Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник) - Вишня Остап (первая книга txt) 📗
Можу вас тільки зазнайомити з традиційною тактикою, якої ви повинні дотримуватися при оцінці рушниці чи будь-якого іншого охотницького приладдя, – коли вас запитуватимуть чи прохатимуть таку оцінку дати.
– Бачили моє ружжо? – питають у вас.
– Ні, не бачив!
– Ось, подивіться!
Ви берете рушницю й уважно її розглядаєте. Обов’язково при цьому подивіться на світло у стволи, попробуйте курки, зважте її на руці, націльтесь з неї. Причому націляйтесь разів кілька, швидко й рвучко прикладаючи ложу до плеча, – це значить, ви пробуєте, чи прикладиста вам ця рушниця.
В цей час хазяїн рушниці вам обов’язково говоритиме:
– Б’є прекрасно! Знаєте, ніколи не думав, що на такій віддалі можна вбити щось. Зайця торік восени зняв, так усі здивувались. Я стріляв так просто, щоб наполохати, а він намертво. Всі потім перевіряли, бо ніхто не вірив… 119 метрів. П’ять дробин попало, і всі навиліт. Такого бою я ніколи не бачив. Так воно ніби й не дуже показне, а б’є, то вже б’є.
– Якої фабрики? Не розберу я, що тут написано.
– Та я й сам не знаю. Казав мені один тут майстер, що стволи Голланд-голланд, ложа Лебо, а магазинна частина наша, тульська. Ну, вже що б’є, так і не говоріть.
Ви спокійно зауважуєте:
– Мені подобається. Симпатичне якесь воно. Повинно бути з хорошим боєм.
Хазяїн рушниці буде дуже з вашої «рецензії» про його рушницю задоволений.
Потім нас обов’язково будуть запитувати про ту рушницю інші мисливці:
– Бачили рушницю в Н.?
– Бачив! А ви бачили?
– Бачив.
– Ну й як? – тепер уже ви запитуєте.
– По-моєму, лушня!
– І по-моєму, лушня!
Нарешті ми дійшли до найпоширенішої «марки» всіх наших ружжів.
Марка ця – лушня.
Найкраща рушниця – ваша.
Решта – лушні.
Це з вашого погляду.
А з погляду ваших товаришів-мисливців і ваше ружжо потрапляє до розряду лушень.
Це вам, звичайно, боляче, але нічого не вдієш: такий закон.
Отже, купуйте рушницю якої завгодно фабрики: для вас вона буде найкраща, і з таким боєм, якого ніде не бачили і не чули.
Придбали ви рушницю.
Насамперед її треба пристріляти.
Що це значить?
Це значить, що вам треба підібрати для набоїв стільки пороху й шроту, щоб вона якнайкраще била.
Що значить якнайкращий бій у рушниці?
Це значить, щоб вона била різко, щоб осип дробу був рівномірний. І щоб шріт той летів якнайдальше.
Але це все в теорії.
На практиці у 90 відсотків наших мисливців ви почуєте:
– Пристрілювати? Е! Що ж воно то за ружжо, що його ще й пристрілювати треба?! От у мене: клади, скільки влізе, – як часи. Оце ружжо!
А той, у кого шонполка розхиталась і при пострілі цапки стає, той твердо собі затямив:
– Та як же ж це так можна, щоб один заряд на всі випадки був. А як мені треба полоснути по табунові штук у півсотні крижнів, що ж я в них, однаковим, як і в одного чирьонка, зарядом стріляти буду? Та що ви мені розказуєте? Як я вже назнав, де вже сідає такий табуняка, так я ж і заряд відповідний повинен мати. Я вже насиплю пороху тільки так, та й шроту не пожалкую. Щоб уже бить так бить. От якби дроту стального дістати, щоб як слід вкріпить. Бо без дроту воно, як стрельнеш, може сильно цапки стати. Не видєлують тепер такого дроту.
Пристрілка ружжа не дуже популярна річ.
– От як пощастить гадюку у ствол заманити, та потім гадюкою стрельнути, – тоді вже буде бити без промаху. Ох, тоді ж і б’є! Ох, і б’є ж!
– Пристрілюючи ружжо, та не тільки пристрілюючи, а й частенько непристріляними набоями стріляючи чи стріляючи з шонполки зарядами на великий табун крижнів, – треба мати на увазі, що вас удома можуть запитати:
– Що то в тебе – флюс, чи що? Зуби ж у тебе не боліли?
– Та вчора звечора кутній правий щось крутить і крутить, крутить і крутить. Мабуть, флюс.
– А чого ж щока вся синя?
