Ранок дня не визначає - Райнов Богомил Николаев (читать книги без TXT) 📗
Я утримуюсь від коментарів.
— Власне, Томас досить діловий хлопець, тільки не в розвідці, — зауважує Сеймур. І, так само пильно дивлячись на мене, додає: — Певно, ви думаєте, що всі ми банда шахраїв, схожих на Томаса…
Я беру свою чарку, проте пити мені не хочеться, і я ставлю її на місце.
— В даному випадку шахрайство — не головне. Томас став причиною смерті деяких людей, — кидаю я.
— З вами таке теж, мабуть, траплялося, — знизує плечима американець. — Наша професія — груба професія.
— Загинули зовсім молоді люди, Уїльяме. Й загинули безглуздо.
— Мені приємно довідатися, що ви маєте проти нього зуб. Ось бачите: буває, що наші інтереси збігаються.
— Оскільки ви згадали про нашу професію, то я хотів би зауважити, що тут вчинки не визначаються особистими симпатіями чи антипатіями.
— Так. І все ж, гадаю, ви охочіше підключитеся до операції, знаючи, що людина, яку належить перемогти, це саме Томас. Але ви не відповіли на моє запитання: чи вважаєте ви, що всі ми такі, як Томас?
— Припускаю, що є й винятки.
— Йдеться про правило, — наполягає Сеймур.
— Правило краще знаєте ви. Я зустрічав усяких людей. Не скажу, що всі вони однаково корисливі. Бувають відхилення від правила.
— Отже, ви не вважаєте всіх шахраями, — підсумовує американець.
— Це ваш висновок.
— Ну гаразд, — киває Сеймур. — У даному випадку йдеться якраз про двох шахраїв. Один з них вам відомий. Другий нічим не відрізняється від першого. Гадаю, що так ваша совість буде спокійна.
— Ясність завжди заспокоює, Уїльяме.
Я піднімаю чарку, трохи відпиваю й додаю:
— Аби тільки ваші служби не розпочали боротьби з корупцією.
— Хочете сказати — боротьби самих із собою? — ледь посміхається Сеймур. — Я міг би сказати вам «саме так». Але ж це стосується дрібної периферійної операції. Дрібної і периферійної для всіх, крім мене. Не знаю, чи велика ваша антипатія до Томаса, тільки я особисто маю зуб проти того, другого.
— Ви маєте зуб проти всього світу.
— Не можна мати зуб проти чогось абстрактного, Майкле. «Весь світ» — це щось абстрактне. А от згаданий тип…
Не договоривши, він бере нову сигарету й клацає запальничкою.
— Бачите: я з вами відвертий. Кажу прямо, що мене найбільше цікавить не Томас. Ідеться про один брудний дует, Майкле, в якому Томас грає другу скрипку. А мене цікавить перша. Саме її ми й хочемо вам показати. Тільки вона відмовляється виходити на сцену.
— Ви вміло перейшли з картярських термінів на музичні, — зауважую я. — Але ваші пояснення не стали конкретніші.
Американець продовжує говорити, не звертаючи уваги на моє зауваження:
— Отже, ми змушені звернутися до другого варіанта: треба, щоб ви за допомогою Томаса ввійшли в контакт з першою скрипкою. Якщо Томас справді вас не знає, завдання буде зовсім легким. Ваша роль вичерпується однією короткочасною очною ставкою з першою скрипкою.
— А якщо вона відмовиться грати?
— Грати не треба. Концерту не передбачається. Коротка очна ставка, суті якої той дурень навіть не розгадає.
— Ви й досі маєте його за дурня?
— Звичайно. Я знайомий з тим чоловіком. Та й вам також відомо, що саме дурість робить таких людей страшенно недовірливими. Чи ви вважаєте, що недовірливість — це ознака великого розуму?
Звичайно, я так не вважаю. Але й не бачу потреби заглиблюватись у подібні міркування. Чи то від тютюнового духу, чи від присутності цієї людини, яка випромінює небезпечні еманації, але я відчуваю легке запаморочення.
— І все-таки: чи можу я запитати, в які строки вкладається цей ваш новий варіант?
— Тиждень… Десять днів… Хто зна… Я вже не хочу наперед визначати строки, щоб мене не звинувачували в брехні. Важливо, що після очної ставки ви спокійно продовжите свою подорож.
Я не заперечую. Єдине моє бажання в даний момент — якнайшвидше вийти на свіже повітря. Наче вгадавши це, Сеймур бурчить:
— Допивайте своє віскі. Нараду закінчено.
Допиваю. Американець ступає два кроки до дверей, але зупиняється й ніби між іншим запитує:
— Які ваші стосунки з Мод?
— Як із службовою особою. Мод безперестанку повторює мені, що вона службова особа.
