Дівчинка з Землі - Булычев Кир (читать книги бесплатно .txt) 📗
Ми трохи помовчали. Приємно сидіти з давнім другом і нікуди не поспішати. Літня туристка в бузковій перуці, прикрашеній восковими квітами, підійшла до нас і боязко простягла блокнот.
— Не відмовте, — попросила вона, — написати мені автограф на згадку про випадкову зустріч.
— Чому б і ні? — сказав Громозека, простягши пазуристе щупальце по блокнот.
Старенька зажмурилася від жаху, і її тонка ручка затремтіла.
Громозека розгорнув блокнот і на чистій сторінці розгонисто написав:
“Прекрасній, юній землянці од вірного шанувальника з туманної планети Чумароз. Місяць. Ресторан “Місяцехід”. З березня 2074 року”.
— Спасибі, — прошептіла старенька і відступила дрібненькими кроками.
— Я добре написав? — спитав мене Громозека. — Зворушливо?
— Зворушливо, — згодився я. — Тільки не зовсім точно.
— А що?
— Це зовсім не юна землянка, а літня жінка. І взагалі — землянкою колись називали первісне житло, викопане у землі.
— Ой, яка ганьба! — засмутився Громозека. — Але ж у неї квіточки на капелюсі. Зараз же дожену її і перепишу автограф.
— Не варто, друже, — зупинив я його. — Ти її тільки перелякаєш.
— Так, важкий тягар слави, — мовив Громозека. — Але приємно усвідомлювати, що найвидатнішого археолога Чумарози впізнають навіть на далекому земному Місяці.
Я не став переконувати друга, що він помиляється. Я був певен, що старенька ніколи в житті не зустрічалася з жодним із космоархеологів. Просто її вразила зовнішність мого друга.
— Слухай, — сказав Громозека, — мені сяйнула ідея. Я тобі допоможу.
— Як?
— Ти чув про планету імені Трьох Капітанів?
— Десь читав, але не пам’ятаю, де і чому.
— Тоді чудово.
Громозека нахилився ближче, поклав мені на плече важке, гаряче щупальце, розправив блискучі пластинки на круглому, наче невелика повітряна куля, животі й почав:
— У секторі 19-4 є невелика незаселена планета. Раніше в неї навіть назви не було — тільки цифровий код. А чому так? Там на рівному кам’яному плато здіймаються три статуї. Поставлено їх на честь трьох космічних капітанів. Це були великі дослідники й відважні люди. Один із них був родом із Землі, другий — з Марса, а третій капітан народився на Фіксі. Пліч-о-пліч ці капітани проходили сузір’я, знижувались на планетах, на яких знизитися неможливо, рятували цілі світи, яким загрожувала небезпека. Це вони першими подолали джунглі Еврідіки, і один із них підстрелив Великого дракончика. Це вони відшукали і знищили гніздо космічних піратів, хоч піратів було вдесятеро більше. Це вони опустились у метанову атмосферу Голгофи і знайшли там філософський камінь, який загубив конвой Курсака. Це вони висадили отруйний вулкан, що загрожував знищити населення цілої планети. Про їхні подвиги можна говорити два тижні поспіль…
— Тепер я пригадав, — перебив я Громозеку. — Звичайно, я чув про трьох капітанів.
— Отож-бо, — пробурчав Громозека і випив склянку валер’янки. — Швидко ми забуваємо героїв. Соромно. — Громозека докірливо похитав м’якою головою і вів далі: — Кілька років тому шляхи капітанів розійшлися. Перший капітан захопився проектом “Венера”.
— Авжеж, знаю, — сказав я. — То він — один із тих, хто міняє її орбіту?
— Так. Перший капітан завжди любив грандіозні плани. І коли дізнався, що вирішено перетягти Венеру якнайдалі від Сонця і змінити період її обертання, для того щоб люди могли її заселити, він одразу ж запропонував свої послуги проекту. І це славно, бо вчені вирішили перетворити Венеру в велетенський космічний корабель, а немає людини в Галактиці, яка б краще за першого капітана розумілася на космічній техніці.
