Ранок дня не визначає - Райнов Богомил Николаев (читать книги без TXT) 📗
— Остаточну!
Зустріч з Уїльямом відбувається цього ж вечора у вже знайомій квартирі міс Модесті Мілтон, яка люб'язно приготувала нам два великих сандвічі й дві банки пива.
— Здається, пиво холодне, — каже Сеймур, наповнюючи келихи. — Цікаво, як ви готуєте сандвічі?
— Розрізую хлібець, намазую його маслом і кладу два шматочки шинки…
— Звичайно, беручи їх руками?
— Ну то й що ж, містере Сеймур, я завжди працюю в рукавичках…
— О, якщо в рукавичках, то можна покуштувати й сандвічі, — погоджується американець. — Хірургам, коли вони в рукавичках, дозволяється навіть копатися в наших нутрощах.
Він відкусює шматочок сандвіча, потім забуває про нього й повертається до головної теми розмови:
— Маючи на увазі надзвичайну недовірливість нашого контрагента, я вважаю, що ви цілком правильно довели торг до межі розриву. І навпаки: коли б ви погодились без особливих заперечень на такі фантастично високі ціни, Райєн ухилився б від угоди.
Він відсовує тарілку із сандвічем, випиває пиво й закурює сигарету.
— Одне слово, якщо вам потрібна зброя, ви її одержите. Та, наскільки я знаю, вам зброя не потрібна. І мені — теж. Ця угода не матиме для нас ніякої цінності, якщо не буде зафіксована в документах.
Сірі крижані очі дивляться на мене з вимогливою настирливістю.
— Ви повинні будь-що витягти Райєна з його кабінету, друже.
— Навіть не уявляю, як виманити цю черепаху кудись у бар.
— Малоймовірно, справді, — погоджується Сеймур. — Але бар — не єдиний можливий варіант.
Він виймає сигарету з рота й здивовано дивиться на неї, немов запитує себе, що це таке. Потім гасить її у венеціанській попільничці й підводить очі. Підводить очі на даму. Мод одразу ж рушає на кухню.
— Слід проаналізувати, Майкле, не з нашого погляду, а з погляду контрагента, що найважливіше для Райєна в усій цій історії? Звичайно, гроші. Отже, треба зробити так, щоб Райєн не міг їх одержати, не вийшовши із свого лігва. Правильно я кажу чи ні?
— Ваші міркування мені не зовсім подобаються.
— В чому ж я помиляюсь?
— Крім вашого й Райєнового поглядів, існує ще й третій — мій. Ви не казали мені, що угоду буде укладено й що справа дійде до оплати. Якщо не помиляюся, ви твердили якраз протилежне.
— Ваша правда, — незворушно відповідає Сеймур. — Але це вже пройдений етап. Тепер, коли техніка моїх людей виявилася безпорадною, тільки ви можете врятувати становище, Майкле.
— Врятувати становище, проваливши себе.
— Не думаю, що дійде до цього. Я вам уже казав: навіть якщо й виникне скандал, це буде скандал третього типу, тобто безшумний і для вас зовсім безпечний.
— Однак ви так часто змінюєте умови гри…
— Я нічого не змінюю. Вони самі змінюються, не питаючись ні вас, ні мене. Тож примиримося з цим мінливим світом, який оточує нас, і поміркуємо над тим, що ми робитимемо завтра.
Люб'язна дама з сивим пасмом киває на двері святилища:
— Вас чекають, містере Каре.
Проникаю у вогнетривкий сейф і переконуюсь, що господар сьогодні привітливіший, ніж учора. Люди завжди стають привітливішими, коли їм належить одержувати гроші.
Райєн поблажливим жестом підсовує до металевого письмового столу стілець, дістає з папки аркуш і простягає мені.
— Я постарався зробити певні корективи попередніх цін. Досить суттєві корективи, містере.
Швидкий погляд на проект фактури переконує мене, що твердження черепахи не зовсім голослівне. Нові ціни значно нижчі від попередніх, але й досі значно перевищують Томасові.
— Це вже інша річ, — визнаю я. — Це вже якась основа для розмови.
Голова черепахи, висунута вперед в очікуванні моєї реакції, смикається назад:
— Якщо для вас «розмова» означає торг, мушу вас попередити, що цього не буде.
— Гадаю все-таки, що певні корективи, зокрема на запасні частини першої групи…
— Виключено, — рішуче хитає головою Райєн. — Моє рішення остаточне.
