Я 11–17… Небезпечний маршрут - Ардаматский Василий Иванович (читать книги регистрация TXT) 📗
— А чи не краще буде, коли я сам одвезу ящики прямо на корабель? Це надійніше.
— Ви просто не знаєте, хто такий Ріхард Брандт, — Мельх посміхнувся, — і необережно висловлюєте до нього недовіру. Він — гестапо, і цим сказано все. Одним словом, робіть так, як я сказав.
Дементьєв вийшов з кабінету. Ось і сталося те, чого він боявся найбільше! Щоб краще засекретити свої справи, Мельх вирішив між ним і кораблем поставити Брандта, якого він, мабуть, знає краще і якому більше вірить. А може, це придумав і не Мельх. Просто секретну справу пущено через класичний ланцюжок виконавців, після чого знайти будь-які сліди неможливо. А може, у цьому ланцюжку є ланка і після Брандта. Та чорт з ним, з цим ланцюжком! Головне в тому, що він знову фактично відрізаний од порту. Пакгауз номер чотирнадцять містився за кілька кілометрів від оперативного причалу, де вантажитимуть кораблі.
Тривога Дементьєва посилилась, коли він вийшов з будинку. Вулиця була заповнена військами, і вся ця сіро-зелена мішанина, нашпигована технікою, рухалася в бік порту. Пробираючись назустріч потоку, Дементьєв відчув, наче він у хвилину бою залишив передову.
Надписування адреси на ящиках забрало майже годину. Так, Мельх був чудовим організатором: тільки-но встигли закінчити надписування, як уже прибула машина з солдатами-вантажниками. Дементьєв стежив за вантаженням ящиків і увесь час обмірковував, як пробратися в порт.
Кроків за десять від Дементьєва стояв, теж стежачи за вантаженням, високий, огрядний чоловік у шкіряному пальті без відзнак. Тільки кашкет на ньому був офіцерський. Він весь час крутив головою, наче йому давив комір. Коли вантаження закінчили, офіцер у шкіряному пальті підійшов до Дементьєва:
— Ви капітан Рюкерт? — І, не чекаючи відповіді, додав: — Я — Брандт. Ходімте.
За рогом він сів за руль малолітражного «оппеля», відчинив дверцята і вказав Дементьєву на місце поряд з собою. Пахло бензином і одеколоном.
— Скільки ящиків?
— Сімдесят дев'ять.
Брандт витяг з-під сидіння блокнот, вирвав з нього сторінку і розгонисто написав: «Одержано 79 ящиків спеціального вантажу».
— Ви забули підписатися, — суворо сказав Дементьєв, прочитавши записку.
Брандт подивився нерухомими очима:
— Віддайте це Мельху, і все. Можете йти.
— У порт мені їхати не треба?
— Ні. — Брандт відчинив дверцята. — До побачення.
«Оппель» зірвався з місця і зник. За ним рушили грузовики з ящиками.
Дементьєв повернувся у відділ і в коридорі зустрівся з майором Занделем.
— Як справи, Рюкерт? — поспіхом запитав Зандель і, озирнувшись навкруги, тихо сказав: — По-дружньому раджу: потурбуйтеся, щоб разом з ящиками забрали і вас.
— Не розумію, — сухо мовив Дементьєв.
— Я сказав досить ясно. — Зандель вклонився і пішов коридором.
Дементьєв зайшов у кабінет Мельха. Хвилин п'ять йому довелося стояти, чекаючи, поки Мельх закінчить розмову по телефону. Говорив він короткими словами: «Так…», «Так…», «Ні…», «Так…». Поклавши трубку, Мельх узяв у Дементьєва розписку Брандта, уважно її прочитав, зробив якісь позначки в своїй записній книжечці, а потім ретельно спалив розписку в попільниці. Нарешті він підвів очі на Дементьєва, що стояв перед ним:
— Ви хочете щось сказати?
— Ні… Хіба тільки те, що ваш Брандт міг би бути трохи ввічливішим.
Мельх посміхнувся:
— Я ж пояснював вам: він людина гестапо. У них ввічливість — недолік! Між іншим, саме він обов'язково хотів вас перевірити, коли ви до мене поступили.
— Значить, я відповідаю тільки за вантаження ящиків на машини?
— Так.
— Але, на мій погляд, цю роботу може виконати рядовий солдат.
— Он як? — Мельх підвівся. — У воєнній машині рейху ви, капітане Рюкерт, і є рядовий солдат! — підвищивши голос, сказав він.
— Ви не зрозуміли мене. Я просто хочу бути вам більше корисним! — Дементьєв виструнчився. Він зрозумів, що переграв, і намагався виправити становище.
