Комісар Мегре і Кіціус - Лапікура Валерій (книги полные версии бесплатно без регистрации TXT) 📗

— Ну, так уже і по двадцять вісім…

— Добре, по двадцять сім із одним вихідним. Тепер перейдемо до Кіціуса. Хочете, я вам скажу, що ви зараз робите? Ви спочатку позакривали всі його справи, а тепер чіпляєте на нього ж подвиги інших злодіїв, на яких ви обламалися. І взагалі, крім вищезгаданого злодія з ломиком, якого заловила вищезгадана бабця, у вашому нудному житті був лише один світлий момент — коли вбили Кіціуса. Переходимо до заключної частини моєї промови. Для чого існує ваша славетна бригада? Якщо ви вже самі професійні імпотенти, то хоча би не підкладайте свиню колегам з інших бригад. То що? Будемо допомагати чи дочекаємося взаємності на кшталт «від нашого свинарника — вашому свинарнику»?

Виписки зі справ Кіціуса я одержав уже надвечір. А вранці залетів до «злодійської» бригади з криком:

— Дайте мені того, хто це писав, я його примушу всю цю брехню з'їсти без солі!

Начальник бригади широкими грудьми закрив підлеглих:

— Ну, так уже одразу і з'їсти! Сирота, давай поговоримо. Хлопці — робіть терміново каву! Тільки не оту гидоту, якою ми вгощаємо, а ту, яку самі п'ємо.

Сіли. Попили кави. Колеги порозбігалися, начебто у справах, залишивши свого начальника мені на поталу. Він, щоправда, спочатку монастирську послушницю з себе вдавав:

— Я тебе взагалі не розумію, Олексо. Нормальні адреси, заяви потерпілих, список вкраденого… стовідсотково почерк Кіціуса.

— Нормальні, кажеш? А це ось що? Дивись, я спеціально підкреслив: цей будинок… оцей і оцей.

— А що таке? Адреси як адреси.

— Та нічого. День хороший. Хоча — увечері, кажуть, дощ буде. А вночі дехто маму кликатиме. Я ці будинки добре знаю. На жодному з них — чуєш, на жодному! — немає навіть натяку на карнизи. Кіціус не муха, щоб по рівній стіні лазити. Він добирався до вікна по карнизу, аби вслизнути у кватирку. І робив це завжди вночі. Забув, чи що? А ці крадіжки відбулися вдень. Прошу, читай: «Після повернення з роботи виявила відсутність грошей і наступних цінних предметів…» Це інший злодій. Він краде ключі у хазяїв на роботі. Блискавично обкрадає їхні квартири і підкидає ключі назад. Більше того — сліпота ви моя куряча, — хтось звернув увагу, що всі потерпілі з цієї групи працюють у одній установі? Достатньо великій, на сотні робітників, але одній. Треба шукати людину, яка має вільний доступ до всіх приміщень, і до якої так звикли, що не звертають уваги. Але для вас це надзвичайно складно! Вам простіше навішати на мертвого Кіціуса чужі епізоди, скласти прекрасний звіт, а потім крутити дірки в мундирах для свіжих нагород. Ну, нічого. Я вам зараз таке зроблю, що ви забудете дорогу додому, а ваші діти будуть знати вас виключно з фотографій.

— Сирота, ти куди пішов?

— Не до замполіта. І навіть не до Генерала. Я пішов обдзвонювати всіх моїх знайомих дільничних інспекторів. А їх у мене пів Києва. І всі мене поважають.

— Бити будете?

— Гірше. Попрошу брати на облік усі побутові крадіжки. Аж до зникнення старих кальсон з балкона і двох шматків рафінаду з цукорниці.

Начальник відділу був готовий заплакати.

— Сирота, май совість. Ти ж такий, як і ми.

— Якщо я такий, як ви, то нічого про совість згадувати. Знайшли у кого просити. Думали, закопаєте всі «висяки» разом із Кіціусом — і все? Я вам влаштую таку статистику, що вас начальство натягне, як голодні матроси портових курв.

— Сирота, у нас діти, між іншим.

— Не тисни на гуманізм. У мене теж діти… десь є… мабуть. Чорт із вами, знайдете, чий мішок — забуду. Не знайдете — посивієте черговими на «жабі».

Олекса Сирота:

Моя погроза подіяла. Колеги одразу взялися до роботи:

— Кажеш, мішок у багажнику привезли?

— В багажнику. Є експертиза слідів бензину і мастила.

— Так, бензин у каністрі, мастило в банці. Нормальний набір. Закладемося, що машина казенна.

— Мішок, швидше за все, казенний, але його могли позичити на базі і для власної машини. Або вкрасти.

— Власна для такого діла, як трупи возити, не дуже придатна. Даішники люблять вночі приватників зупиняти: що робиш у таку пору, чого не спиться, куди їдеш, покажи, що везеш. З державною простіше: хазяїна на дачу катав. Чи в аеропорт їду по начальство… а потім, є службові машинки з такими номерами, що їм лише козиряють.

— Тіпун тобі на язика.

Дискусія розгоралася так жваво, що я вже у неї не втручався. Сидів і уважно фіксував аргументацію. А колеги, здається, і самі захопилися не на жарт:

— А може, таксі?

— Я би таксі не брав. Пам'ятаєш, на чому Оганесян — ну, той московський грабіжник — погорів? Він зазвичай телевізори брав, тоді це був дефіцит, і мусив таксі замовляти. От водії його і запам'ятали. У таксистів пам'ять професійна.

— А скільки у нас таксопарків?

— Таксопарків небагато, а от автопарків до біса. Плюс відомчі автобази. Є такі, що там по три машини стоять, а є й по півсотні. І переважно легковушки. Втомишся шманати!

— А хто тебе, дурню, примушує бази шманати? Є центральний склад автопостачання.

Через нього все йде — від запасних двигунів до шмаття для обтирання бруду. Отам і шукай.

— У сільгосптехніки свої склади.

— Ти ще скажи, що Кіціуса з Жабокричів у Київ привезли. Ні, всі знають, що на КПП після першої ночі фіксують усі номери машин, які в'їжджають і виїздять з Києва. Вбивця наш, місцевий. Місто як п'ять пальців знає… Сирота, є версія, хто його вбив?

— Є версія, хто НЕ вбивав. Як нікому не розкажете, то поділюсь. Це не свої, блатні, не ваша бригада… цить, не гудіть!.. Ймовірно — хазяїн квартири, в яку він заліз.

— Мої співчуття, Сирота. Вбивця — мужик серйозний, і з нервами у нього все гаразд. І до того ж нахабний. Інший на його місці злякався б, що хоч і злодія вбив, але все ж таки вбив. Заховав би труп так, щоб якомога довше шукали. А цей нам під двері підкинув із натяком: раз ви мене не можете від злодіїв захистити, побігайте тепер, пошукайте, чия це робота. А я посміюся.

— Н-да, цікавий момент. Я про це не думав.

— Бачиш, Сирота, і ми на щось здатні, крім статистику підправляти.

— Хлопці, а як же цей ваш нахабний і сміливий та не помітив, що мішок зі штампом?

— Не вмикав світла у квартирі — раз, вимкнув світло на сходах, коли труп ніс — два, машина у темному місці стояла — три. А головне — дуже поспішав, тому і не помітив.

— Нам колись Старий розповідав: зять тещу прибив, порубав на частини, запакував і розвіз по смітниках. А оскільки дуже квапився, то не помітив, що голову поклав у посилочний мішок із власною адресою.