозека заходився розповідати часовикам, як ми літали на “Пегасі” по космічних звірів і як знайшли Другого капітана. Розповідь його була така далека від істини, що я навіть не став перебивати Громозеку, а тільки сказав Петрову й Річарду:
— Усе зменшуйте в десять разів. А ти, Алісо, йди вчити уроки, а то ще й справді повіриш Громозеці, які подвиги ти здійснила.
— Ну, скажімо, подвигів я не здійсняла, — відповіла Аліса, — але поводилася гідно. На добраніч, я пішла робити уроки. Зустрінемося в космосі.
Коли Громозека закінчив розповідь про Алісу, часовики почали обмірковувати свої справи, з’ясовувати, що знадобиться взяти додатково на Колеїду, і розійшлися вже за північ.
А коли ми вкладалися спати, я спитав Громозеку:
— Скажи мені, старий хитруне, чому ти так наполягав, щоб Аліса летіла з тобою на Колеїду?
— А, пусте, хочеться зробити дитині приємне, — відповів Громозека.
— Не вірю я тобі, але що вдієш…
— Я сам за нею пильнуватиму, — мовив Громозека, влаштовуючись якнайзручніше і згортаючись у велику блискучу кулю. — Жодна золота волосинка не впаде з її чудової голівки.
А ще через чотири дні кораблі з розібраною машиною часу на борту взяли курс на Колеїду. На першому кораблі разом із Громозекою летіла Аліса. А що сталося з нею на тій планеті, я дізнався тільки через два тижні, коли Аліса повернулася додому. Трапилося там ось що.
