Клуб Боягузів - Кокотюха Андрей Анатольевич (книга жизни TXT) 📗

Андрій Кокотюха

КЛУБ БОЯГУЗІВ

Глава 1

Подорож триває

— Без вас я нікуди не поїду! — заявила Оксана Дорошенко.

Ну ось, знову починається...

З нею Максим Білан і Денис Черненко знайомі лише два місяці. А бачилися і того менше. Якщо скласти докупи всі дні, які вони проводили разом, то і двох тижнів не набереться.

Познайомилися вони, коли шкільна музична група «Гурт Тіни», солісткою якої була Оксана, мало не розпалася через жахіття. Вони ввижалися дівчинці в темному підвалі, де група репетирувала, готуючись до конкурсу шкільних ансамблів. Репетиції зривалися, Оксана була в паніці. І лише хитрість Білана та сміливість Черненка вивели «кошмарика» на чисту воду.

Потім «Гурт Тіни» переміг у конкурсі та виграв головний приз — поїздку до Прикарпаття на фестиваль шкільних ансамблів. Сюди, у Шешори, приїхали тінейджерські гурти мало не з усієї України. Оксана вважала: якби не вчасне втручання Максима з Денисом, «Гурт Тіни» ніколи б сюди не потрапив, бо музиканти образилися б на неї через дурні забобони і залишили групу. А так, не лише не розпалися, а й перемогли з великим відривом. Через те хлопців не те щоб попросили, а поставили перед фактом: «їдете з нами на фестиваль, і край!»

Білан і Черненко особливо не заперечували. Максимові батьки пообіцяли Денисовій мамі, що з дітьми нічого не станеться і обоє будуть під постійним контролем. Для цього тато навіть видав Максимові мобільний телефон і гроші спеціально для поповнення рахунку. Умова одна — не вимикати апарат. А Денисова мама теж була не проти. Він старший у родині, крім нього, ще двоє молодших, братик і сестричка, батька нема. Тому жінка, яка втомлювалася на кількох роботах, неабияк зраділа — нехай її хлопець трошки відпочине в горах. Не все ж йому кожного літа до баби в село перебиратися.

Єдине, чого ніхто в цій ситуації не врахував — Максим Білан і Денис Черненко поки що справжніми друзями не були. Надто мало в них спільного. Максим багато читав, міг дати раду комп'ютеру, без проблем користувався Інтернетом і чудово грав у шахи. Денис книжок майже не читав, хіба комікси в журналах про супергероїв. Кіно так само не дуже любив, не кажучи вже про театр. Може, все б змінилося, якби не треба було хлопцеві на правах старшого чоловіка в родині допомагати мамі з меншими дітьми, ходити по крамницях, виконувати іншу дрібну хатню роботу. Зате Черненко щиро захоплювався спортом, вважався перспективним спортсменом, був улюбленцем їхнього вчителя фізкультури Олексія Валерійовича і навіть зайняв призове третє місце у змаганнях за Золотий кубок.

Халепа з Золотим кубком, до речі, і познайомила хлопців. А далі події якось самі собою розвиватися почали: стрибала ця дивна парочка з пригоди в пригоду. Ось і тут, у Шешорах, буквально кілька днів тому. Не встигли приїхати, як спочатку посварилися, потім опинилися самі під дощем серед темного лісу, і закінчився цей день сутичкою з потойбічними силами. Правда, коли наступного дня розвиднилося, нечиста сила зникла. Точніше, набула цілком реальних обрисів одного місцевого шахрая. Але, як не крути, викрили його Білан і Черненко.

Ця історія особливо не розголошувалася. Та головне — вона відбулася на Оксаниних очах і навіть за її безпосередньої участі. Звісно, після такого Максим і Денис стали для дівчини беззаперечними героями. Все б нічого, але Оксана Дорошенко, яку ще називали Тіною, вирішила — відтепер їхня компанія, котра склалася зовсім випадково, повинна стати нерозлучною.

Тому, коли Оксану запросили в гості до міста Львова, вона сказала: поїде, якщо хлопців теж запросять. І потім поставила обох перед фактом — їдемо всі.

«Гурт Тіни» не переміг на фестивалі, але й задніх не пас — четверте місце плюс приз глядацьких симпатій за оригінальність виконання. Друге місце здобув гурт «Мавка» зі Львова. Солістку групи так і звали — Мавка. Тобто, називалася вона Марійка Чепеляк, але всі, навіть рідні батьки, кликали дівчинку Мавкою.

