Сліди СС - Самбук Ростислав Феодосьевич (читаем книги бесплатно .TXT) 📗
— Як ви дізналися, що Ангель користувався прокатною машиною? — запитав інспектора.
— Він узяв таксі напроти контори по прокату автомобілів. Поліцейський, побачивши, що не зможе затримати Ангеля, зайшов у контору і розпитав хазяїна.
— Погано, — мовив Бонне скрушно. — Він міг…
— Налякати хазяїна?.. — зрозумів його Кноль. — На щастя, поліцейський виявився тямущим. Він сказав, що розслідує незначну дорожню пригоду, поцікавився щойно повернутими автомобілями і дізнався, що рожевощокий клієнт здав «крайслер», який брав за два дні перед тим.
— Сподіваюсь, за цією конторою встановлено нагляд?
— Одразу ж. Ми не контактувалися більше з хазяїном, чекаючи на вас.
Бонне подивився на Кноля з задоволенням.
— Гадаю, ви не зробили б похибки, якщо б допитали його самі.
Кноль ніяк не зреагував на цей комплімент. Знайшов за потрібне лише пояснити:
— Вам краще відомі всі аспекти справи, і ми вважали, що ви допитаєте його кваліфікованіше.
Бонне непомітно скосив очі на інспектора: чимдалі Кноль усе більше подобався йому. Попросив:
— От що, інспекторе, необхідно проаналізувати об'яви у пресі. Пропозиції роботи для дівчат. Ці типи оголошують, що потрібні дівчата для роботи продавщицями, офіціантками, манекенщицями. Стандартні вимоги: гарна зовнішність, не старші двадцяти — двадцяти чотирьох років…
— Газети не тільки віденські?
— Звичайно. Як правило, такі бандити воліють мати справу з провінцією.
— Там наївніші дівчатка?
— І менше шансів зіткнутися з поліцією…
— В цьому є сенс, — ствердив Кноль. — Завтра матимете інформацію.
— Завтра? — здивувався Бонне. Він знав, що віденська поліція славиться своєю оперативністю, та ніяк не міг подолати природженої зверхності парижанина, для якого і Відень — закутень.
Кноль зрозумів його по-своєму. Глянув на годинник.
— Уже чверть на дванадцяту, — пояснив, — тож сьогодні наша інформаційна служба зможе проаналізувати лише віденські газети.
— Нехай буде завтра… — відказав комісар недбало. — А сьогодні ми влаштуємося в готелі і після аудієнції у вашого начальства почнемо роботу.
— Мій шеф прийме вас о пів на першу… — Кноль загальмував біля під'їзду.
Дзеркальні двері, респектабельний швейцар — все свідчило про фешенебельність «Амбасадора».
«Що ж, комісарові Інтерполу не личить мешкати у другосортних закладах», — схвально подумав Бонне, хоча й не дуже любив першокласні готелі за їхню бундючність і зовнішній блиск. Йому подобалися середньої руки пансіонати з доброзичливою господаркою і балакучими покоївками: і приємніше, і дешевше. Та бог з ним!
Рівно о пів на першу Бонне зустрівся з шефом Кноля — мовчазним пристаркуватим поліцейським чиновником. Певно, той був більше чиновником, ніж поліцейським — бесіда носила суто формальний характер, але Бонне залишився задоволений: шеф давав їм з Кнолем цілковиту свободу дій.
Вийшовши з його кабінету, Бонне запропонував інспекторові одразу ж поїхати до прокатної контори і здивувався, коли, замість відповіді, Кноль запитав у нього, о котрій комісар обідає. Бонне і сам не знав, коли обідає, надто під час слідчої гарячки: іноді перехоплював щось на ходу в ресторані чи кафе, частіше обмежувався бутербродами і мартіні або взагалі забував про їжу. Та Кноль, певно, ставився до себе з більшою повагою і примусив комісара прилучитися до таємниць віденської кухні. Бонне знайшов її пристойною, хоча обід був заважкий — після нього хилило на сон. Улаштувавшись в автомобілі, комісар подумав, що і справді не Зле було б з годинку покуняти. Та щастя тривало недовго: їхній «мерседес» звернув до якогось забитого машинами проспекту — вони ледь повзли, і Бонне, задихаючись від смогу, подумав, що віденські вулиці зовсім не відрізняються од паризьких і що скоро бідним городянам доведеться ходити в протигазах.
Контора по прокату автомобілів була розташована на тінистій вуличці, забудованій старими три- і чотириповерховими будинками, яка відгалужувалася од магістралі, що за містом переходила у так званий автобан — шосе з одностороннім рухом.