— Це інша справа, — згодився Мельх. — Тоді їдьте ось на цю адресу з моєю машиною. Там проводить операцію капітан Лемке. Він мав доповісти про закінчення справи ще опівдні. Зараз — чотирнадцять двадцять. З'ясуйте, чому він затримався, і, якщо побачите з його боку нерозпорядність, від мого імені накажіть йому передати операцію вам, а він хай Негайно прибуде до мене.
— Зрозуміло. — Дементьєв повернувся і швидко вийшов з кабінету.
Капітанові Лемке було доручено упакувати і відправити в порт цінні фонди центральної бібліотеки, але він зустрів організований опір працівників бібліотеки, що вночі забарикадувалися в глибокому підвальному приміщенні і нікого туди не впускали. Дементьєв застав капітана Лемке, коли той, розгубившись, стояв перед товстими, оббитими залізом дверима в підвал. Солдати гатили в двері прикладами автоматів. Дементьєв миттю оцінив обстановку.
— Ви капітан Лемке? Мельх наказав вам повернутися у відділ. Своїх солдатів заберіть. Сюди йдуть мої люди, які вміють працювати… Що це за ящики лежать у дворі?
— Це все, що ми встигли винести, — злякано пробурмотів Лемке.
— Добре, повертайтесь у відділ. Коло воріт — машина Мельха, можете нею скористатися.
Лемке пішов, але одразу ж повернувся:
— Я забув вам сказати — через півгодини за вантажем приїде Брандт.
— Це вже не ваш клопіт, капітане! — сердито крикнув Дементьєв.
Лемке поїхав, пішли його солдати. Дементьєв залишився сам. За залізними дверима було тихо. Дементьєв присів на східцях і ще раз обдумав план врятування бібліотеки. «Не можу зробити головного, — думав він, — то зроблю хоч це… Моє завдання — не дати Брандту можливості перевірити підвали бібліотеки».
Дементьєв вийшов у двір і перелічив ящики, їх було тридцять два. Адреса на них була та сама: «Гамбург, Єлизаветштрасе, 7, Грінвальд».
Незабаром у двір бібліотеки в'їхали грузовик і «оппель» Брандта. Солдати мовчки почали вантажити ящики на машину. Брандт підійшов до Дементьєва.
— Що тут трапилось? Чому Лемке так довго не дзвонив?
— Не треба доручати серйозну справу слинькові, — недбало відповів Дементьєв.
Брандт схвально подивився на нього:
— Ви маєте рацію. Лемке — з інтелігентів. А де ваші солдати?
— Це я мушу вас запитати. Приходить сюди якийсь діяч гестапо і забирає моїх солдатів, а коли я посилаюсь на Мельха, він тільки нецензурно лається.
Брандт посміхнувся:
— Буває. Скільки тут ящиків?
— Тридцять два.
— Одержуйте розписку… Мені сказали, що ви скаржилися на мене Мельху. Мушу зауважити, що ви перший, хто на мене скаржився. Це мені подобається.
— Я просто звик, щоб зі мною поводилися грубо тільки тоді, коли я не виконую наказу. — Дементьєв віддано дивився в нерухомі очі Брандта.
— Чудово! — Брандт підняв руку до козирка. — Будемо виконувати наказ. До побачення.
«Оппель» Брандта помчав за грузовиками…
Мельх зустрів Дементьєва майже весело:
— Ви молодець, Рюкерт, а Лемке справді слинько. Це була прекрасна наука для Брандта. Лемке мав чудові рекомендації, його перевіряв сам Брандт —і ось, будь ласка… Поздоровляю вас, Рюкерт! Сподобатись Брандту — справа нелегка. А Лемке я вже вернув у комендатуру, йому там буде краще.
Мельх говорив бадьоро, весело, але Дементьєв помітив, що в цей час той думає про інше, що його явно турбує. Цікаво, про що саме?
— Я чекаю ваших наказів, — мовив Дементьєв.
— Так-так, наказів… наказів, — машинально повторив Мельх і подивився на годинник. — Ось що, капітане: ідіть відпочивайте, а завтра вранці — за роботу. Ви заслужили відпочинок, ідіть. До завтра. — Він вийшов із-за столу і майже виштовхнув Дементьєва з кабінету.
«Тут діється щось тривожне», — подумав Дементьєв і пішов до Занделя. Він застав його за дивним заняттям: в кабінеті горів камін, і майор витрушував у вогонь папірці з ящиків письмового стола.
— Ви тепер зрозуміли, що я сказав вам у коридорі? — усміхнувся Зандель.
— Чудово все розумів і тоді, — байдуже відповів Дементьєв.
