Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Детективы и триллеры » Прочие Детективы » Легенда про безголового - Кокотюха Андрей Анатольевич (читать книги онлайн бесплатно полностью без сокращений TXT) 📗

Легенда про безголового - Кокотюха Андрей Анатольевич (читать книги онлайн бесплатно полностью без сокращений TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Легенда про безголового - Кокотюха Андрей Анатольевич (читать книги онлайн бесплатно полностью без сокращений TXT) 📗. Жанр: Прочие Детективы. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Я, чесно скажу, навiть не була там нiколи. Хоча в Подiльську гостювала досить часто.

— Ага, ну так ось: там же народ не так часто гуляє. На тiло випадково мiсцевий п'яничка набрiв. Його, ясно, тут же закрили i, по-моєму, днiв зо три не випускали. Ясно, кандидат у вбивцi дуже пiдходящий. Але то все дурня. Значить, розтин показав, що тiло там днiв два лежало, не менше. Хоча, — Жихар пiднiс вказiвного пальця вгору, — вбивали не там, десь iнде.

— Точно встановлено?

— На сьогоднi можна дати гарантiю на сто один вiдсоток. Голови в трупа, як ви розумiєте, не було.

— Спосiб убивства той самий, — додала Тамара, i це призначалося не лише менi — Стас сьогоднi зранку був зайнятий чимось поки що не зрозумiлим для мене, втiм, видно, важливим, тому нiчого про друге вбивство не знав. Крiм того, звiсно, що воно скоєно i труп притягнули в центр мiста.

— Ну, я тут не сумнiвався. Далi, Ларисо, закрутилося таке. Пальцi у трупа вiдкатали, зробили запит, прогнали через базу даних. I оп-па: тричi судимий Микола Дорошенко, злодiй-рецидивiст, спецiалiст iз квартирних та офiсних крадiжок. Пiвтора мiсяцi як вiд хазяїна. А родом вiн взагалi з Миколаївської областi. Давайте спробуємо вгадати, що вiн тут робив.

— Слухай, нам тут ще телевiкторини не вистачало! Не мороч голову! — роздратовано кинула Тома, бо вона напевне знала вiдповiдь, i весь цей спектакль грався лише для мене, єдиного глядача. Але менi чомусь хотiлося прийняти правила гри.

— До подiльника приїхав чи друга зонiвського.

— Неправильна вiдповiдь. У вас є ще двi спроби, — Жихар, очевидно, знудився в засiдцi, через те хотiв порозважатися.

— У нього тут родичi.

— Майже. Але все одно — мимо.

— Тодi замислив пограбування столiття, — я картинно розвела руками.

— Знову за молоком! А тепер увага, правильна вiдповiдь: ви знаєте, що таке заочниця? Тiльки не студентка.

Фiльм «Калина червона» колись був одним iз моїх улюблених, тiльки останнiм часом я принципово не дивилася до кiнця, де Шукшина вбиває минуле руками колишнiх дружкiв-бандитiв. Ось тiльки я думала…

— Я думала, що так уже не знайомляться.

— Це ви так думаєте. Антонiвна так само. Дорошенко полтинник розмiняв, а по зонах мандрує взагалi з дев'ятнадцяти рокiв. Iншого способу знайомитися з жiнками на волi в нього просто немає. Тут нам на нього довiдку пiдготували. Батьки давно померли, є сестра менша i племiнники, яким старий каторжанин на хрiн упав. Жити нема де — в батькiвськiй хатi вже згадана сестричка отаборилася i стоїть на смерть, не пускає. Що лишається? Ось ви, Ларисо, який адвокат? Кримiналом займаєтеся?

— Колись. Тепер нi.

— Ну, не важливо. Просто аби ви вели тiльки кримiнальнi справи, то обов'язково спiлкувалися б iз працiвниками тюрем та зон. I ось вони б вам показали жiночi листи. Їх не мiшками мiряють, але все одно бiльше, нiж ви думаєте. Пишуть приблизно таке: «Хочу листуватися з серйозним чоловiком, який вiдбуває покарання i готовий пiсля виходу на волю почати життя з початку». Звичайно, убивцi та ґвалтiвники їх не цiкавлять. Навiть є випадки, коли з таких приймакiв нормальнi чоловiки виходили. По далеких селах переважно. До нових умов мужики не пристосовуються, а треба десь жити i щось жерти, правильно? — опер зловив виделкою шматочок оселедця, поклав на шматок хлiба i впорав за один укус, швидко прожував. — Коротше, є в нас тут удова одна, Валентина Глибока. Прiзвище ж таке, як сказав, багатозначне…

— I що ти ото мелеш своїм язиком! — знову втрутилася Тамара.