Кноль приткнув «мерседес» мало не впритул до рекламного щита, який запрошував скористатися з послуг контори пана Шрюбберса. З реклами просто на «мерседес» летів, розтинаючи повітря, білий спортивний автомобіль, і ця потужна машина наче уособлювала респектабельність фірми Шрюбберса — той, хто дає вам напрокат такого звіра з трьохсотсильним серцем, не може бути дрібним ділком.
Бонне позіхнув і відчинив дверцята. Підвів очі і побачив на тротуарі за два кроки від «мерседеса» поліцейського. Здивувався: коли вони під'їжджали, його ніби не «було.
Кноль пояснив:
— Я попередив сержанта Урбана. Можливо, ви захочете розпитати його…
Комісар подякував кивком — слово честі, це не інспектор, а цілий скарб. Запитав у поліцейського:
— Де ви побачили того типа?
Урбан вказав на місце, метрів за тридцять від перехрестя.
— Я стояв там… Ангель вийшов від Шрюбберса і відразу зупинив таксі. Він проїхав повз мене, і я впізнав його… — Урбан витяг з кишені фото, показав Бонне. Комісар із задоволенням взяв картку, згадавши, як сфотографував Ангеля на курній дорозі під Танжером: завжди приємно побачити справу рук своїх. Кивнув сержантові, аби той продовжував. — На жаль, таксі вклинилося в потік автомобілів, і я не зміг наздогнати його. Відразу подзвонив до комісаріату, щоб затримали таксі…
— Його затримали через годину, — додав Кноль, — та Ангеля вже не було. Таксист пояснив, що пасажира, котрий зупинив його біля контори Шрюбберса, він висадив десь поблизу від оперного театру і не звернув уваги, куди той пішов…
Бонне повернув сержантові фото.
— Навряд чи знову зустрінете його. Ангель обережний і не ходить двічі за одною і тією ж адресою. А тепер, — круто повернувся, — до контори. Сподіваюсь, пан Шрюбберс там?
— Він воліє сам вести справи з клієнтами, — пояснив сержант.
— Це ви добре придумали: дорожня пригода… — схвалив Бонне. — Отже, версія залишається тою ж, панове, ми розслідуємо дорожню пригоду. І я ніякий не комісар, а експерт… Це виправдає мою неможливу вимову…
Власник контори пан Шрюбберс був схожий не на солідного комерсанта, а на гаражного слюсаря. Сидів не в конторі, а вештався по гаражу в досить-таки засмальцьованому комбінезоні. Всюди совав свого носа, лаявся з механіками і, здається, знав хвороби кожної з півста своїх машин, починаючи від простого і надійного «фольксвагена» і кінчаючи розкішним «понтіаком» останнього випуску. Був допитливий і, певно, проаналізувавши розмову з сержантом, дещо зрозумів, бо мовив одразу:
— Я сам обдивився той «крайслер», панове, і клянусь честю, він не був в аварії. Навіть подряпинки на ньому нема. Ви можете самі переконатися в цьому… — шмигонув у вузький прохід між машинами і поманив звідти поліцейських. — Ось цей «крайслер», прошу, можете хоч обнюхати його, нічого не знайдете.
Бонне обійшов навколо красивого двоколірного — спіла вишня і слонова кістка — лімузина.
Гарна машина, ошатна, як лялечка, в такій добре їхати кудись до моря з вродливою молодою дівчиною. Зітхнув, уявивши себе за кермом — чорт, і комісарові поліції не чуже все людське! — і поспішив запитати Шрюбберса:
— Ви, звичайно, реєструєте прізвища клієнтів?
Той почав пояснювати:
— Ми надаємо машини тим, хто має…
— Я знайомий з умовами видачі автомобілів напрокат, — перебив його Бонне. — Ви пам'ятаєте клієнта, котрий останній їздив на цьому драндулеті?
— У мене нема драндулетів, — образився Шрюбберс. — Цей «крайслер» коштує…
— Пробачте, це справді гарна машина.
— Отож, — блиснув очима хазяїн, — і тому її беруть люди, у котрих є дещо тут… — вказав пальцем на кишеню піджака. — Та я й сам не дам її якомусь жевжику. Після розмови з сержантом я зазирнув у свою книгу, панове, хоча, власне, міг би цього не робити… — зсунув на потилицю берет. — Тут ще трохи залишилось, і пам'ять не підводить… Я знав, «що поліція цікавитиметься тим клієнтом, — сержант надто вже ходив околясом. Але ми також не в тім'я биті, розуміємо, що до чого. Цим «крайслером», панове, користувався пан Вейзенфельс. Йоахім Вейзенфельс, підданий Іспанії, турист, який, мабуть, вирішив помилуватися нашими Альпами. Чудовий відпочинок, панове, можу порекомендувати гарний пансіонат у Штірії. Чисте повітря, смачна їжа і всі» красоти…