— А що ж ви хотіли? Я не можу завжди пропонувати вам таких жінок, як Грейс.
— Хіба ви мені пропонували Грейс?
— Облишимо зараз цю розмову. Тут нема чим дихати. Я б вас охоче провів до бару в готелі, та в інтересах операції нам треба уникати публічних демонстрацій.
І він іде кликати Мод.
У двері до мене стукають — ще і ще, через нерівні інтервали. Та я не звертаю на це уваги, бо стою під душем. Стукання триває. «Вона дістане інфаркт з переляку, що я втік», — думаю я. І, щоб зберегти її серце, виходжу з ванної й трохи прочиняю двері.
— Заходьте, люба.
— Але ж ви голий! — констатує вона.
— Не звик купатися вдягненим. Ви зайдете чи ні?
— Так. Після того, як ви на себе щось накинете.
Обмотую поперек махровим рушником і відчиняю двері:
— Мерщій, бо застуджусь.
— Ви надто безцеремонний, — заявляє дама, сідаючи в крісло. — І дуже забарний.
— Якщо ви хочете прискорити події, можете замовити сніданок сюди.
Щойно я вимовив слово «сніданок», як Мод одразу ж схопилася за телефонну трубку. Так почався той незабутній день в Ідарі.
Незабутній, бо мені й на думку не спадало, що я потраплю в це місто й займатимусь такими дурницями.
— Чи відомо вам, Альбере, що ви перебуваєте в славнозвісному центрі? — сповіщає дама ще під час сніданку.
— В центрі вівчарства?
— Яке вівчарство на цих скелях! Центр коштовного каміння і ювелірної індустрії.
— Цікаво… — бурмочу я, думаючи зовсім про інше.
— Треба обійти підприємства… Дещо вам показати…
— Цікаво… — киваю я.
— Місто невеличке, — не вгаває жінка. — В таких містечках люди допитливі. Якщо нам доведеться тут на кілька днів залишитися, почнуть цікавитись, що ми робимо.
— Хай цікавляться. З такого народжуються всі великі відкриття — спочатку цікавишся, а потім здогадуєшся.
— Але ж навкруги військові табори НАТО. А присутність такого іноземця, як ви…
— Маєте рацію, — відповідаю я. — Краще поїдемо.
— Припиніть, Альбере! Для такого, як ви, торговця цілком логічно відвідати деякі фірми.
— Я не торгую коштовним камінням.
— Можливо, ще будете. В часи такої кризи асортимент швидко змінюється.
Здається, я вже казав, що сперечатися з Мод — марна річ.
За годину ми вже виїжджаємо в «мерседесі» з нашого «Парк-готелю». Дама розробила точний розклад наших відвідувань на підставі туристичної брошури, що валяється в усіх кімнатах готелю; ця брошура детально знайомить вас з усіма знаменитими фірмами міста.
Перша фірма міститься менш як за двісті метрів від нашого тимчасового житла. Але купувати коштовне каміння пішки не ходять, тому Мод паркує машину біля головного входу й ми урочисто входимо в скляні двері підприємства «Рупенталь».
Дама, що виступає в ролі моєї секретарки, з головою поринає в балачки з службовцями фірми, отже, мені лишається тільки нудьгувати. Службовка, що супроводить нас, передусім веде до музею фірми. На вітринах — кристали й оброблені камінці таких незвичних розмірів і кольорів, що привертають навіть мою увагу, але тільки спочатку, поки в мене не розболілася голова від того блиску й неугавного щебетання нашої провідниці.
Проходимо на горішній поверх у торговельний відділ, де Мод не лише ставить запитання і щось записує в своєму блокноті, ай — для більшої переконливості — купує як зразки кілька дешевих камінців.
— Може, на сьогодні досить? — запитую я, коли ми, нарешті, знову сідаємо в «мерседес».
— Треба відвідати ще бодай одну фірму, — відповідає дама. — Але це можна зробити й після обіду. В Оберштейні є чудовий італійський ресторан. Прогуляємось, щоб ви подивилися селище, й підемо обідати.
Ідар і Оберштайн, два квітучих містечка, що з часом об'єдналися в одне, — ідилічні зразки природної краси й спокою. Про це я довідався ще зранку із згаданої вже рекламної брошури. Однак дійсність буває різною. «Швидка гірська річка» насправді виявляється брудним рівчаком, запоганеним всіляким пластмасовим непотребом. Обабіч рівчака пролягають дві головні вулиці — Гауптштрассе й Майнцерштрассе, що являють собою два звичайнісіньких шосе, коли хочете, два жолоби, якими з гуркотом і тріском котиться автомобільний потік від Майнца до Саарбрюккена й назад. Будинки тягнуться вздовж цих шосе, туляться один над одним і на стрімких схилах довколишніх горбів.
