Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Детективы и триллеры » Криминальные детективы » Скіфська чаша - Самбук Ростислав Феодосьевич (лучшие книги читать онлайн бесплатно без регистрации .TXT) 📗

Скіфська чаша - Самбук Ростислав Феодосьевич (лучшие книги читать онлайн бесплатно без регистрации .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Скіфська чаша - Самбук Ростислав Феодосьевич (лучшие книги читать онлайн бесплатно без регистрации .TXT) 📗. Жанр: Криминальные детективы. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Щоправда, Маринин оптимізм виявився трохи перебільшеним, і не тому, що Каштанов не пішов Хаблакові назустріч, навпаки, полковник трохи розвантажив капітана: просто наступного ж дня з’ясувалося, що дістати шпалери, котрі повністю б задовольнили Маринині смаки, майже неможливо. Зрештою, Хаблак усе ж розв’язав це питання: знайшлися знайомі в госпторзі, через них капітан потрапив до підсобки магазину “Киянка”, точніше, не Хаблак, а Марина, бо Сергій не дозволив би собі, навіть заради найрозкішніших шпалер, відвідати підсобку. Марину ж не дуже бентежили ці тонкощі, головне для неї на цьому квартирному етапі було дістати шпалери, й вона дістала їх: зеленкуваті, спокійних тонів для спальні, й рожеві, набивні, з якимись химерними квіточками для вітальні.

Тепер у них була не просто кімната, як раніше, а вітальня, і, нарешті, доклеюючи шпалери, Хаблак відчув усю важливість та врочистість цієї події.

Марина відчинила вікно, щоб вітальня скоріше висохла, Хаблак, прилаштувавши поверх шпалерів вузеньку стрічечку, яка відразу надала кімнаті якогось довершеного вигляду, сів на табуретку посеред вітальні, з задоволенням оглядаючи творіння рук своїх і Марининих. І саме в цей час пролунав дзвінок — затяжний і вимогливий. Сергій першої миті подумав, що задзвонив телефон, який стояв на підлозі в кутку кімнати, задзвонив уперше, бо ще ніхто не знав їхнього нового номера; з роботи й знайомі дзвонили до старої квартири — на завтра було заплановане переселення, мусили прийти Хаблакові товариші, щоб перетягти меблі: добре, на поверх нижче, жартували, якби навпаки, це коштувало б зайвої пляшки. Марина вже купила в гастрономі кілька — на різні смаки, вже й закуску приготувала, залишилося наварити картоплі й зробити салат.

Але телефон у кутку мовчав, і Хаблак нарешті збагнув, що дзеленчить дзвінок біля дверей їхньої квартири, це був перший дзвінок — цікаво, хто ж прийшов?

Сергій повільно підвівся, ступив крок до передпокою, та Марина випередила його, відчинила двері й зупинилася, дивлячись з подивом. Може, хтось помилився або завітав до Васюкових, не знаючи, що вони виїхали? Хаблак і собі вийшов до передпокою. Глянув через Маринине плече й побачив Дробаху — той стояв на сходовій клітці, ніяково посміхаючись і тримаючи в руках великий букет червоних і білих гладіолусів.

Побачивши Сергія і впевнившись, що не помилився, Іван Якович простягнув Марині квіти й мовив:

— Вітаю й бажаю, щоб гарно жилося. Щасливо й сонячно, бо квартира, здається, сонячна.

— Сонячна, — не знайшов нічого кращого, як ствердити, Хаблак і лише по тому заметушився: —Проходьте, будь ласка, ви в нас перший гість. Вибачте, що маємо такий вигляд… Клеїмо шпалери… Це — Іван Якович, — здогадався нарешті представити Дробаху Марині, — слідчий прокуратури, ти знаєш, ми з ним…

— Звичайно, знаю й рада, що, нарешті, познайомилися. — Марина взяла квіти й подала Дробасі руку.

Хаблак помітив, як дружина сковзнула оком по своєму не зовсім чистому фартухові, щоки в неї порожевішали, й Сергій зрозумів, що Марині потрібні принаймні кілька хвилин, щоб привести себе в порядок і не червоніти перед гостем.

— Ми ще не переселилися, — пояснив Дробасі, — встигли перенести тільки кухню. Може, піднімемось до старої квартири?

— Я буквально на хвилинку… — зашарівся Іван Якович. — Вибачте, здається, не дуже-то й вчасно…

— Ви у нас перший і найдорожчий гість! — рішуче поклав край його ваганням Хаблак. — І просто так вас не відпустимо. То більше, що саме кінчили роботу.

— Влаштовуйтесь на кухні, — розпорядилася Марина, — а я зараз… Гляну, як там мама із Степасем. — Підштовхнула Сергія до коридора. — Картопля вариться, доглянь. І постав квіти у вазу. — Передала Хаблакові гладіолуси, посміхнулася Дробасі, наче старому знайомому. Той почав щось казати, проте Марина вже висковзнула з квартири, і слідчий лише склав пальці рук, трохи розгублено постукав пучками об пучки, певно, хотів за звичкою подмухати на нігті, та втримався й повернувся до Хаблака.