— А чого? Глибока — i Глибока. Нiчим особливим не прикметна тiтонька, їй уже так само десь пiд п'ятдесят. Тiльки один нюансик: на неї вже претендують. Теж, до речi, чоловiк iз бiографiєю. Васька Хмара, колись сидiв за хулiганку. Причому так гарно сидiв, я вам скажу — на зонi, як кажуть прокурори, на шлях вправлення не став i постiйно встрявав у якiсь iсторiї, за що отримав додатковий строк. Є в нього роздовбаний «Жигуль»-«копiйка», таксує на трасi. Довго з ним жiнки не живуть, дуже на кулак скорий. А на Валю Глибоку давно позирає. Вона лише на п'ять рокiв вiд нього старша, i збереглася так нiчого. Баба роботяща, своє хазяйство, бiля неї не пропадеш. Я, Ларисо, її особисто допитував. Вона тому й листи на зону почала писати, що Васька її задовбав. Усiх потенцiйних кавалерiв вiдбиває, причому — часто в прямому значеннi слова. З ним нiхто з мiсцевих зв'язуватися не хоче. Тож i вирiшила вибити, коли хочете, клин клином. I мужика пiдшукати, якому втрачати нема чого, тому надiйним буде. I Ваську налякати кавалером iз зони. Куди там! Дорошенко вiдкинувся, приїхав знайомитися, так Васька вже на другий день на розборку прилетiв. Мiлiцiю панi Глибока, ясно, не смикала — ще загримить її заочний любчик по новiй нi за що, а Дорошенко їй, мiж тим, приглянувся. Каже, пожити чоловiк вирiшив. Мовляв, набридли зони та морди кримiнальнi. Так сказав — вона й повiрила. Що там насправдi, не знаю, тiльки десь через тиждень такого життя п'яний Васька при свiдках кричав Дорошенковi: «Не пiдеш звiдси, падло — башку вiдiрву!» Тепер ясно, чого ми Ваську вже скоро тиждень, як пасемо?

— Труп знайшли минулого понедiлка, — втрутилася Тамара. — Поки туди-сюди, запити рiзнi — доби нема. А в понедiлок, третього числа, Хмару в мiстi нiби ще бачили. Правда, зранку i на його звичному робочому мiсцi — бiля автостанцiї. Тiло, як ми знаємо, пролежало два днi. Коли ми дiзналися про ту сварку й у вiвторок по обiдi хлопцi погнали до Хмари додому, його вже й слiд прохолов. Сусiди казали — з ранку був, машина кудись iз двору виїздила. «Жигулi» в розшук оголосили, тiльки результату нема. Вiн або номери помiняв, або просто не їздить. Заховав десь, та й сам вiдсиджується.

Питання просто просилося з язика.

— Слухайте, цього Хмари в мiстi немає дотепер. Значить, друге вбивство вiн точно скоїти не мiг.

— Ось тут, Ларисо, ви помиляєтеся! — Жихар клацнув пальцями, налив собi ще самогонки i перехилив буденно, навiть непомiтно, наче соку випив, послав навздогiн шматочок сала, обтер губи тильним бокомдолонi. Причому я зловила себе на думцi: чомусь саме тут i тепер вiд подiбної поведiнки чоловiка мене не пересмикує, хоча, зазвичай, вiд такого обсипало бридкими мурашками. — Нiхто не дасть гарантiї, що Васьки не було в Подiльську минулої ночi. Вiн такий кручений, що цiлком може ось так лупонути сокирою зовсiм випадкову людину, аби приховати слiди. Бо цiлком логiчно розмiркує: багато таких знайдеться, що думають так само, як ви. Йому ще перше вбивство не довели, а тут уже друге малюється. Так само нiхто не гарантує, що хтось iнший вирiшує свої особистi справи, i бутафорить пiд перше вбивство. Ну, пiд серiю працює…

— Розумiю, — тепер уже опер почав мене дратувати, i не своєю поведiнкою, а бажанням розжувати й пояснити очевиднi речi, нiби я не фаховий юрист, а повна iдiотка i не читаю iнодi детективiв. — Поза тим, його треба затримати й допитати. Я iншого боюся, — тепер я зверталася до Томи. — Ну, зловлять цього Хмару. Є гарантiя, що на нього обидва безголових трупи не повiсять, навiть якщо вiн тут не причому i просто з головою та язиком не дружить? Таке ж кругом у нас трапляється. Вiрнiше, у вас, — я кивнула на Жихаря.

— Ну, знаєш! — заступилася за себе й опера Тома.

— У тому то й рiч, що знаю, — зiтхнула я.

Може, хтось щось хотiв сказати. Але пiсля мого закиду в кухоньцi раптом стало тихо. Цокав на стiнi старенький годинник, з кiмнати ледь чулися звуки працюючого телевiзора. Я вже пошкодувала про своє дивне i, як показало життя, переважно дурне прагнення справедливостi, що призводить до нестриманостi у висловах. Та, судячи з реакцiї колективу, вони не стiльки образились, скiльки знiяковiли. Звичайно, мало кому хочеться визнавати небезпiдставнiсть подiбних пiдозр.

А я не так уже серйозно клепала. Це читалося на їхнiх обличчях.

Нi, все ж таки не в добрий час тут усе це почалося.

12 вересня, середа

ХТО Б МIГ ПОДУМАТИ!

Якi б ми не будували плани на ранок, про що б не домовлялися з Тамарою, все одно сталося те, що мусило статися. Раз я почала вiдчувати себе фаталiсткою, значить, на такiй хвилi далi й попливу.

Перейти на страницу:

Кокотюха Андрей Анатольевич читать все книги автора по порядку

Кокотюха Андрей Анатольевич - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Легенда про безголового отзывы

Отзывы читателей о книге Легенда про безголового, автор: Кокотюха Андрей Анатольевич. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*