– Хіба синя?
– Як печінка.
– То, мабуть, синій флюс. Чув я, зубний лікар казав, що тепер посиніли. Ще не зовсім з’ясовано, від чого воно.
– А чого ж лівою рукою ложку держиш?
– Праве плече щось не той… Шарніри щось не ходять. Мабуть, ревматизм. Летючий, мабуть.
– От ходите там по болотах. Сидів би краще вдома.
«Усидиш…» – сам собі думаєш…
Коли запитують родичі, – це ще нічого. Значно гірше, коли викликають карету «швидкої допомоги».
Говорячи про рушницю, не можна не згадати про шріт і про порох.
Про шріт слід знати, що не можна стріляти бекасинником ведмедів, а картеччю – бекасів.
Цурпалками з гвіздків, накраяними з допомогою зубила й молотка, можна стріляти з однаковим успіхом і вовка, і вальдшнепа.
– Ваш отой дріб, лавошний, – він до моєї шонполки не іде. Ніжний він дуже. А от я оце собі гвіздків накраяв, – ця штука здорово б’є. Летить вона, ніби цурка, і як уже зачепить, нікому вже не воскресать.
Порох!
Порох завжди треба держати сухим. Так говорить мудра народна приказка.
Правильна приказка, бо мокрий порох не запалюється і не вибухає.
Дехто з мисливців, щоб бути певним, що в нього порох таки справді сухий, – підсушує його.
Робиться це або в печі, після того, як хліб випечено, або на плиті, коли в грубці огонь вже погас, а плита ще гаряча.
Трапляється, звичайно, що піч розносить, а на плиті порох пахкає.
Це коли іскорка якось там десь залишиться.
Видовище це дуже інтересне, воно нагадує фейєрверк в Парку культури й відпочинку під час народного гуляння.
Виходить, значить, що ви і вдома були, і на фейєрверку побували.
І вдома й замужем.
Щоб бути справжнім охотником, треба добре стріляти.
Щоб добре стріляти, треба вчитися й практикуватися.
Де вчитися і де практикуватися?
На стрілецькому стенді.
На стендах мисливці стріляють по невеличких, як ви знаєте, крихких тарілочках, що вилітають із бліндажа в несподіваному для вас напрямку.
Вилетіла тарілочка, а ви —
– Бах!
Вилетіла друга, а ви —
– Бах!
Вилетіла третя, четверта і т. д., і т. д.
Спочатку, ясна річ, наслідки будуть не зовсім для вас радісні, але дедалі вони кращатимуть і кінець кінцем з вас випрактиковується неабиякий стрілець.
Можливо – і навіть дуже можливо, – що з вас вийде і заслужений майстер стрілецького спорту.
Як і скрізь, так і тут, не святі горшки ліплять.
Треба тільки вперто, наполегливо, систематично ходити на стенд і практикуватись.
Не без того, що між вами й вашою дружиною точитимуться такі розмови:
– Черевики купив? Давно ж узяв гроші.
– Купив, купив.
– А де ж вони?
– Залишив у тресті, в столі. Хороші черевики. З рантом.
– Не риплять?
– Ні, тихі, не риплять. Такі, ніби на нозі їх зовсім нема.
– Це дуже добре, як зовсім ніби нема. Не люблю, коли риплять.
– Ні, ні, ні, – не риплять. Дуже тихі черевики.
– А як з костюмом? Скоро вже пошиють?
– От-от-от уже пошиють.
– Ти ж дивись, щоб не дуже великі плечі підкладав, а то важкий піджак буде.
– Ні, зовсім легенький буде. І не чути буде. Так ніби зовсім піджака нема.
– Я така рада, що тебе вже одягли. Тепер ще мене одягнеш…
– Одягнемо й тебе… Ще й як одягнемо… Ти б мені дала трохи грошей, я там назнав хороше пальто, завдаток би треба було дати…
– Добре, я дам…
Набій коштує чималенько: для того, щоб вивчитись, тисяч десять патронів, що не кажи, треба, ну, значить, одягнуться обоє: будуть і черевики, і костюм, і пальто, – все буде.
Так зате ж уже на полюванні клас можна буде показати.
Розказували про одного майстра спорту, як він на вовчій облаві відзначився.
Вовк подивився на нього, весело підстрибнув, усміхнувся й гаркнув:
– Це тобі не тарілочка!
Ружжо після кожного полювання обов’язково треба чистити.
Хоч багато є скептиків і щодо цього.
– Ні в якім разі чистити ружжа не треба, – говорять вони. – Стволи тоді стираються всередині і дріб косо летить.
