Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Юмор » Юмористическая проза » Претенденти на папаху - Чорногуз Олег (бесплатные онлайн книги читаем полные версии .TXT) 📗

Претенденти на папаху - Чорногуз Олег (бесплатные онлайн книги читаем полные версии .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Претенденти на папаху - Чорногуз Олег (бесплатные онлайн книги читаем полные версии .TXT) 📗. Жанр: Юмористическая проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Та, кажуть, одружується… — знову посмілів Понюхно.

— Хто каже?! Ви кажете? Куди йому одружуватися! Он мадам Карапєт прибігала, донька його на суд подала!…

— Аліментів вимагають? — висловив припущення Хлівнюк.

— Тільки батьківства. Аби воно погодилося, то йому ще й платили б. Ця ж дама весь свій вік по магазинах проробила. А та ж у ресторані…

— Колосаль! — вихопилось у Масіка.

— Що «колосаль»? — зреагував Стратон Стратонович.

— Ресторан колосаль! Грандіозно! Шик! Чорна ікра! Балик Дарницький!

— Ну-ну, — зупинив його Стратон Стратонович. — У мене вже й так соки виділяються. Після оцієї вашої закусі шлунок не дуже запрацює…

— А чого, Стратоне Стратоновичу, ковбаска домашня, — насмілився подати голос Понюхно. — Євмен Миколайович з дому приніс. Варенички ще теплі! З капустою! Відбивні!.. — смакував Іраклій Йосипович, прицмокуючи губами.

Зайшов оптимістично настроєний Грак.

— Де це ви так довго були?

— Першого чи другого разу? — перепитав Грак.

— Де першого — ми вже знаємо… На курорті! — він почав детально роздивлятися Грака: видовжене обличчя ніби набрало еліпсоподібної форми, з'явилися друге підборіддя й тепла невимушена посмішка, як у людини, що вчинила не злочин, а подвиг. — Вас що там — бутербродами з ікрою годували?

— Де, у буфеті?

— На курорті… Що так мармиза закруглилась… А що там смачного в буфеті, окрім мадам Карапєт?

— Горілка, джин, коньяк…

— А де це там той джин узявся? Чи цей джин бердичівського виробництва?

— То там бердичівського, то я знаю…

Ковбик ніяк не зреагував на Ховрашкевича — немов підпилий водій на тверезого автоінспектора. Він тільки глянув на порожню пляшку коньяку і запитав:

— А що там у неї за коньяк?

Панчішка перехопив той погляд і підморгнув Гракові: «Збігай, йолі-палі! Візьми грамів сто п'ятдесят». Граку не треба було довго пережовувати.

— То я миттю, Стратоне Стратоновичу!

— Миттю, миттю… Тільки дивіться, не затримайтесь там так, як у міліції…

Грак випарувався з кімнати.

— Послухайте, Карапєт, — безцеремонно звернувся він до буфетниці,— вам не здається, що пора купити окуляри, аби помічати верхні розподілки на мензурці, в яку ви наливаєте коньяк?

— Так як ти п'єш, — безцеремонно відповіла Карапєт, — і вообще… то тобі можна наливати й половину… Все одно виллєш у мій вазон або під стол… Тільки алкоголь переводиш… Не можеш пити водки — пий молоко…

— Молоко зближує тільки дітей з мамочками. А мамочок з людьми зближує коньяк і горілка, каже ваш зять Сідалковський. Так що ви мені не псуйте очей, не примушуйте додивлятись до позначок — наливайте, скільки треба…

— Скільки положено, стольки ллю. І вообще, не морочи мені мензурки, — розгнівалась Карапєт, почувши прізвище Сідалковського…

Коли Грак повернувся в кабінет і поставив перед Стратоном Стратоновичем склянку з коньяком, Карло Іванович Бубон запитав:

— Шановний, а як ваш Стратончик?

Він таки любив дітей, чого не можна було сказати про Сідалковського.

— Дякую, Карле Івановичу, росте!

— Посиділи б там довше, то був би вже не Стратончик, а Стратон Стратонович… Дякуйте моїй м'якосердечності, Грак, що взяв я вас на поруки. Кукурікали б ви там… Боюсь, не соціологією ви б займалися, а хімією— перейшли б з оцього коньяку на аш два о… Додуматися тільки! Взяли в баби гроші…

— Ну, то було не зовсім так… — підняв угору два пальці Ховрашкевич, якому сьогодні Стратон Стратонович не давав слова сказати. — То було…

— Сядьте! До вас же чарка не п'ється…

— Вона то не п'ється, але я повинен висловитись…

— Ви вже висловились — і досить-таки чітко. Як останній… — Ковбик ледве стримувався. — І тепер ви мені тут марші Шопена не висвистуйте… Як флюгер до вітру, так ви до начальства… Я це кажу так різко, бо ви мали нахабство позаочі й про мене так сказати…

— То не зовсім так… Он свідок Октавіан… Якраз перед цим я й справді про вас казав… Але що я казав? Я казав, що ви мудрий… Що ви дипломат… — повернувся лицем до Стратона Стратоновича, а спиною до його підлеглих Ховрашкевич.