«Гурт Тіни» подружився з «Мавкою». Марійка-Мавка навіть казала Оксані-Тіні, як це несправедливо, що їм поставили нижчі оцінки. Хоча Оксана й переконувала, що все то пусте, Мавка всерйоз цим перейнялася. І за день до того, як всі учасники мусили роз'їжджатися по домівках, сказала Оксані:

— Все, колего, я домовилася — моя мама нас чекає. Побудеш пару днів у Львові, погуляємо. Ти ж ніколи не була, правда?

— Правда, — погодилася Оксана. — Мені було б справді цікаво. Ось тільки ми тут з Тарасом Петровичем, це наш учитель і він за нас відповідає. Потім, з батьками треба погодити...

— Спочатку з батьками! — заявила Мавка. — Думаю, як вони не будуть проти, то і ваш пан Тарас не заперечить. А моя мама дуже просто переконує людей. Вона психологом працює.

— Ну, в такому разі ще одна проблема: хлопці. Ми — команда, і без них я нікуди, — вперлася Оксана.

— І то не є проблема! — вигукнула Мавка. — У нас велике помешкання у старому місті. Чотири кімнати, навіть вода тепла постійно є, своє опалення зробили. Місця всім стане, ми живемо лише втрьох: мама, тато і я. Піду дзвонити і домовлятися!

За п'ятнадцять хвилин усе було вирішено. Лиш тоді Оксана і Мавка виловили Білана з Черненком і поставили їх перед фактом:

— Не можна дівчат підводити. Запрошують — треба їхати.

Мавка при цьому додала:

— Без вас, хлопці, Оксанка нікуди їхати не хоче. Бачте, як вона вам довіряє. Цінуйте і шануйтеся!

Становище відразу стало безвихідним.

Глава 2

Максим вирішує все

Першим усю слизькість ситуації зрозумів Білан.

— Порадитися треба, — поважно відповів він, після чого взяв Черненка за лікоть і відвів у бік.

Той ще на ходу вивільнив свій лікоть і тепер зиркав на Максима не надто дружньо.

— Що ти там ще придумав? Для чого радитися? Додому — і все, — буркнув Денис.

— Взагалі-то я не проти, — дипломатично почав Максим. — Більше того — я не хочу, аби дівчиська з нас мотузки вили і свою дівчачу волю нав'язували.

— Правильно! — Денис якось відразу відтанув, навіть настрій у нього помінявся. — Ще чого бракувало! Поманили дві дівиці двох мужчин пальчиками — і все, звольте їхати з ними хтозна куди!

— Ну, скажімо, не хтозна куди, а до старовинного міста Львова. Або міста Лева, як там його називають. Це місто-пам'ятник, там збереглася унікальна міська архітектура. Ти бував там?

— Нє-а, — Черненко гойднув головою.

— Я також, — кивнув Білан. — І тепер ми з тобою раптом можемо там опинитися. Причому грошей це нам не коштуватиме жодних. Натомість можемо відчути на собі традиційну галицьку гостинність...

— Яку? — не зрозумів Денис.

— Львів вважається центром Галичини, — терпляче пояснив Максим. — Це такий історичний регіон України, колись тут було Галицько-Волинське князівство. У Львові, я читав, є навіть пам'ятник Данилу, галицькому королю. Але це так, коротенька історична довідка. Я тут бачив старенький путівничок Західною Україною, де написано: «Край славиться неповторною та щирою галицькою гостинністю». Ось і перевіримо це.

— Так, — Денис спохмурнів. — Я щось не зрозумів: ти граєш на полі цих дівок і вмовляєш мене їхати з ними?

— Нічого такого! — Максим виставив перед собою руки долонями вперед. — Я просто розмірковую вголос. Дивись: звідси, з Коломиї, до Львова нас довезуть автобусом, на якому приїхала Мавка з компанією. Там, у Львові, поселять у старому будинку в центрі міста. Годуватимуть, кілька днів водитимуть містом. До чого тут дівчиська, якщо наша з тобою вигода — очевидна?

— Не бачу я вигоди, — Черненко насправді не мав що заперечити приятелеві. Та він не любив, коли якісь цікаві та корисні рішення приймаються за нього.

— Чого ти вдома не бачив? А тут затримаєшся всього на кілька днів. Зате побачиш, крім оцього, — Максим обвів рукою прикарпатський краєвид, що відкривався відразу з двору турбази, де їх поселили, — ще щось цікаве. Повернешся до Києва — все, знову сюди не скоро потрапиш. Запрошення дівчат — лише привід, аби продовжити пізнавальну екскурсію.