— Ну, показуйте ваші хороми, — попросив, буцім і справді потрапив до хоромів, а не до звичайної, не дуже-то й габаритної стандартної квартири.

Хаблак пропустив Івана Яковича до щойно обклеєної рожевими шпалерами вітальні. Без меблів і з великим вікном вона видавалася значно більшою, ніж була насправді, — Хаблак заметушився, прибираючи каструлю з клеєм та пожмакані газети, а Дробаха підійшов до розчиненого вікна, сперся руками об підвіконня й застиг, вражений.

— Тут вам, капітане, — нарешті відірвався від вікна, — не те, що в місті: цегельна стіна навпроти чи залізний дах сусіднього будинку… Простір, і Лавра златоглава, боже мій, яка краса, сидиш, а під вікном пароплави — такого не придумаєш. Оце — найголовніша перевага вашої квартири, Сергію Антоновичу: сонце, повітря й Дніпро… А шпалери гарненькі, — нараз додав без усякого переходу зовсім іншим тоном і погладив долонею рожеву стіну. — Веселенькі.

— Марина вибирала, — похвалився Хаблак і запропонував Дробасі перейти до другої кімнати. — А тут буде спальня.

Слідчий постояв на порозі й чомусь сумно зітхнув.

— Ви якого року? — запитав нараз.

— Сорок восьмого.

— Тридцять один… А я одержав окрему квартиру чотири роки тому. Зрештою, все закономірно, і я радий за вас.

Хаблак трохи засоромився, наче був винний у тому, що Дробаха кращі свої роки прожив десь у комунальних нетрях, та зовсім не надовго, бо ніщо не може зіпсувати настрій, коли в квартирі так гарно пахне клеєм і сонячні зайчики ширяють по ще вологих шпалерах.

На кухні Марина встигла навести хоч якийсь порядок, як на її думку, зовсім відносний і, так би мовити, первісний. Хаблакові, правда, видавалося: щось поліпшити тут важко, проте Марина кілька разів переставляла на буфеті бляшані коробки для круп, цукру та різних спецій, зрештою, все ж лишилася невдоволеною й відклала остаточне розв’язання цього питання на краще майбутнє, після новосілля, коли матиме більш часу й зможе подивитися на все навкруги спокійно й не поспішаючи.

Картопля парувала, Хаблак попробував її ножем і вирішив, що зварилася, він злив воду й виклав картоплю в глибоку емальовану миску: зробив це своєчасно, бо грюкнули двері й з’явилася Марина — здавалося, минуло лише кілька хвилин, а кохана дружина, яка просиджувала перед дзеркалом іноді по півгодини й більше, встигла впоратися зі своєю зовнішністю, навіть підмалювала синім повіки.

Спочатку Дробаха заперечував проти Хаблакових приготувань, проте мусив змиритися, а Марина зауважила, що робочий день уже закінчився й ніхто не зможе засудити навіть прокурорського працівника за чарку горілки, тим паче з холодильника, запотілої й настояної персонально нею, Мариною, на чорній горобині,— певно, Іван Якович ще не пив такої, а це неймовірно смачно, не кажучи вже про користь.

Чорноплідна горобина чомусь переконала Дробаху, що правда, Хаблак здогадувався: були б замість неї звичайні цитринові скоринки, Дробаха також не заперечував би, либонь, він би й не заперечував проти ненастояної білої — яке це має значення, коли з пляшки стікають холодні росяні краплини, а посередині столу смачно парує молода картопля, приправлена свіжим кропом і маслом.

Хаблак над усе на світі полюбляв молоду картоплю з кропом, правда, вона смакувала йому із салом і шкварками, але ж у зв’язку з візитом Дробахи сало подали на стіл, так би мовити, у чистому вигляді для збільшення асортименту закусок, а картоплю Марина щедро заправила маслом, вона видалася Сергієві не гіршою, ніж із салом, принаймні одразу попросив добавки — добре, що зварили повну каструлю.

Та й Дробаха не скаржився на відсутність апетиту — дивлячись, як швидко зникають зі столу наїдки, Марина затурбувалася й почала прикидати, що є в загашнику, але картопля з маслом виявилася настільки калорійною, що вже хвилин через десять Дробаха поклав виделку, обтер паперовою серветкою губи й попросив склянку чаю. Він не пив за обідом мінеральної води, не запивав нею навіть горілку, а от склянку аж чорного чаю міг випити після грибів, борщу чи, як зараз, картоплі. Чай смакував йому завжди: в мороз чи спеку, вранці, натщесерце чи перед сном, особливо полюбляв пити його у поїзді — непоспішливо, дивлячись на мінливі краєвиди за вікном і розмовляючи про якісь дрібниці з випадковими знайомими.

Перейти на страницу:

Самбук Ростислав Феодосьевич читать все книги автора по порядку

Самбук Ростислав Феодосьевич - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Скіфська чаша отзывы

Отзывы читателей о книге Скіфська чаша, автор: Самбук Ростислав Феодосьевич. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*