Я дивлюся на аркушик із зосередженим виглядом людини, яка робить подумки складні підрахунки. Зітхнувши, кажу:
— Гаразд, хай буде так. Але я хочу, аби ви знали, що поступаюсь тільки тому, що вимушений обставинами.
— Всі, хто приходить сюди, вимушені обставинами, — спокійно киває черепаха. — Люди не купують запасні частини для прикрас.
— Ваша правда. Правда завжди на боці сильнішого, містере.
Остання фраза, здається, приносить певне задоволення Райєнові, хоч це не заважає йому докинути:
— Сподіваюсь, ви не забуваєте, що зроблена вам знижка реальна тільки наполовину.
— Тобто як?
— А так: коли пишеться, що на великі запасні частини робиться сорок процентів знижки, фактично це означає тільки двадцять процентів. Решта двадцять процентів має бути виплачена як звичайні накладні витрати.
У цьому сталевому ящику явно розмовляють на якомусь особливому жаргоні. Карабіни називають запасними частинами, а хабар — накладними витратами.
— Але це змінює всю картину…
— Нічого не змінює, — спокійно заперечує Райєн. — Я вважав, що такі елементарні речі вам відомі.
— Накладні витрати — звичайна річ, — поспішаю погодитись я. — Але ви могли б легко перекрити їх, збільшивши знижку до шістдесяти процентів, і таким чином поєднали б свої інтереси з моїми.
— Я сказав: торгу не буде, — сухо нагадує черепаха. — Це остаточно.
Я знову дивлюся на аркуш, удаючи, ніби щось підраховую.
— Ви досить грубо тиснете на мене, містере…
Черепаха мовчить, заклякши в гордовитій позі.
— … На жаль, обставини на мене також тиснуть.
Роблю паузу, що повинно означати глибоку внутрішню боротьбу, потім запитую:
— Як відбудеться розрахунок?
— Виймете гроші й заплатите. Я гадав, що ви маєте при собі потрібну суму.
— Я маю при собі чекову книжку.
Райєн пересуває окуляри вперед, щоб поглянути на мене поверх них. Маленькі очиці недовірливі й колючі.
— Ви, здається, й справді новачок у нашій справі, коли не знаєте, що чеки в нас не котируються.
— Я припускав такий варіант і приготував потрібну суму. Але ж це дві валізи банкнотів! Погодьтеся, що я не можу ходити по місту з двома валізами банкнотів.
— Це мене не стосується.
— Гроші депоновані в касі готелю, за п'ять кроків звідси. Ми могли б вийти й, поки вип'ємо по чарці…
— По готелях не ходжу. Я не вуличний торгаш.
— У такому разі я можу зателефонувати секретарці, щоб вона принесла гроші.
— Ні, — так само категорично відрубує черепаха. — Я не звик допускати до себе третіх осіб.
Цей категоричний тон і ця задерта догори маленька голівка починають мене дратувати.
— Бачите, містере, може, я і справді новачок, але не настільки, щоб принести вам на стіл півтора мільйона доларів навзамін оцього аркушика, який навіть не є звичайною фактурою.
— Звичайна фактура тут, у шухляді, — спокійно каже черепаха, постукуючи пальцями по столі.
— Все одно. Ваша фактура — не більше як аркуш паперу. Мені ж потрібен не папірець, а…
— … Запасні частини, — підказує Райєн, щоб я бува не бовкнув зайвого.
— Саме так: запасні частини, а не рахунки на папері.
Черепаха знову витягує довгу шию. Маленькі очиці знову дивляться на мене поверх окулярів.
— Невже ви не довіряєте мені, містере?
— У нашій галузі, як вам відомо, довіра не фігурує як товар.
— І все ж без мінімальної довіри…
— Гадаю, моя довіра більша, ніж ваша.
— Так і повинно бути, — з гідністю киває черепаха. — Я представляю фірму з конкретною назвою і постійною адресою, тимчасом як ви…
— Я ваш клієнт, містере. До того ж платоспроможний.
— Але не настроєний платити.
— Навпаки. Але тільки за прийнятних умов.
Шеф делікатно чухає двома пальцями трохи видовжене, як у кожної черепахи, тім'ячко.
— Гаразд, запропоную вам прийнятні умови. Дайте мені подумати.
Я нікуди не поспішаю, тож даю йому змогу подумати. І, щоб спрямувати його думки в потрібному напрямку, дозволяю собі зауважити:
