Чорна Брама - Михайлов Віктор Семенович (библиотека книг .TXT) 📗

— На цій висоті рівно опівночі, — розповідав далі Непринцев, — я повинен був протягом п'ятнадцяти хвилин, через рівні інтервали часу, передавати свої позивні «Гермес», потім переходити на прийом. Це було перше завдання. Друге я мав дістати по рації. Коли виконав би друге завдання, мені дали б третє.

— У чому полягало друге й третє завдання?

— Не знаю. Одного разу я спитав про це, але мені відповіли, що я, мабуть, скучив за сніданками з помийниць. Більше я не ставив питань…

— До чого вас готували?

— Мене вчили працювати на рації, шифруванню і дешифруванню. Я вивчав тайнопис, орієнтування на місцевості, фотозйомку віддалених об'єктів за допомогою спеціальної камери. Годинами я просиджував у зарослях глоду на одному з Фрізьких островів і фотографував усі кораблі, що проходили. Якось мене послали на рибальському траулері у відкрите море, і я, лежачи в шлюпці, підвішеній на талях, під брезентом, фотографував військові кораблі під час їхнього військового навчання. Але особливо шеф спеціалізував мене на роботі з лічильником Гейгера…

— Про лічильник розкажіть докладніше, — сказав полковник.

— Мене висаджували на острови майже одразу після того, як їх обстріляли під час навчання військові кораблі. Я мусив за допомогою лічильника визначити залишки радіації. Цим тренуванням керував американець, я узнав його прізвище в останній день… Зараз я пригадаю… Якщо хочеш не забути, то обов'язково забудеш… Я записав.

— Кенгсбері? — запитав Клебанов.

Непринцев здивовано глянув на капітана.

— Цілком правильно, Кенгсбері. В думці я називав його «Хіросіма». Я знав кількох поляків: безробіття й голод штовхнули їх на цю роботу. Вони будували макети на атомному полігоні. Багато людей вмерло на моїх очах — війна, табори смерті, шахти, бараки переміщених осіб, але поляки… Вони вмирали від променевої хвороби… Щоразу, коли я брав у руки цей проклятий лічильник, страх наче мороз проймав мене до кісток, і я нічого не міг визначити… Тоді падлюка «Хіросіма» катував мене до смерті… Одного разу Кенгсбері ударив мене в пах…

Непринцев відкинувся на подушку й витер на лобі краплі поту.

— Що це за прилад — лічильник Гейгера, з яким вам доводилося працювати?

— Із слів Кенгсбері я запам'ятав небагато: «Лічильник з самостійним розрядом, несамогасний, має реєструючий прилад». Він схожий на авіабомбу, тільки замість хвостового оперення в нього кільце для кріплення якоря. Треба визначити глибину лотом, установити довжину якірного канатика і скинути прилад у море.

— Дивно, вас навчали, як поводитися з лічильником, і не дали з собою жодного приладу!

— Мені теж це здалося дивним, але на моє питання Кенгсбері грубо відповів: «Узнаєш, коли треба буде».

— Де вас тренували?

— Останній місяць десь на півночі. Мені було сказано, що ті природні умови подібні до умов Кольського півострова.

— Як ми потрапили на «Ганса Весселя»?

— Літаком перекинули в Кіль, На «Весселя» привезли вночі. Команду було відпущено на берег. Під час переходу Шліхт не випускав мене з своєї каюти. Ящик з спорядженням був у трюмі. Це на той випадок, якщо судно затримають у радянських водах. З каюти Шліхта вів таємний трап у трюм.

— Якою мовою ви повинні були шифрувати завдання?

— Російською. Я погано знаю німецьку мову. Шифр заховано в каблуці лівого чобота. Передача на частоті 12 400 кілогерц. Позивні — «Гермес».

У палату ввійшов головний лікар, перевірив пульс Непринцева і припинив допит.

Клебанов зібрав аркуші протоколу, прочитав їх уголос, дав підписати полковникові, потім — Непринцеву.

Повернувшись в управління, Раздольний подзвонив начальникові прикордонного загону полковнику Крамаренку:

— Остапе Максимовичу, здрастуй! — привітався він. — Приїжджай до мене, є деякі новини.

Крамаренко застав полковника в кабінеті. Раздольний поклав перед ним папку з протоколом допиту Непринцева.