— Ну, мені вже тут робити нічого, — образився Стратон Стратонович і підвівся. — Час трибунам і ціцеронам поступитися…

— Ви вже повторюєтесь, Стратоне Стратоновичу! — кинув з порога Євграф.

— Ви, до речі, теж, — натякнув Ковбик Сідалковському на повторний суд з Карапєт. — Тільки Бубону клопоту завдаєте…

Хряснув дверима і пішов геть.

РОЗДІЛ XXIX,

написаний переважно в залі судових засідань, але в ньому згадуються також барвиста японська ковдра, міжміський телефонний дзвінок з короткими інтервалами, граф Монте-Крісто, таємничий папірець, мініатюрні сльозинки під мікроскопом, золотий якір для Еліани, меблевий гарнітур «Агнеса» і ветеринарна освіта Грака

Уранці, коли задзвонив телефон, Сідалковський ще ніжився у теплій постелі. Вставати не хотілось. М'яка й легка барвиста японська ковдра, як молода жінка, ніжно тулилась до теплого, напахченого, як шовкова хустинка парфумами, тіла. Він спав, як у саду. Звечора наливав у постіль різних одеколонів, і ці пахощі, як лугове різнотрав'я, духмяніли у нього в кімнаті до самого ранку. Інколи він ще брав пахучий тютюн «Золоте руно», набивав ним подаровану кимось люльку і димів, обпікаючи нікотином язика, але не затягуючись. Він просто любив цей запах.

Телефон дзвенів, аж підстрибував. «Мабуть, дзвонить Ядвіга, — подумав. — Хай дзвонить. Що я їй скажу?.. Пора кінчати з тим, чого ще й не розпочав. Будинок розвалився ще до того, як у нього поселились…»

Сідалковський перевернувся горілиць, підклав руки під голову. В позолоченій рамі вікна стрибав золотавий зайчик: з однієї шибки-клітки в іншу. «Отак і я. Стрибав, стрибав і, здається, дострибався…»

Телефон не вгавав. «Яка самовпевненість… Наче точно знає, що я вдома. Ніякої вихованості! Не бере — значить не хоче розмовляти з тобою. А може, Айстра?!» Тепер вона ставала йому дорога як жінка, що кинула його, бо була ощасливлена іншим. Сідалковському навіть здалося, що дзвінки не звичайні, а міжміські: настирливі, різкі, з короткими інтервалами.

Потягнувся рукою до апарата, мовчки приклав до вуха трубку, не вимовивши ні слова. І почув чоловічий голос, зовсім незнайомий. Але стиль, манера висловлюватись — близька до манери Сідалковського.

— Я вас вітаю, улюбленець своїх і закордонних грацій!

— А коротше можна? — незадоволено буркнув Сідалковський.

— Я, очевидно, не туди потрапив? Це не квартира Сідалковського?

— Вона. А що?

— Тоді я вас зовсім не впізнаю, граф. Уперше чую, що ви втратили почуття гумору. Це з вами зранку завжди так?

— Веніамін Олександрович?! — аж підвівся на лікті Сідалковський.

— Власною персоною. Тільки ось автомобіль державний… Ви мені потрібні, Сідалковський, як повітря, як вода, як хліб до сала! Численні дами вашого безрозмірного серця хоч раз коли-небудь казали вам такі слова? Признайтесь! Але без гіпербол!

— Ніколи, але й ви мені потрібні. Оскільки ви вже заговорили про дам, то я вас повинен розчарувати… Та це не по телефону, а тет-а-тет!

— Одягайте труси і чистіть зуби! Через п'ять хвилин я у вас! — Жерех кинув трубку.

Сідалковський зустрів Жереха у повній парадній формі, яку він носив тільки у себе в кімнаті: вже знайомі нам індійські капці з позолотою й задертими носами, яскраві шкарпетки, штани від піжами й східний халат, усіяний мінаретами і аж трьома місяцями-ятаганами.

— Любий мій! — мовив Жерех, потискуючи теплі руки Сідалковського і водночас дмухаючи на свої замерзлі.— Сподіваюсь, ви не хворі? На вас лиця нема. Можливо, воно ще вчора було, але сьогодні ви його стерли…

— Жінки передчасно стерли, — посміхнувся блідо Сідалковський. — Я був не дуже економний у поцілунках.

— Любий мій, — повторив Веніамін Олександрович, скидаючи сіре пальто з бобровим коміром.

Перейти на страницу:

Чорногуз Олег читать все книги автора по порядку

Чорногуз Олег - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Претенденти на папаху отзывы

Отзывы читателей о книге Претенденти на папаху, автор: Чорногуз Олег. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*