— А інші капітани? — спитав я.
— Другий, кажуть, загинув невідомо де і невідомо коли. Третій капітан полетів у сусідню галактику й повернеться через кілька років. Так я хочу сказати, що капітани напевно зустрічали безліч рідкісних чудесних звірів і птахів. Від них напевно залишилися якісь записки,’; щоденники.
— А де вони?
— Щоденники зберігаються на планеті Трьох Капітанів. Поряд із монументами, які спорудили благородні сучасники за підпискою, проведеною на вісімдесяти планетах, міститься лабораторія і меморіальний центр. Там постійно проживає доктор Верховцев. Він знає про трьох капітанів більше за всіх у Галактиці. Якщо заїдеш туди — не пошкодуєш.
— Спасибі, Громозеко, — подякував я. — Може, тобі годі пити валер’янку? Ти сам мені скаржився, що вона погано впливає на серце.
— Що вдієш! — сплеснув щупальцями мій друг. — У мене ж три серця. На якесь із них валер’янка впливає дуже шкідливо. Але я ніяк не можу зрозуміти, на яке.
Ми ще цілу годину згадували давніх знайомих і пригоди, що їх нам довелося пережити разом.
Зненацька двері в хол розчинились і з’явилася юрба людей та інопланетників. Вони несли на руках футболістів збірної Землі. Грала музика, лунали веселі вигуки.
Із юрби вискочила Аліса.
— Ну що! — крикнула вона, побачивши мене. — Не допомогли фіксіанцям варяги з Марса! Три-один. Тепер зустріч на нейтральному полі!
— А як же третій “Б”? — спитав я єхидно.
— Їх не було, — відповіла Аліса. — Я б їх неодмінно побачила. Напевно, третій “Б” перехопили і відправили назад. У мішках із-під картоплі. Так їм і треба!
— Ти вредна людина, Алісо, — сказав я.
— Ні! — заревів ображено Громозека. — Ти не маєш права так кривдити беззахисну дівчинку! Я не дам її скривдити!
Громозека обхопив Алісу щупальцями і підняв до стелі.
— Ні! — повторював він обурено. — Твоя донька — моя донька. Я не дозволю!
— Але ж я не ваша донька, — мовила зверху Аліса.
Вона, на щастя, не дуже злякалася.
Та куди сильніше злякався механік Зелений. Він тієї миті зайшов у хол і раптом побачив, що Аліса пручається в щупальцях велетенського чудовиська. Мене Зелений навіть не помітив. Він кинувся до Громозеки, розмахуючи рудою бородою, як знаменом, і з розбігу врізався в круглий живіт мого друга.
Громозека підхопив Зеленого вільними щупальцями і посадив на люстру. Потім обережно опустив Алісу і спитав мене:
— Я трохи погарячився?
— Трохи, — відповіла за мене Аліса. — Спустіть Зеленого на підлогу.
— Не буде кидатися на археологів, — відповів Громозека. — Не хочу його знімати. Привіт, побачимося ввечері. Я згадав, що мені треба до кінця робочого дня побувати на базовому складі.
І, лукаво підморгнувши Алісі, Громозека, похитуючись, пішов у бік шлюзу. По холу хвилями розходився запах валер’янки.
Зеленого ми зняли з люстри з допомогою футбольної команди, а на Громозеку я трохи образився, бо мій друг хоч і талановитий учений та вірний товариш, але погано вихований, і його почуття гумору іноді набуває дивних форм.
— Так куди ми летимо? — спитала Аліса, коли ми підходили до корабля.
— Найперше, — відповів я, — відвеземо вантаж на Марс і розвідникам Малого Арктура. А звідти — прямим ходом у сектор 19-4, на базу імені Трьох Капітанів.
— Хай живуть три капітани! — вигукнула Аліса, хоч вона про них ніколи раніше не чула.