— Прочитай, Остапе Максимовичу.

Крамаренко відкрив папку й заглибився в читання. Раздольний подзвонив у відділи управління і віддав короткі, як телеграми, накази. Він був схвильований і готовий до дії.

Закінчивши читати протокол, полковник закрив папку.

— Знову Чорна Брама!..

— Так, Остапе Максимовичу, знову! Мені здається, в зв'язку із зізнанням Непринцева варто поновити в пам'яті справу «Нестора Сарматова», — сказав полковник Раздольний і, відчинивши сейф, вийняв пухлу папку.

Перегортаючи підшивку, він зрідка зачитував дещо з документів і, нарешті, пригадав усі обставини цієї справи.

Приблизно місяць тому в порту Георгій було затримано якогось Сарматова, що намагався виміняти за золотий швейцарський годинник шлюпку з підвісним мотором.

Під час попереднього допиту Сарматов зняв окуляри, склав дужки і легенько почухав однією з них скроню. Жест ніби й певніший, але не минуло й хвилини, як Сарматов упав на підлогу, разів зо два тіпнувся і затих.

У дужці окулярів виявили шприц з отрутою.

Пізно вночі на спеціальному катері прибув із Мурманська капітан Клебанов. Насамперед треба було встановити, звідки і як прибув у порт Георгій так званий Сарматов. Обшукуючи його бобрикове напівпальто, капітан виявив за вилогами рукавів темно-зелений пісок з блискітками. Клебанов старанно зібрав пісок у пробірку, запечатав і швидкохідним катером відправив свою знахідку в Мурманськ на експертизу. Спектральний аналіз присланої пробірки показав: «Поданий для дослідження зеленуватий пісок складається з подрібнених порід олівіну і піроксену з незначною домішкою міді та нікелю…»

З висновком експертів капітан негайно виїхав до Мурманська й звернувся по консультацію до геологів. Він просив повідомити, в якій частині Кольського півострова є олівінові й піроксенові породи з таким самим процентом міді і нікелю.

Того ж дня геологи відповіли:

З великою оперативною групою капітан Клебанов вирушив до Чорної Брами. Старанне вивчення місцевості дало непогані наслідки — в глибокій ущелині під снігом оперативники знайшли парашут.

Було ясно: Нестора Сарматова скинули з парашутом у районі Чорної Брами. Звідси він ішов пішки на схід до Гудим-губи й на попутній шнеці [8] перебрався до порту Георгій.

— Непринцев, очевидно, повинен був виконати те, чого не пощастило зробити Сарматову, — сказав Раздольний. — Той, хто послав Сарматова, знав, що агент пропалився. Одна з місцевих газет поспішила написати про цю справу. Пригадуєш повідомлення під сенсаційним заголовком: «Скорпіон жалить себе»?..

— Як ти думами діяти? — спитав Крамаренко.

— Я маю намір скористатися відомостями, які ми одержали від Непринцева, і спробувати зв'язатися з його шефом.

— Даватимеш позивні звідси?

— Ні в якому разі. Поміркуй сам: за першим завданням Непринцев мав досягнути висоти 412 і тільки тоді дати позивні. А якщо вони, перевіряючи агента, запеленгують рацію? Провал! Ні, рискувати не можна. Через годину капітан Клебанов і старший лейтенант Аввакумов вилітають на вертольоті до Чорної Брами. До речі, Остапе Максимовичу, ти добре знаєш ці місця? Чому така дивна назва — Чорна Брама?

— Брама по-поморськи — баржа. Це скеля справді схожа на піднятий ніс баржі. Чорна, відшліфована вітром, вона різко виділяється на фоні вкритих снігом сопок і тундри. Назва влучна. В нас одну сопку прикордонники назвали «Буханка» і, знаєш, звикли, — тепер цю сопку ніхто інакше не називає.

— Отже, Остапе Максимовичу, і ти вважаєш, що постріл в яблучко? — спитав Раздольний.

— Усе правильно, я зробив би так само, але чуття мене рідко обманює. Вальтер Шліхт — хитра бестія, і, хоч радіостанція на «Гансі Весселі» опечатана, ясно, що в нього є ще одна рація, захована десь в обшивці судна. Нарешті, він може скористатися послугами міського телеграфу і дати шефові умовну, досить невинну телеграму.